/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2F2230d2b376ededb05e1934997f0bd39f.jpg)
США та Європа порозумілись, Трамп переключить увагу на Китай - Хара
США та ЄС уклали нову торговельну угоду, згідно з якою товари з Європи обкладатимуться митом у 15% на території Штатів. Крім того, Брюссель зобов’язався закупити американські енергоносії на суму 750 мільярдів доларів, а також придбати великі партії озброєння. Після цього президент США Дональд Трамп почав публічно змінювати риторику щодо російського диктатора Володимира Путіна, закликаючи Москву до переговорів про припинення вогню в Україні.
В інтервʼю Главреду дипломат, директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара розповів, якими є справжні мотиви нової торговельної угоди між ЄС та США, чому Дональд Трамп хоче "паузу" у війні замість перемоги України, та чи зможе Вашингтон натиснути на Пекін.
У чому, на вашу думку, полягає основна причина того, що публічна риторика Трампа щодо Путіна та Росії змінилася?
Звісно, це позитивно, що вона почала змінюватися, але чи зміняться його дії? І чи вдасться він до двох ключових напрямів — запровадження справді шкідливих для російської економіки санкцій та посилення допомоги Україні, зокрема щодо доступу до американського оборонного комплексу?
У принципі, цей процес уже почався, але питання полягає у масштабах і термінах: коли саме це може відбутися? Трамп, перш за все, зрозумів: Путін не збирається йти на жодні, навіть мінімальні поступки — ані в двосторонніх відносинах, ані щодо України.
Крім того, Трампу, найімовірніше, регулярно доповідають про ситуацію у світі. Йому повідомляють, що Росія робить в Україні, як вона нарощує удари по всій глибині української території. До того ж, є жахливі кадри влучань по цивільних об’єктах, де гинуть і страждають діти.
Не останню роль, як ми дізналися, могла зіграти Меланія Трамп. Я не стверджую, що вона безпосередньо впливає на ухвалення рішень, але вона могла створити відповідний емоційний фон. Адже Трамп, як відомо, не надто стежить за новинами, і зараз Україна вже не так часто з’являється в інформаційному просторі США.
Тому, можливо, йому просто набридло те, що Путін не йде на поступки, не припиняє війну. А сам Трамп, звісно, хоче бути миротворцем — можливо, навіть отримати Нобелівську премію миру за Україну або щось інше. Отже, так — зовні він змінив риторику. Але чи змінився він внутрішньо, інтелектуально? Чи справді готовий тиснути на Росію? Поки що це не зрозуміло.
А як ви гадаєте, Трампу наразі вигідніше тиснути на Росію, чи, навпаки, домовлятися з нею й продовжувати шукати якісь шляхи співпраці? Адже ми розуміємо, що з Трампом завжди можлива будь-яка лінія поведінки.
Передусім варто розрізняти: Трампу особисто та Трампу як президенту Сполучених Штатів. Особисто для нього це може змінюватися, бо він вважає: якщо має добрі відносини з певним лідером, то й між країнами нібито все добре. Якщо ж говорити про об’єктивну ситуацію, то ані цінності, ані інтереси Російської Федерації не збігаються з американськими. Навпаки — вони суперечать одне одному. Це — по-перше.
По-друге, Росія не має багато чого запропонувати ані США, ані Трампу особисто. Хіба що якісь обіцянки, які не мають реальної ваги, тобто не конвертуються у конкретні перемоги.
По-третє, без розв’язання "російського питання" неможливо ефективно вирішити проблеми, пов’язані з Китаєм, Північною Кореєю, Близьким Сходом чи Іраном. Тому логічним було б допомогти Україні подолати російську агресію. І тоді це було б на користь і Європі, і Америці, і багатьом іншим регіонам світу. Але, очевидно, в Трампа такого бачення немає. Йому здається, що з Путіним ще можна якось домовитися.
