/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2Fcf611e0da7c109ee4d8b255370e4a72d.png)
Закриті рамки для "своїх": Як оборонні закупівлі повертаються в тінь і чому це загрожує національній безпеці
Бізнесмен назвав ключові проблеми такого підходу
В той час, як Україна докладає титанічних зусиль на полі бою для захисту свого існування, на внутрішньому напрямку розгортається не менш запекла битва. Це битва за принципи, які ми виборювали роками — прозорість, чесну конкуренцію та нульову толерантність до корупції. На жаль, сфера оборонних закупівель, одна з найчутливіших під час війни, ризикує повернутися до темних часів злочинної влади — в чистому вигляді ручного управління. І головним інструментом цього регресу стали так звані "закриті рамкові угоди".
Будь-який реальний український виробник розуміє небезпеку такого підходу. Державний оператор тилу, на який ми покладали величезні сподівання щодо ефективного та прозорого забезпечення нашої армії, щодо надійного партнерства з українським бізнесом, вирішив застосовувати давно забутий корупційний підхід.
Замість комплексного підходу, де якість продукції, надійність постачальника та своєчасність постачання є рівноцінними критеріями, ДОТ обрав іншу стратегію.
Спочатку головним і майже єдиним показником ефективності стала економія бюджетних коштів заради економії. Це — популізм і саботаж. З одного боку, така політика поставила підприємства української легкої промисловості, які шиють форму, білизну та інше речове забезпечення для військових, на межу рентабельності. Компанії, які і так атакують російські ракети і дрони, змушені працювати на межі рентабельності, що фактично позбавило їх коштів не те що на модернізацію та розвиток, а й на стабільне функціонування.
Але якби ж це допомагало військовим. Бо на фоні штучно створених проблем українським виробникам ДОТ намагався прогягнути на ринок номінально дешеву, але огидну за якістю продукцію іноземних виробників. В результаті частина "вʼєтнамьских" та інших контрактів так і не була виконана. І це при тому, що іноземні виробники в український бюджет майже нічого не платять, а українськи повертають до 40% доходу у вигляді податків.
Але апогеєм цієї безвідповідальної політики, яку я розцінюю як спрямовану на дискредитацію вітчизняного виробника, стало впровадження у 2025 році закупівель через "закриті рамки". Цей механізм регулюється Постановою Кабінету Міністрів України №1275. На мою думку, ця постанова своїми положеннями повністю нівелює всі досягнення реформи публічних закупівель, втілені в системі ProZorro, і фактично повертає закупівлі до корупційних практик часів Януковича.
Що ж не так із цими "рамками"? Ось ключові проблеми.
Повна закритість та безконтрольність. Процедура відбору учасників до рамкової угоди, її результати, а згодом і самі закупівлі є абсолютно непублічними. До цієї інформації не мають доступу ані громадськість, ані журналісти, ані навіть Держаудитслужба та правоохоронні органи. Хоча постановою такий доступ передбачено, на практиці він фактично заблокований. Створюється "чорна скринька", всередині якої безконтрольно розподіляються мільярди гривень платників податків.
Відсутність права на захист. В умовах закритого відбору учасники, яких безпідставно дискваліфікували, не мають жодної можливості оскаржити це рішення. Так само вони не можуть поскаржитися на неправомірну кваліфікацію своїх конкурентів. Це повністю руйнує принцип чесної конкуренції та відкриває простір для свавілля замовника.
Ідеальні умови для корупції. Коли замовник проводить закритий відбір, він отримує повну інформацію про обмежений пул учасників: їхні виробничі потужності, рівень завантаженості, попередні цінові пропозиції. Це створює ідеальні умови для маніпуляцій та змови. Переможець у другому етапі визначається простим запитом цінових пропозицій у вузькому колі "обраних", де замовник може легко "натякнути" потрібній компанії, яку ціну запропонувати для перемоги.
