Емоційне вигорання в благодійності: практики турботи та підтримки
Благодійність під час війни — це не лише безперервний потік допомоги, а й постійний виклик емоційному та фізичному ресурсу людей, які працюють на підтримку інших. Відчуття відповідальності, глибока емпатія та переживання складних ситуацій можуть непомітно призводити до емоційного вигорання — стану, коли сил більше немає навіть на базові речі.
У 2020 році я пройшла через темний період клінічної депресії, яка почалася з повного емоційного вигорання. Це почалося з дрібниць: я перестала вчасно їсти, не реагувала на втому, ігнорувала сигнали тіла. В якийсь момент моє тіло просто відмовилося працювати — я сіла за стіл у своєму офісі й не змогла встати. Цей досвід був не просто страшним — він був переломним. Я лікувалася, пила препарати, відновлювалася майже два місяці й усвідомила: більше ніколи не хочу опинитися в такому стані.
Саме тоді я зрозуміла, що турбота про себе — це не лише про масажі чи спа-процедури. Це про вчасний сон, регулярне харчування, вміння зупинитися і почути себе. Цей досвід став основою мого підходу до побудови роботи в команді, і в нашому фонді так само. Я хотіла, щоб команда Shields Ukraine від самого початку працювала в середовищі, де не страшно втомитися, де тебе почують, де ти можеш відновитися — і це буде нормально.
Чому благодійники вигорають
Вигорання серед благодійників — особлива форма емоційного виснаження. Воно виникає не тільки через дедлайни та інтенсивну роботу, а ще й через постійну роботу з чутливими темами: поранені, загиблі, тяжкі історії, біль і втрати. Благодійник постійно емоційно «в контакті» з людським болем. Це створює глибоке емоційне навантаження, яке складно «вимкнути» після робочого дня.
Тому з самого початку роботи фонду ми домовилися про прості, але важливі речі: у нас є робочі години, і вони мають межі. Увечері ніхто не очікує відповідей. Вихідні — це справді вихідні. Якщо доводиться працювати в суботу, обов’язково беремо паузу серед тижня.
Ми не маємо жорсткої ієрархії, HR-відділу чи формалізованої wellbeing-програми. Але в нас є довіра. Ми обговорюємо, коли щось не так, можемо подзвонити одне одному не для наради, а щоб просто сказати: «Мені сьогодні важко». Ми разом ходимо на тренування, обіди, ділимося своїм життям. Це не офіційна «програма підтримки» — це наш стиль життя. Ми не створювали систему. Ми створили стосунки всередині команди. А це — куди важливіше.
Як розпізнавати вигорання — у собі та в команді
Я дуже добре знаю, як виглядає вигорання — й у собі, й в інших. Це не завжди про втрату працездатності. Це про роздратування, про відчуття, що нічого не радує, про втому, яка не минає навіть після вихідного. Іноді тіло сигналізує раніше за голову: у мене, наприклад, втома проявляється в тілі — я починаю сутулитися, косолапити, з’являється важкість у всьому тілі. Це для мене червоний прапорець.
У команді я також навчилася бачити перші ознаки: хтось стає надмірно критичним до себе, хтось втрачає зв’язок із власною енергією, росте рівень роздратування. У такі моменти я намагаюся не тиснути, а підтримати. Запропонувати вихідний, поговорити, зменшити навантаження. Я вірю, що ефективність — не в кількості годин, які ми проводимо на роботі. Ефективність — це коли ми можемо зберігати внутрішню рівновагу й робити свою справу довго.
Якщо ви зараз на межі
Якщо ви відчуваєте, що сил більше немає — знайте: це нормально. Ми всі іноді втомлюємося, втрачаємо енергію, губимо себе. Але це не слабкість і не поразка. Це сигнал. І його треба почути. Почніть із малого: їжа, сон, перерва від новин, прогулянка. Зробіть щось просте, але добре для себе.
Мій досвід навчив мене одного: відповідальність за своє життя — лише моя. Ніхто інший не проживе його за мене. Ніхто не змусить мене лягти спати, якщо я цього не зроблю. Ніхто не помітить, що я втомлена, якщо я сама це не визнаю.
Я дуже хочу, щоб ми всі навчилися не просто говорити про турботу про себе — а справді це робити. Бо знати й не робити — це те саме, що не знати. Ми — покоління, яке створює нову культуру турботи. Ми визнаємо емоції, говоримо про психічне здоров’я, не соромимося просити про допомогу.
Турбота про себе — це частина турботи про країну. І вона починається з маленьких ритуалів, які тримають нас у строю навіть у найскладніші часи.
Запрошуємо вас долучитися до Спільноти «Детектора медіа». Та разом працювати над тим, щоб ініціативи, які захищають демократичні цінності, ставали більш видимими.
