Чи варто порівнювати Дональда Трампа з Невіллом Чемберленом?

На перший погляд, таке порівняння цілком справедливе. В історію Невілл Чемберлен увійшов як 60-й прем’єр Великої Британії (1937-40 рр.), що став одним із підписантів сумнозвісної Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 року разом із Едуаром Даладьє (Франція), Беніто Муссоліні (Італія) та Адольфом Гітлером (Німеччина). Ця угода мала наслідком розчленування Чехословаччини та приєднання її значної частини (т.зв. «Судетської області» й інших регіонів) до Третього Райху, а ще кількох частин – до Угорщини та другої Речі Посполитої. Між тим демократична Чехословаччина мала сильну армію і була важливою союзницею Британії та Франції у центрі Європи.

Такий учинок Чемберлена не був випадковістю: він намагався мати добрі відносини з Німеччиною, прагнув умиротворити Гітлера, посилав до нього емісарів, а коли ініційована Берліном Судетська криза (два збройні заколоти місцевих нацистів і рейд 20-тисячного «німецького добровольчого корпусу», сформованого переважно з есесівців) розгорілася на повну силу і Європа, здавалося, була на межі війни, Чемберлен особисто прилетів до Німеччини та зустрівся з фюрером у його альпійській резиденції 15 вересня 1938 року. Проте досягти згоди не вдалося, і Гітлер та Чемберлен знову зустрілися 22 і 23 вересня. На другій із цих зустрічей фюрер сказав британському прем’єру: Німеччина окупує Судетську область до 1 жовтня, з міжнародною угодою або без неї. Чемберлен забив на сполох і підтримав ідею зустрічі лідерів чотирьох європейських держав, на якій повинна бути вирішена доля Чехословаччини, проте без самої Чехословаччини.

27 вересня Невілл Чемберлен виступив з радіозверненням, у якому пояснив свою позицію щодо переговорів та долі Судетської області: «Як було би жахливо, химерно, неймовірно, якби ми повинні були копати окопи і приміряти газові маски тут через сварку в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо… Як би ми не співчували маленькій нації, якій протистоїть великий і могутній сусід, ми не можемо за будь-яких обставин брати на себе зобов’язання втягувати всю Британську імперію у війну задля цього співчуття. Якщо нам доведеться боротися, це має бути з важливіших питань, ніж цей епізод». А за пів року до цього, коли Гітлер приєднав до Райху Австрію (спершу окупувавши її військовою силою, а потім провівши плебісцит), Британія чемно, сказати б, по-сусідському промовчала…

Повернувшись до Лондона, Чемберлен пред’явив публіці на аеродромі підписану угоду зі словами: «Я привіз вам мир для нашого часу». Втім, цей час швидко скінчився: вже у березні 1939 року, Гітлер, який клявся, що його потреби територіального розширення вичерпані Судетами, приєднав до Райху Чехію як «протекторат Богемія унд Моравія» (причому начебто на прохання чеського уряду!) та Клайпедську область Литви. І після незначної паузи почав говорити про необхідність повернути Німеччині «Вільне місто Данциг» і т.зв. «Данцигський коридор», який давав Польщі вихід до Балтики. Аргументуючи свої наміри, Гітлер сказав чимало цікавого. Мовляв, Данциг був і є німецьким містом, і Данцигський коридор також… Данциг у нас відняли, Данцигський коридор анексувала Польща… Як і на інших східних німецьких територіях з німецькими меншинами, які там жили, поводилися все гірше і гірше… «Як завжди, – наголосив Гітлер, – я намагався мирним шляхом домогтися перегляду, зміни цього нестерпного становища. Це неправда, коли кажуть, що ми хочемо домогтися змін силою». І далі – в тому ж стилі: мовляв, у всьому винна Польща, яка не хоче залагодити проблему мирно, без терору та тиску на населення Данцига, з дотриманням прав і свобод національних меншин, – а наші пропозиції були відкинуті…

За цих обставин Британія разом із Францією дала гарантії Польщі, причому конкретні – у разі німецького нападу через два тижні після вступу у війну почати активні наступальні дії. Німецько-польська війна почалася 1 вересня 1939 року, Гітлер виступив у Райхстагу і поклявся, що на Заході не мав і не має жодних інтересів, що не буде воювати проти жінок і дітей, обмеживши атаки Люфтваффе виключно військовими силами, що прагне мирного співіснування з Польщею і що як ніхто відданий справі миру. Як бачимо, і тут фюрер наслідував Путіна… перепрошую, наразі Путін наслідує фюрера – навіть у деталях аргументів і дій.

Західні альянти висунули Берліну ультиматум – негайно припинити агресію, Берлін відкинув цю вимогу і 3 вересня Британія і Франція оголосили війну Третьому Райху. Але емісари Чемберлена все одно продовжували шукати шляхи до миру, а тим часом на суходолі війна набула форму, яку назвали «химерною». На морі ж ця війна одразу стала реальною, масштабною та жорстокою. Не слід вважати, що за всім цим стояла якась «змова» чи «дурість». Аналітики альянтів рекомендували своїм урядам у разі нападу Німеччини на Річ Посполиту розпочинати війну, але не рватися вперед – адже німецький кордон прикритий укріпленою «лінією Зиґфріда» (ця лінія зовсім не була якоюсь марою, як це любила стверджувати совєтські історіографія). Отож нехай польська армія, основні запаси і тили якої зосереджені на території Центральної Польщі, Західної Білорусі та Галичини, опирається, скільки може, а потім переходить до напівпартизанської війни.

