Панські квартири, "кутки"-хостели та бунти через оренду: як винаймали житло у Києві на початку ХХ століття
Панські квартири, "кутки"-хостели та бунти через оренду: як винаймали житло у Києві на початку ХХ століття

Панські квартири, "кутки"-хостели та бунти через оренду: як винаймали житло у Києві на початку ХХ століття

Кінець літа в столиці - час традиційної активності на ринку нерухомості. Така тенденція далеко не нова, передосіння «квартирна лихоманка» була у Києві і на початку ХХ століття, коли місто кількома хвилями переживало будівельний бум. Як тоді укладалися угоди на оренду квартир, що таке «орендні страйки», чому дівчатам було простіше знайти кімнату, ніж хлопцям, - у матеріалі Коротко про.

Випереджаючи Париж та Лондон

"Будівельна гарячка" - так називали перше десятиліття ХХ століття в Києві. Місто швидко почало зростати, щороку розширюючись на кілька кварталів, забудованих новими багатоповерховими будинками.

«Інтенсивне зведення будинків пояснюється величезним попитом на квартири, особливо середніх розмірів, - писала газета «Кіевлянинъ» у січні 1911 року. - Новозбудовані будинки нині заселені, і порожніх квартир, особливо середніх розмірів, майже немає. Усього дозволів на будівництво нових будинків у 1910 році міською управою видано 382».

Статистика тих років вражає темпами приросту населення. Якщо 1900 року тут проживало 260 тисяч осіб, то 1905-го - вже 450 тисяч, а 1914-го - 626 тисяч. Небачений бум був пов'язаний із масовою міграцією сільських жителів у місто, що стрімко зростало і зміцнювалося у статусі промислового і логістичного центру. Ті ж в'їдливі статистики з'ясували: при прирості населення в 7,5% на рік Київ випереджав за цим показником Париж і Лондон (з їхніми 0,5% і 2% відповідно).

Звичайно, всім цим людям треба було десь жити. Можливість для довгострокового бізнесу - будівництво прибуткових будинків - стали використовувати всі, хто мав хоч якісь капітали.

Один із найвідоміших прибуткових будинків - будинок аптекаря Миколи Фроммета - псевдозамок на бульварі Тараса Шевченка. Фото: wikipedia.org

Мешканці - до поліції, господарі - до податкової

Пошук житла та договір про винаймання квартири був чимось схожий на існуючий нині, хоча і зі своїми особливостями. Оголошення про пошук розміщували або на спеціальних дошках (ліхтарних стовпах, входах у під'їзд), або публікували в газетах. Першим варіантом частіше користувалися власники "кутків" (сучасних хостелів). Другий - більше підходив вже для людей «з грошима» (адже розмістити кілька рядків у пресі теж влітало в копійчину).

Типові оголошення зазвичай були максимально конкретними: «Квартира з 2-х кімнат та кухні, чиста, світла. Поділ, неподалік Гаванської. Здається сім'ї. Недорого, 25 руб./міс.», «Квартира в новому будинку на Банковій, 6 кімнат, електрика, опалення, ліфт. Для заможної сім'ї без маленьких дітей. 120 руб./міс.» або «Здається квартира на Хрещатику, 3 кімнати та вітальня, кухня та комора. Балкон з видом на бульвар. Для порядної родини. 65 руб./міс.».

Такі обмеження, як "без тварин", "без маленьких дітей", "не євреям", були звичайною справою. Як і деякі інші побажання господарів житла: «меблі не рухати», «на балконі не палити», «сторонніх у квартиру не водити». Правила обумовлювалися під час особистої зустрічі господаря та потенційного мешканця. Якщо вона закінчувалася успішно, то тут же на місці укладався договір (чи усний, чи формальний письмовий). Зазвичай він був довгостроковим – від пів року до кількох років. Цікаво, що існувала і система знижок та додаткових бонусів. Наприклад, якщо мешканець був готовий сплатити за проживання на рік вперед, то міг розраховувати на зниження ціни від 5 до 10%. На таку ж поблажку він міг розраховувати, погоджуючись виконувати окремі роботи в домогосподарстві (допомагати із заготівлею дров для опалення, доглядати сад у дворі і т.д.).