Сумнівна легітимність. Критики вказують, що така непрозора процедура не передбачена профільним Законом "Про оборонні закупівлі". Її запроваджено лише постановою Кабміну, яка, по суті, підміняє собою закон, що є вищим за ієрархією нормативно-правовим актом і спеціально для ДОТу, АОЗу та ДССЗЗІ. Це створює небезпечний прецедент, коли уряд в ручному режимі може змінювати правила гри, встановлені парламентом.
І тут виникає логічне питання: хто несе за це відповідальність? Наївним було б вважати, що Державний оператор тилу діє у вакуумі. Впровадження настільки токсичного та непрозорого механізму неможливе без мовчазної згоди або прямого потурання з боку профільних відомств. Позиція Міністерства оборони, яке є кінцевим замовником і мало б першим бити на сполох через загрозу зриву постачань та знищення вітчизняного виробника, виглядає як мінімум дивною. Так само дивує бездіяльність Міністерства економіки, яке роками вибудовувало архітектуру ProZorro, а тепер спокійно спостерігає, як її руйнують підзаконним актом. Така політика — це або злочинна некомпетентність, або свідомий саботаж державних інтересів, де "закриті рамки" стають ширмою для повернення ручного керування потоками та створення "закритого клубу" для обраних постачальників.
По суті, в Україні створено систему, де за зачиненими дверима обирається пул довірених постачальників, а потім між ними розподіляються державні кошти без жодного зовнішнього контролю.
І на тлі цього виникає разючий контраст. Поки українські виробники змушені скорочувати людей, щоб вижити, середні витрати на оплату праці одного співробітника ДОТу, згідно з офіційною фінансовою звітністю за перший квартал 2025 року, склали 85 тисяч гривень на місяць. У людей є логічне питання: чим виправдана така вартість адміністрування процесів, які стають дедалі менш прозорими та завдають шкоди національній економіці?
Це не просто корпоративна суперечка між бізнесом та державною агенцією. Це питання національної безпеки та економічної стійкості. Знищуючи власного виробника, який створює робочі місця, сплачує податки в український бюджет і забезпечує технологічну незалежність держави, ми підриваємо власну обороноздатність. Адже в критичний момент ми можемо залишитися залежними від імпорту, який легко заблокувати.
Приємно бачити, що інколи ДОТ дослуховується до голосу розуму. В середині червня оператор відмінив закупівлі зимових вітровологозахисних курток на 299 млн грн. Закупівлі було оголошено не по відкритій процедурі, а за динамічною рамковою угодою — тобто ніякої прозорості. В Прозорро всі все бачать і це значно зменшує можливість фальсифікацій. А так, імпортери можуть писати що завгодно і ніхто не зверне на це увагу ДОТу і не зможе поскаржитися. Випадки, коли учасники ринку звертали увагу на сумнівні документи конкурентів і якість товару вже були, і я про це неодноразово писав. Тому скасування тендерів за рамковою угодою — це правильно. Але потрібне системне рішення.
Тут я можу лише звернутися до нового міністра оборони — Дениса Шмигаля. Саме на ваші плечі лягає відповідальність за долю армії та міцність тилу, від якого залежить наша Перемога. Поки український солдат на передовій ризикує життям, його довіра до держави підривається зсередини. І головною загрозою цій довірі стали "закриті рамкові угоди" — ідеальний інструмент для корупції та знищення української економіки.
Я сподіваюсь, що ви зможете очистити найчутливішу сферу від корупційних ризиків. Доля солдата, який має бути одягнений в якісну українську форму, а не в сумнівний імпорт, залежить від вашого рішення. Економічна стійкість держави, хребтом якої є вітчизняний виробник, що сплачує податки на зарплати тим самим солдатам, — у ваших руках.
Рішення просте і не потребує місяців нарад: ініціюйте негайне скасування положень про закриті рамкові угоди з постанови №1275 для речового забезпечення. Захистіть прозорість, чесну конкуренцію та підтримку українського виробника — не гаслами, а реальним пріоритетом Міністерства оборони.
Зламайте закриту рамку. Це буде найкращим доказом того, що Ваша мета — не керувати потоками, а будувати міцну оборону для сильної України.

