Башар Асад

Асад Башар:  колишній «спадковий» президент і диктатор Сирії з 2000 року, який розпочав громадянську війну у 2011 році

Асад Башар — його правління характеризується авторитаризмом та звинуваченнями у численних військових злочинах

1. Біографія
2. Освіта
3. Сім’я
4. Кар’єра
5. Компромат

Біографія

Башар Хафез Аль-Асад народився 11 вересня 1965 року в місті Дамаск, Сирія.

Освіта

Середню освіту Башар отримав в елітному ліцеї, а в 1982 році вступив до університету Дамаска. Тут у 1988 році Асад став дипломованим офтальмологом. Після цього він стажувався у Великобританії. У середині 1990-х років Асад повернувся на батьківщину, і в наступному році став слухачем військової академії міста Хомс.

Крім рідної арабської, володіє англійською та французькою мовою.

Сім’я

Дід Асада по батькові, Алі Сулейман, спочатку носив прізвище «Вахш» (що означає «Дикун»), але в 1927 році змінив його на «Аль-Асад». 

Башар був третьою дитиною в сім'ї Хафеза Асада, який на момент його народження керував сирійськими ВПС і ППО. Коли Башару було п'ять років, Хафез в результаті держперевороту очолив Сирію на посаді президента.

У цьому кріслі Асад-старший просидів до своєї смерті в 2000 році. Спочатку Хафез збирався передати владу в країні старшому братові Башара, Басілю. Але той у січні 1994 року загинув в автокатастрофі.

Наприкінці 2000 року Башар одружився з британкою сирійського походження Асмою Ахрас (1975 р.н.). Наступного року Асма народила першу дитину, сина, якого назвали на честь діда Хафезом. У грудні 2024 року він захистив в МДУ дисертацію і став кандидатом фізико-математичних наук.

Зейн, дочка Башара та Асми, з'явилася на світ у 2003 році, а ще через рік народився другий син Карім. У травні 2024 року у дружини Башара діагностували лейкемію.

Кар'єра

У 1988 році Асад закінчив медичний виш і почав працювати лікарем у військовому госпіталі Тишрін на околиці Дамаска. Через чотири роки він переїхав до Лондона, де стажувався в офтальмологічному центрі.

Після смерті Басіля в 1994 році Хафіз Асад зробив своїм наступником на посаді голови Сирії сина Башара. Тоді його описували, як людину, яка більше цікавиться інформатикою, ніж політикою.

Державна пропаганда почала створювати образ Башара як «надію мас», щоб підготувати його як наступного керівника Сирії з династії Асадів.

Башар, попри відсутність військового і політичного досвіду, вже через рік після закінчення військової академії в Хомсі отримав звання капітана армії й очолив танковий батальйон. На початку 1999 року Башар був уже полковником елітної Сирійської республіканської гвардії.

Асад-старший прагнув створити позитивний публічний імідж своєму синові, який до цього жив поза увагою громадськості. Паралельно з військовою кар'єрою Башар займався державними справами. 

Він був поставлений на чолі популярної антикорупційної кампанії, яка призвела до відставки кількох чиновників, але проігнорувала корупцію високопоставлених членів режиму. 

Його імідж модернізатора і реформатора зміцнився після призначення на посаду голови сирійського комп'ютерного товариства. На цій посаді Башар займався впровадженням інтернету в Сирії.

У червні 2000 року Хафез Асад помер. Вже через кілька годин парламент прийняв поправку до конституції, яка знижувала мінімальний вік для кандидата в президенти з 40 до 34 років. Саме стільки було Башару на момент смерті батька. Крім того, його призначили генеральним секретарем керівної партії Баас, а виконувач обов'язків президента надав Башару звання генерал-лейтенанта і зробив головнокомандувачем армії.

Замість президентських виборів в Сирії пройшов референдум з питанням про обрання Башара президентом на 7-річний термін. «За» висловилося понад 97% виборців. Потім Асад ще тричі «переобирався» на пост президента. Два останні рази — в 2014 і 2021 роках «вибори» проходили тільки на контрольованій Асадом території Сирії.

Попри те, що багато сирійців заперечували проти передачі влади у спадок, прихід до влади Башара викликав певний оптимізм як в Сирії, так і за кордоном. 

Його молодість, освіта і західний вплив пропонували можливість відходу від авторитарної держави, яка контролюється мережею потужних служб безпеки і розвідки, а застійна державна економіка залежить тільки від запасів нафти. 

В інавгураційній промові 2000 року Асад підтвердив свою прихильність до економічної лібералізації та пообіцяв провести деякі політичні реформи, але відкинув демократію західного зразка як відповідну модель для сирійської політики.

Перші кроки у владі також подавали надію. Були ослаблені обмеження у свободі слова і преси, звільнені кілька сотень політичних в'язнів. 

Період відносної відкритості, «Дамаська весна», характеризувалася публічними політичними дискусійними форумами, закликами до політичних реформ. Але скоро Асада змінив курс. Почалися арешти, залякування, придушення прореформаторського активізму. Репресії спецслужб перетворили «Дамаську весну» на «зиму».