Подивимось, як він реагуватиме. Але, якщо чесно, я сумніваюся, що він почне системно тиснути на Росію. І я не виключаю, що настане момент, коли Росія зробить якийсь фортель та перекладатиме відповідальність на Україну — мовляв, це вона не хоче миру. І тоді Трамп знову може почати тиснути не на Москву, а на Київ. Як це вже було до останнього часу.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2Fc44e90cf66b5f35286dc39458bde688c.jpg)
Якщо говорити про так званий скорочений дедлайн, про який заявив Трамп, — то що може відбутися, якщо дійсно піде мова про якесь скорочення?
Досі не зрозуміло, чому спочатку лунали терміни "декілька тижнів", потім — "50 днів", і звідки взагалі бралися ці часові рамки. Адже Росія, по суті, не зробила жодного кроку назустріч — ні Трампу, ні Україні.
З іншого боку, заява Трампа про "10-12 днів" — це результат внутрішньої роботи у США. Насамперед — з боку окремих представників адміністрації, але ще більше — з боку сенаторів і конгресменів, зокрема Ліндсі Грема. Також це робота міжнародних партнерів. Це і британський прем’єр, і європейські лідери, які регулярно зустрічаються з Трампом. Звісно, вони обговорюють також і України, і пояснюють йому, що саме коїть Російська Федерація.
Тому я думаю, що тут є дві складові:
- Інтелектуальна — вплив інформації, яку йому доносять як у США, так і міжнародні партнери.
- Емоційна — про яку я вже згадував: це може бути Меланія Трамп, це можуть бути якісь репортажі, звіти або кадри, в яких показано, як російські удари влучають по цивільній інфраструктурі, гинуть діти. І, безумовно, такий емоційний фон теж має на нього вплив.
Чи є зв’язок між поточною риторикою Трампа та нещодавньою торговельною угодою, підписаною між Сполученими Штатами та Євросоюзом?
Я не думаю, що вони якось безпосередньо пов’язані. Хоча під час таких зустрічей про Україну, безумовно, говорять, Трамп мислить категоріями окремих треків. Для нього тарифи і двосторонній торговельний баланс — це одна історія, НАТО і безпекові гарантії Сполучених Штатів для Європи — друга історія, а Україна — це третя історія. Тому я не думаю, що ці речі прямо взаємопов’язані.
Але якщо говорити окремо про саму торговельну угоду, то вона виглядає як подія, що вплітається в ширший геополітичний контекст. Як ця угода може вплинути на позицію Китаю? Адже одразу після її підписання ми побачили різкі заяви Пекіна щодо України.
На мою думку, ця ситуація з Китаєм — окрема. Трамп прагне вирішити ключові економічні проблеми США.
По-перше, скорочення колосального боргу в 36 трильйонів доларів. Він вважає, що цього можна досягти через ребалансування зовнішньої торгівлі. Тобто через зменшення від’ємного сальдо як з Євросоюзом, так і з Китаєм — двома найбільшими торговельними партнерами США.
По-друге, він хоче повернути виробництво до Сполучених Штатів, тобто стимулювати реіндустріалізацію економіки. Ці напрямки не пов’язані з українським питанням. У відносинах із Китаєм — окрема стратегія. Трамп сподівається, що восени зустрінеться з Сі Цзіньпіном, і тоді зможе оголосити про якусь нову тарифну угоду чи пакет зобов’язань. Наприклад, як це вже сталося з європейцями, які погодилися інвестувати в американську економіку та закуповувати американський скраплений газ.
Виходить, що Сполучені Штати та ЄС, фактично, цією угодою ще раз узгоджують свої двосторонні торговельні відносини. Для Китаю ринок Євросоюзу також має велике значення. Власне, як у такому випадку цього тижня вибудовуватиметься взаємодія Китаю з ЄС?
Очевидно, що і ЄС, і Китай зацікавлені у співпраці. Але варто зазначити, що ця угода між США та ЄС — термінова і, я б сказав, проміжна. У ній є позиції, в яких перевагу отримали США, а є й ті, де поступки зробили європейці. Найголовніше — це те, що з’явилася певна ясність щодо правил гри, того, як функціонуватиме бізнес і економіка. А це надзвичайно важливо в нинішніх умовах.