Апартаменти від 4-х кімнат прийнято було називати «панськими», передбачалася наявність у такому житлі обслуги, для якої або виділялася окрема комірка, або «куток» у підвалі або на горищі. Такому мешканцю важливо було не лише довести свою платоспроможність, а й надати рекомендації, що підтверджують його порядність та шанування у суспільстві.

Якщо сторони дійшли згоди, то орендар міг вселятися того ж дня, попередньо ставши на облік у місцевому відділенні поліції. А орендодавець був зобов'язаний щорічно надавати до Київської міської «присутності» ("податкова" сучасною мовою) інформацію про всю свою нерухомість, що здається під житло, із зазначенням особистих даних «гостя», а також вартості оренди «метрів». За порушення загрожував штраф - відчутні 150 рублів і громадський осуд, що в деяких випадках могло бути навіть гірше, бо страждала репутація.

Приклади оголошень у газеті «Кіевлянинъ» за 1906, 1908 та 1910 рр. Фото: irbis-nbuv.gov.ua

Дівчатам було простіше

Але якщо з квартирами система працювала як добре налагоджений швейцарський годинник, то з кімнатами при підселенні та «кутками» часто відбувалися збої. Таке житло здебільшого знаходилося на околицях, іноді навіть не в межах міста. Подібні райони називали ще «нахаловками» через хаотичність та безсистемність забудови. Простіше кажучи, тут кожен господар сам встановлював свої правила. Тоді до таких належали Куренівка, Шулявка, Деміївка, Солом'янка. При оренді кімнати або частини кімнати в квартирі, підвалі, на горищі або в бараку господар вимагав оплату на місяць вперед і міг виселити мешканця, навіть якщо він не заплатив лише за місяць. Оголошення у цих районах зазвичай були такими: «Флігель при садибі, Куренівка, хлів та місце під дрова. Дешево.», «Здається куток на кухні порядній панночці. Недорого. Поділ, Глибочицька.», «Здається одна кімната в квартирі з господаркою, пічне опалення. Жінці-службовиці. 7 руб./міс.», «Кімната світла, але без опалення. Лише влітку. Для порядного молодого чоловіка. 3 руб./міс.». Навіть побіжний огляд показує - у пріоритеті серед мешканців були жінки. Пояснювалося це просто: з ними менше клопоту, малоймовірні п'яні бешкети за їх участю, та й сумнівних думок у голові у представниць слабкої статі, вважалося, було менше.

Сімейні ж чоловіки-робітники зазвичай знаходили місце у бараках при заводах та фабриках, у своєрідних заводських гуртожитках. Втім, без скандалів та протестів там теж не обходилося. Траплялися навіть «орендні бунти». Так, один із них описувала газета «Кіевлянинъ» у 1912 році: «На Лук'янівці робітники влаштували сходку, вирішивши не платити за новими ставками за квартири, де «вода тече по стінах і діти мерзнуть узимку».

І якщо повернутися до статистики, то, за її даними, на піку «будівельної лихоманки» в бараках і по "кутках" жило близько 200 тисяч людей, які приїхали підкорювати Київ, – третина його населення на той час.

Забудова на горі Щекавиця, тут можна було зняти «куток» або флігель. Фото: wikipedia.org

На тему

Прибутковий будинок, який став резиденцією президента України

Яскравий та феєричний приклад прибуткового будинку – Будинок із химерами. Він став справжнім явищем в архітектурі Києва та реалізацією найсміливіших фантазій польського архітектора Владислава Городецького. Химерність форм усіх цих бетонних голів носорогів, жирафів, левів, крокодилів, антилоп і міфічних створінь і сьогодні виглядає незвично, а на початку минулого століття просто шокувала публіку. І це була одна з фішок, які приваблюють потенційних мешканців. Яскравий фасад будівлі додавав авторитету людям, які живуть у ньому.