Політика режиму «соціальної ринкової економіки» стала символом корупції, в якій єдиними бенефіціарами стали прихильники Асада.

У 2003 році Башар засудив вторгнення США в Ірак, що призвело до погіршення відносин зі Штатами. Риторика Асада ставала все більш антизахідною. Він почав хвалити палестинські воєнізовані угруповання як «борців за свободу» і жорстко критикувати Ізраїль.

З осені 2020 року Близький Схід і північ Африки охопили антиурядові акції з вимогою демократизації, що отримали назву «Арабська весна». 

На початку 2011 року вона докотилася і до Сирії. Асад запропонував ряд поступок, але одночасно посилилися репресії проти протестувальників. У березні сирійська влада жорстоко придушила найбільші за останні десятиліття протести, що викликало міжнародне засудження.

Уряд направив танки і війська в кілька міст Сирії, які стали осередками протесту. На тлі повідомлень у масових вбивствах і безладному насильстві з боку сил безпеки Асад стверджував, що його країна — жертва міжнародної змови. 

Його мета — розпалювання міжконфесійної війни в Сирії. Башар заявив, що його уряд займається боротьбою з мережами озброєних повстанців, а не мирними цивільними протестувальниками.

До вересня 2011 року з'явилися озброєні опозиційні групи, які почали проводити все більш ефективні атаки проти сирійських урядових сил. 

Спроби міжнародного посередництва Ліги арабських держав та організації Об'єднаних Націй не призвели до припинення вогню. До середини 2012 року криза переросла у повномасштабну громадянську війну.



Компромат

У 2013 році сирійська опозиція звинуватила Асада в скоєнні хімічних атак на свої позиції в передмістях Дамаска. Хоча сам Асад заперечував, що використовував хімічну зброю. За його твердженнями, якщо така зброя була використана, то винні самі повстанці.

Лідери США, Великобританії і Франції оголосили, що володіють розвідданими, які доводять, що режим Асада віддав наказ про атаки, і дали зрозуміти, що розглядають можливість ударів у відповідь. Асад зазначив, що буде боротися з тим, що він назвав «західною агресією». 

Загроза західного військового втручання була попереджена у вересні 2013 року, коли Москва, Дамаск і Вашингтон дійшли згоди про передачу всієї хімічної зброї Сирії під міжнародний контроль.

Тактика Асада проти повстанців продовжувала викликати міжнародне засудження і без хімічної зброї. Так звані «бочки-бомби» — саморобні вибухові речовини, що скидаються з вертольотів і літаків — регулярно застосовувалися для нанесення руйнівного удару по військовим і цивільним цілям в районах, контрольованих повстанцями, хоча правозахисні групи наполягали на тому, що застосування такої невибіркової зброї є військовим злочином.

З часом громадянська війна затягувалася. Але це робило режим Асада тільки сильнішим. Поява екстремістської Ісламської держави Іраку і Леванту (ІДІЛ) на сході Сирії і заході Іраку в 2013 році змусило деякі країни, які закликали до зміщення Асада, переорієнтувати свої зусилля на боротьбу з новою загрозою. 

Тим часом Росія, яка постачала зброю Асаду, в 2015 році почала власні військові дії в Сирії

Росіяни почали бомбардування позицій повстанців. Були розгорнуті сухопутні війська, в першу чергу, ПВК «Вагнер» для підтримки урядових сил. Крім того, Асаду допомагали проіранські проксі сили, на кшталт «Хезболли».

Це призвело до успіхів урядових сил. До кінця 2017 року Башар відновив свою владу в більшості великих міст Сирії. Решта повстанців були обмежені кількома ізольованими вогнищами території. До середини 2018 року ці осередки були скорочені до регіону Ідліб, який від сирійської армії захищали турецькі сили. До цього часу активні бойові дії майже стихли.

Наприкінці 2023 року суд у Франції видав міжнародний ордер на арешт сирійського диктатора. Асада звинуватили у використанні хімічної зброї, а також причетність до військових злочинів в результаті яких загинуло майже півтори тисячі осіб.

Як відповів у 2015 році американський посол з особливих питань Стівен Рапп, злочини Асада є найгіршими з часів нацистської Німеччини.

Наприкінці листопада 2024 року противники режиму Асада скористалися ослабленням союзників диктатора — Росії та Ірану, які завантажили у своїх війнах в Україні та Лівані.

Після кількох років відносного затишшя повстанці за три дні змогли майже безперешкодно захопити друге за значущістю місто Сирії, Алеппо. Також почався рух у бік Дамаска. 

Російський контингент втік з Алеппо, кинувши навіть важке озброєння, на кшталт ЗРК «панцир», РСЗВ «Ураган», а з військово-морської бази в Тартуса росіяни почали виводити свої кораблі.

8 декабря 2024 года он бежал из Сирии в Россию.