Загалом, інтереси США та ЄС щодо Китаю в багатьох аспектах збігаються. Це і питання недобросовісних торговельних практик, державної підтримки індустрій, крадіжки інтелектуальної власності, а також — зростаюча агресивна роль Китаю у світі.
Європейці, як і американці, розуміють, що мають обмежені ресурси, аби бути повноцінно присутніми в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Китай, у свою чергу, уважно вивчатиме деталі нової угоди США–ЄС. І це стане додатковим аргументом для Пекіна у подальших переговорах з Вашингтоном. Але прямо ця угода з Китаєм не пов’язана. Просто зараз, на щастя, відносини між Європою та США нормалізувались, що відкриває можливість зосередитись на стримуванні Китаю.
Чи з’являється у США за таких умов новий козир у переговорах із Китаєм?
Так. Головний козир полягає в тому, що Сполучені Штати тимчасово вирішили свої торговельні суперечності з Європою. Це дозволяє йому переключити свою увагу на Китай. Йому здається, що обіцянки великих інвестицій з боку ЄС будуть реалізовані досить швидко, що, у свою чергу, дасть американцям більше ресурсів для витрат на оборону чи інші глобальні виклики.
Чи можлива ситуація, за якої Сполучені Штати прямо поставлять Пекіну умову: для подальшої співпраці тисніть на Росію?
Ні, вони не можуть так ставити питання. По-перше, існує взаємна залежність — Китай не можна просто ігнорувати. По-друге, Китай не зацікавлений допомагати Заходу перемагати Росію. Навпаки, йому вигідна така ситуація, коли Росія послаблена, ізольована, але все ще існує як антизахідний партнер, з якого можна витискати політичні й економічні дивіденди. Китай не хоче, щоб Росія програла — про це прямо говорив очільник МЗС Ван І. Тож перетягнути Китай на бік України чи Заходу наразі майже неможливо.
Китай сприймає Україну як пішака Заходу, а Росію — як партнера, що відстоює власні інтереси. І хоча Пекін не схвалює дії Кремля, він також проти оборонних альянсів, зокрема НАТО в Європі. Бо не хоче, щоб щось подібне з’явилося в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Зважаючи на ці домовленості, які варіанти зараз має Україна?
У нас, по суті, єдиний варіант — продовжувати готувати себе до тривалого спротиву, адже Росія не зупиниться. І навіть якщо буде досягнуто припинення вогню, на яке розраховує Трамп, це лише означатиме паузу у війні, а не її завершення. Це стане початком третього етапу війни.
Росія зупиниться лише у двох випадках. Перший варіант — у самій Росії відбудеться зміна політичного режиму, і до влади прийде менш агресивна сила. Але поки що жодних ознак цього не видно.
Другий варіант — Росія буде неспроможна вести війну. Якщо вона тимчасово втратить таку здатність через внутрішні політичні чи економічні проблеми, і якщо зросте внутрішній тиск на Путіна, тоді він може погодитися на тимчасове припинення бойових дій.
Саме тому я й кажу, що наприкінці цього року або на початку наступного може настати перерва в бойових діях, оскільки Росії, очевидно, потрібна пауза. Але щойно вона відновить свої ресурси, засоби, бойові спроможності, щойно вирішить хоча б частину своїх внутрішніх проблем — вона знову піде в наступ на Україну.
Про персону: Олександр Хара
Олександр Хара – експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО "Інститут стратегічних чорноморських досліджень".
Закінчив Донецьку державну академію (університет) управління (1998 р.), Дипломатичну академію при Міністерстві закордонних справ України (2000 р.), Королівський коледж оборонних досліджень, м. Лондон (2010 р.).
Магістр зовнішньої політики.
Обіймав низку посад в центральному апараті Міністерства закордонних справ України, зокрема у IV Територіальному та ІІ Територіальному департаментах (2000-2002, 2005-2006 рр.), а також в посольстві України в Канаді (2002-2005 рр.).