Це не єдині маркетингові ходи для багатих гостей, які використовував Городецький. У будинку було встановлено ліфт фірми «OTIS». Працював він на паровій машині та вимагав постійної присутності технічної служби. До того ж, часто ламався і доставляв лише багатих мешканців верхніх «пентхаусних» поверхів. Було й електропостачання, що забезпечується міською електромережею (запущеною 1896 року). Але світло теж було не для всіх, підведене лише в дорогі апартаменти.

Так виглядає Будинок із химерами зараз. Фото: wikipedia.org

Адміністрація пишалася і своїм ноу-хау - коровою, яка дає мешканцям парне молоко. Ціни на житло, безумовно, були вищими за середньокиївські. "Двушка" з вікнами у двір - від 50 рублів на місяць, а п'ятикімнатні хороми з видом на Печерськ - від 250 рублів.

Будинку, загалом, було приготовлено щасливу історичну долю. Він пережив часи радянських комуналок, був конторою ветеринарного управління Київського військового округу, залишився цілим під час війни 1941-1945 років, тут мешкали сім'ї артистів театру імені Франка, а вже за часів незалежності України з 2005 року став резиденцією президента країни.

А таким він був, коли його побудував архітектор Городецький. Фото: wikipedia.org

До речі

Будинки-комуни не прижилися

За «совєтів» з прибутковими будинками розібралися швидко і кардинально. 20 серпня 1918 року їх націоналізували декретом ВЦВК. Просто забрали у власників та передали державі. Адже треба було якось боротися із соціальною нерівністю? Як наслідок - елітне житло розібрали на кімнати та розбили на комуналки.

1920 року взагалі зважилися на експеримент, створюючи будинки-комуни. За цією ідеєю, сім'ям в особистому просторі залишали лише кімнати для сну, всі інші приміщення ставали загальними. Не тільки кухні (де готували їжу для всіх мешканців одразу) та санвузли. До цього переліку входили кімнати колективного відпочинку (зали), будинкові бібліотеки та навіть спільні дитячі кімнати. Радянська ідеологія передбачала появу нового соціального осередку, здатного замінити традиційну сім'ю. Чомусь «проєкт» не отримав підтримки у населення і був швидко згорнутий.

Порівняємо?

Яка частина заробітної плати йшла на оренду тоді й зараз?

Головне питання - як порівнювати ціни на житло із сучасними та оцінювати реальну вартість тодішнього рубля і сьогоднішньої гривні? Візьмемо за основу вартість їжі. Найдоступніший і найнародніший метод. Буханець житнього хліба на початку ХХ століття коштував би 3-5 копійок. Нині - від 25 гривень. Кімната ("куток") "тягла" на 5-12 рублів на місяць (100-240 буханців). У перерахунку на сьогоднішні гривні це становитиме від 2500 до 6000 гривень на місяць. За тією ж схемою обчислюємо ціну 2-кімнатної квартири. Просили за таке житло 20-35 рублів на місяць. У «хлібі» це вийде – 400-700 буханців. І виходить 10 000 – 17 500 гривень.

Чи це було дорого для людини, яка винаймає житло? Зарплата середньокваліфікованого робітника в середньому становила 20-30 рублів (400-600 буханців). На оренду житла у нього йшло від 25% доходу. Представник середнього класу (вчитель, лікар, дрібний чиновник) отримував 50-70 рублів (від 1000 до 1400 буханців). За 2-кімнатну квартиру йому доводилося віддавати від 30% «кровно нажитих».

Безумовно, порівняння умовне та не зовсім коректне. Але цілком актуальне для майже мільйона людей, які винаймають житло у Києві зараз, у 2025 році.

Теги за темою
Київ
Джерело матеріала
loader