Шлюби по рознарядці. Чому в СРСР люди одружувались не з любові

Шлюб в СРСР часто був не про кохання, а про виживання. Соціальний тиск, дефіцит житла та страх залишитися "старою дівою" — ось що формувало стосунки на десятиліття вперед.

"Телеграф" розповість, чому в СРСР одружували не через кохання, а так було треба. А також, що за цим стоїть.

У 25 вже пізно, або що подумають люди

У наш час шлюб — це в ідеалі про почуття, сумісність і вибір. У СРСР — це часто було про все, крім цього. Люди одружувалися не тому, що кохали, а тому що "вже пора", "так треба". У радянській культурі існував чіткий "графік життя": закінчив школу, вступив у технікум, пішов на роботу, одружився.

Особливо суворим був осуд до жінок: "якщо не вийшла заміж до 25 — з тобою щось не так". Соцкарикатури та літературні образи зміцнювали цю установку. Так з’явилося поняття "стара діва", яке лякало гірше, ніж брак меблів.

У коментарі "Телеграфу" одна з жінок поділилась, що в Радянському Союзі дівчат, які виходили заміж пізніше 25 років вважали "старими дівами".

"Це зараз дівчата з чоловіками одружуються і в 35 і в 40 років. Раніше такого не було. Батьки навʼязували наречених, аби донька скоріше вийшла заміж. Так сталось і зі мною. Коли я зустріла свого чоловіка, у мене не було почуттів, мені було 23 і я вважала, що пора створювати сімʼю і народжувати дітей, бути з ним поруч, щоб суспільство не вважало, що я якась не така", — розповідає Олена.

Прописка важливіша за кохання

Шлюб часто був єдиним способом отримати житло. Комуналки, гуртожитки, тісні квартири змушували молодь шукати не стільки партнера, скільки "варіант прописки".

Особливо вигідно було одружитися в той час з кимось із міською реєстрацією — це автоматично давало шанс на "квадратні метри".

"Коли ми одружувались, звісно, що проблем з житлом я не мала, ми з сімʼєю жили в Україні, була гарна робота, але навіть тоді я хотіла переїхати. Чоловік з Молдови, а в часи СРСР було важливо, щоб жінка їхала за ним. Так і сталось, ми одружились у Молдові, я переїхала туди і ми почали будувати стосунки вже там", — згадує Олена.

Соціальний тиск і відсутність особистого простору

Психологія в СРСР не вивчалася, психотерапії не було, а запитання "а ти щаслива?" вважалося буржуазною дурнею.

Стосунки формувалися на звичних патернах: чоловік — годувальник, жінка — моторна комбайнерка й мати. Якщо не б’є — значить нормальний.

Розлучення — ганьба

Навіть якщо подружжя не було щасливим — розлучення часто вважалося "слабкістю". Жінок засуджували, чоловіків — жаліли. Держава не заохочувала розлучення: це означало зізнатися, що "щось пішло не так у системі". А тому люди залишалися разом — "бо що скажуть сусіди", "бо дитина мала", "бо все одно вже звикли".

"Ми не розлучились з чоловіком, нам вдалось зберегти родину, народити дітей, виховати їх і дати їм самі кращі моменти", — ділиться з "Телеграфом" Олена.

У відповідь на запитання журналістки, чи зʼявились почуття до чоловіка, з яким колись одружувались, Олена сказала, що так.