Відстрочка, але не свобода для України: що дають переговори у Вашингтоні противникам Росії
Відстрочка, але не свобода для України: що дають переговори у Вашингтоні противникам Росії

Відстрочка, але не свобода для України: що дають переговори у Вашингтоні противникам Росії

Україні за тісної підтримки європейських союзників вдалося домогтися у Вашингтоні великого успіху в переговорах із Трампом, зазначає оглядач Марк Чемпіон у колонці для Bloomberg. Але, хоча Трамп і зробив кілька важливих кроків до реального миру, він, як і раніше, не розуміє справжніх причин війни і так само вірить у Путіна.

У військовому фільмі 1963 року "Велика втеча" 76 ув'язнених тікають із табору, що спочатку викликає в них надію та захват, але закінчується тим, що всі, окрім кількох людей, гинуть або потрапляють у полон. Зустріч у понеділок між США та їхніми занепокоєними українськими та європейськими союзниками нагадувала ті перші захоплені моменти втечі, оскільки пройшла краще, ніж будь-хто міг очікувати після явної дипломатичної перемоги Росії на Алясці.

Між Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським не відбулося жодних токсичних зіткнень. Європейські лідери не були змушені робити екзистенціальний вибір між руйнуванням трансатлантичного альянсу і згодою на мирну угоду, що обернулася б катастрофою для безпеки Києва та їхньої власної. Натомість на зустрічі було ухвалено зобов'язання щодо напрацювання гарантій безпеки для України та організації прямих переговорів між Зеленським і Путіним.

Головним позитивним результатом цирку взаємних компліментів у Вашингтоні стала згода Трампа надати гарантії безпеки в межах будь-якої угоди, яку Україна зрештою підпише з Росією. Це необхідна умова для будь-якого обговорення територіальних поступок і, отже, для досягнення угоди. Без участі США це було б неможливо, а до понеділка така участь була далеко не гарантована.

Трамп заявляє, що ці гарантії будуть надійними та забезпечать Україні "широкий захист". Їхню форму ще належить визначити, але зрештою йдеться про стримування, тому їхня ефективність залежатиме від довіри до непостійного Білого дому. Чи може Україна довіряти Трампу, що він виконає будь-яке зобов'язання прийти їй на допомогу? І що ще важливіше, чи може йому довіряти Путін?

Те, що вважає Кремль, має вирішальне значення, тому що незалежно від того, чи будуть гарантії полягати в зобов'язанні щодо колективної оборони "на кшталт НАТО", розгортанні європейських сил "коаліції охочих", чи в обох цих заходах, Путін повинен буде визнати, що вони зірвуть будь-яку спробу відновити вторгнення.

Створити механізм, здатний викликати таку довіру, буде непросто. По суті, це означає, що Путін має думати, що в разі нападу існує принаймні значний ризик прямого вступу у війну західних союзників України. Але чому він має в це вірити, коли Трамп постійно повторює, що це не війна Америки, і перестав фінансувати відправлення американської зброї до Києва? Коли він із задоволенням звинувачує Україну в початку війни, але Росію, яка вторглася на територію суверенного сусіда — ніколи?

Мабуть, найбільш разючим було зауваження, зафіксоване мікрофоном, коли Трамп розмовляв із президентом Франції Емманюелем Макроном у Білому домі в понеділок: "Я думаю, він хоче укласти угоду для мене", — сказав Трамп. — "Ви розумієте? Як би шалено це не звучало". Це не просто звучить шалено — це справді безумство.

Один із небагатьох кумирів Путіна
Фото: Коллаж: Фокус

Путін займається тим, що він вважає відновленням Росії на її законному місці в історії, священним обов'язком, який забезпечить йому місце в пантеоні шанованих російських лідерів, від Петра Великого до Йосипа Сталіна. Відновлення контролю Москви над Україною має вирішальне значення для цього проєкту. Він не відмовиться від цієї спроби на догоду будь-кому. Він відмовиться від неї тільки в тому разі, якщо стане очевидним, що він не зможе домогтися успіху.

Українці, балтійці та поляки зрозуміли це після розпаду Радянського Союзу. Саме тому вони рвалися до НАТО — не для того, щоб взяти участь у майбутньому нападі на Росію, а для того, щоб захиститися від повторної колонізації. Західні європейські лідери зрозуміли це пізніше, а Трамп досі не розуміє. Він, видно, як і раніше, вірить, що вся справа в ньому самому — що з ним на посаді президента війна ніколи б не почалася; що якби він повернувся в Білий дім, то за 24 години поклав би їй край. А тепер, коли він там, — що якби тільки він міг зустрітися з Путіним наодинці, він би уклав угоду. Це фантастика. Крім того, це робить президента США легкою мішенню для колишнього куратора КДБ.

Це було настільки очевидно в Алясці, що навіть ведучі Fox News піддали команду Трампа жорсткій критиці за те, що вони оголосили про перемогу, хоча президент прагнув домогтися припинення вогню, а повернувся без досягнення цієї мети.

Я вже говорив, що Трампа не слід критикувати за те, що він вступає в контакт із Путіним або робить усе можливе, щоб знайти спосіб покласти край цій надзвичайно кровопролитній і небезпечній війні. Але ніщо з того, що сталося на Алясці чи у Вашингтоні, не змінює основ конфлікту. А вони полягають у тому, що Росія має намір анексувати якомога більшу частину півдня і сходу України та забезпечити свій контроль над рештою території.

Путін вірить, що в кінцевому підсумку доб'ється успіху. Частково це пов'язано з тим, що Україна відчуває брак людських ресурсів. Почасти — з тим, що йому все одно, скільки росіян загине, щоб відновити Москву як центр великої держави після того, що він назвав "трагедією" розпаду Радянського Союзу. Але найголовніше, це пов'язано з тим, що він глибоко зневажає здатність Європи чинити опір без підтримки США, а Трамп дав зрозуміти, що хоче вийти з війни.

Вашингтон вчинив правильно. Це буде набагато більше, ніж просто порятунок ситуації, якщо в результаті буде досягнуто ефективних гарантій безпеки та відбудуться особисті переговори між Путіним і Зеленським. Однак нікому не слід плекати ілюзій, і найменше Білому дому: відсутність перемир'я наразі є проблемою і провалом, оскільки повне врегулювання залишається далекою перспективою. У нинішніх умовах Путін погодиться тільки на угоду, яка сприятиме досягненню його подвійної мети: встановленню контролю над Україною і відкриттю шляху до розширення сфери впливу Росії.

Реальність залишається незмінною: переконати Путіна в тому, що він не зможе домогтися успіху, здатен тільки рішучий тиск з боку США, який дасть змогу Україні та Європі нарешті вийти з цієї війни в стані міцної безпеки. На жаль, такий тиск залишається віддаленою перспективою.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Україні допоможе не костюм Зеленського, а зброя: перші висновки за підсумками зустрічі з Трампом у Вашингтоні
Теги за темою
Володимир Путін Дональд Трамп
Джерело матеріала
loader
loader