Це протести про надію, а не про НАБУ

Ці протести не про НАБУ. Ці протести про надію. Про те, що війна, усі випробування та втрати, через які ми проходимо, були недаремні. І ми зможемо повернутися до європейського цивілізаційного простору, де права кожного захищені, а влада підзвітна та підконтрольна людям.

Марно дорікати, що люди не читали законопроекту. Суть вони якраз вловили. Робота антикорупційних органів залишає бажати кращого. Зокрема, у нас, правозахисників, до них багато претензій. Але ця проблема не виправляється встановленням над ними контролю офісу.

Ухвалений законопроект не про НАБУ. Він про перспективу майбутнього, принаймні про те, як його бачить влада. Я залишу за дужками мотиви, але війна диктує свою логіку. І ця логіка протилежна демократизації. Нам випало досить складне завдання – пройти між цими двома логіками.

Комунікації влади не залишають ілюзій, але я все-одно роблю спробу пояснити. Наша сила в тому, що логіка війни вважає слабкістю. Маленька росія не вистоїть атаки великої. Наша сила не в президентській вертикалі, а у низовій демократії та ініціативі, у суб’єктності людей та їхній вірі, що твої зусилля мають сенс.

А тепер до змісту правок. Президентський законопроект виправляє не все. Окрім підпорядкування НАБУ та САП проголосований поспіхом законопроект повертає генеральному прокурору домайданівські повноваження – знищує процесуальну незалежність слідчих та прокурорів, дозволяє обшуки без санкції суду тощо.

Тому до вимог про НАБУ, САП та БЕБ було б важливо додати вимоги про позбавлення офісу генерального прокурора невиправдано широких повноважень. Це все було вже. Саме ці правки, якщо нам не вдасться проскочити між двома логіками, наздоженуть кожного із активних громадян нашої країни.

І останнє. 11 років тому, коли тодішня влада прийняла рішення, яке позбавляло українців надії на майбутнє, тодішня молодь вийшла на масові протести. Майдан був брутально розігнаний беркутом: молодих хлопців та дівчат тягали за волосся по площі, били ногами на асфальті, розбивали кийками голови.

Я дуже добре пам’ятаю ці події, бо саме тоді я з командою запустили ініціативу Євромайдан SOS та почали працювати в режимі 24 на 7, щоб надавати правову та іншу допомогу переслідуваним учасникам протесту.

Тодішня молодь теж була щира та справжня. Частина із них вже за якийсь час приєдналася до Збройних Сил України. Багато хто віддали своє життя за цінності, що змусили їх вийти на масові протести у листопаді 2013 року.

Я хочу просто зафіксувати, що всі ці зусилля мали сенс. Бо щирі та прекрасні молоді люди, які зараз масово вийшли із цими фантастичними написами на картонках, не проходять через жорстокі побиття та міліцейське свавілля.

Свобода – то крихка річ, і так може бути не завжди, але в цей конкретний момент історії треба зафіксувати цей важливий здобуток останніх одинадцяти років.

Оригінал