Німецькі танки (переважно легкі) не мають великих запасів пального та значного моторесурсу, тож польська кавалерія у болотах і лісах зможе ефективно боротися з ними. Не набагато краще у нацистів і з авіацією: вона має недостатньо пального, бомб, патронів. А тим часом британці та французи сталевою удавкою економічної блокади на суходолі і морі (флоти західних союзників були готові до активних дій, і вони це довели впродовж зими 1939/40 років) стягнуть шию Німеччини: адже запасів стратегічної сировини нацистам вистачить лише на кілька місяців, максимум – на пів року. Навесні 1940 року Німеччина сама запросить миру. Та підписання Пакту Молотова-Ріббентропа та супутніх економічних угод зруйнувало всі ці цілком слушні розрахунки. Активні ж бойові дії на суходолі втратили всякий сенс, адже якраз через два тижні після оголошення війни Німеччині СССР ударив у тил військам Речі Посполитої, після чого їхнє командування остаточно втратило керування армією, але і без нього героїчний опір тривав іще півмісяця.

Але не слід вважати. що Невілл Чемберлен і його уряд покладали всі сподівання на «пекельні санкції» і нехтували обороноздатністю Британії. Так, вони (до 1939 року) економили кошти, але зроблено було чимало, причому на рівні кращих світових зразків або взагалі на безпрецедентному рівні.

Ось лише деякі знакові приклади. У 1938 році був прийнятий на озброєння середній піхотний танк «Матильда II», у 1939 році почалося його серійне виробництво. Цей танк мав дуже потужне бронювання (значно більш потужне за Т-34 і якісно краще), його у перші два роки війни могли пробити лише німецькі 88-мм зенітки. Легкий піхотний танк «Валентайн» був прийнятий на озброєння у 1939 році, випускався з 1940 року. У 1940 році закінчилася розробка і почався випуск середнього крейсерського танку «Крусейдер». Танки ці були у своїх класах на найсучаснішому рівні і воювали у Європі, Африці й Азії.

Авіація теж розвивалася і якісно, і кількісно. Уславлений «Спітфайр» почав надходити у бойові частини у серпні 1938 року. Перша ескадрилья була укомплектована у грудні того ж року. Серійне виробництво іншого винищувача, що звався «Гаррікейн», розгорнулося з осені 1937 року. На початок Другої світової війни Британія вже мала 19 ескадрилій цих винищувачів, на початок Битви за Британію (серпень 1940-го) – 29, попри втрату понад 200 літаків у боях за Францію. Це був основний винищувач у щойно згаданій Битві за Британію 1940-41 року, де був якщо і не зламаний, то істотно надламаний хребет Люфтваффе.

Першим із сучасних важких бомбардувальників Британії став «Шорт Стірлінг». До Мюнхенської угоди авіабудівна компанія Шорт отримала замовлення на дві сотні цих літаків. Після цієї угоди замовлення почали зростати, і невдовзі становили вже півтори тисячі машин.

І, мабуть, головне. На східному узбережжі Англії у грудні 1935 року почали роботу перші 5 радіолокаційних станцій Chain Home. Влітку 1938 року лінія захисту Великої Британії від повітряного нападу складалася з 20 таких РЛС. У подальшому їхня кількість постійно зростала, а з 1939 року починають установлювати радіолокатори Chain Home Low, які здатні були виявляти літаки, що летіли низько. Нічого схожого ніде у світі не існувало, і без цих РЛС не була би виграна Битва за Британію.

Але не забуваймо, що у ті часи, крім Третього Райху, існувала ще одна потужна тоталітарна держава – Совєтський Союз, який керував всесвітньою мережею своєї агентури – Третім Інтернаціоналом (Гітлер не зумів створити щось такого ґатунку). В його «умиротворенні» Чемберлен не був помічений. Після того, як у серпні 1939 року провалилася спроба створити спрямований проти нацистів альянс за участю Британії, Франції й СССР (останній зажадав дозволу окупувати другу Річ Посполиту в якості умови створення такого альянсу), офіційний Лондон украй негативно ставився до Москви. Схоже, саме її, а не Берлін, Чемберлен вважав головною загрозою демократичному світу. І коли 30 листопада 1939 року СССР без оголошення війни атакував Фінляндію, Британія доклала чимало зусиль для міжнародної ізоляції Союзу та до виключення його з Ліги Націй (попередниці ООН) та відправила фінам чимало зброї, в тому числі 11 «Гаррікейнів», 30 «Глостер Гладіаторів» (винищувачі-біплани) та 24 «Бленхейми» (двомоторні бомбардувальники).

На весну 1940 року готувалася висадка у Фінляндії потужного британсько-французького експедиційного корпусу, а після прориву Лінії Манергейма Чемберлен змусив Сталіна віддати наказ зупинити наступ Червоної армії, перекинувши на авіабазу Мосул (північ Іраку) чималу групу британських літаків, здатних досягнути Баку і завдати серйозної шкоди нафтопромислам (якщо не знищити їх узагалі). Двомоторні дальні бомбардувальники «Вітлі» і середні бомбардувальники «Бленхейм» легко досягали Баку, а «Гаррікейни» були здатні їх прикрити (відстань Мосул-Баку – 750 км, а бойовий радіус. «Гаррікейна» – 950 км). Не забуваймо, що СССР тоді де-юре і де-факто був союзником Третього Райху, а Сталін публічно вів мову про «дружбу, скріплену кров’ю» між більшовиками та нацистами…

Отож, якщо Путін, схоже, просто хизується своєю схожістю з Гітлером, то Трамп здатен бути хіба що пародією на Чемберлена.