/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F72dcc867763644eb4ace0659efac944c.jpg)
"Мене не пускали на могилу": історія жінки з Харкова, у якої Росія вбила єдиного 11-річного сина
30 жовтня 2024 року Росія забрала найдорожче у Тетяни Матяш-Мирної та її чоловіка – вбила їхню єдину дитину, 11-річного Марка, скинувши на їхній будинок у Харкові авіабомбу. Батьки, яким вдалося вижити, намагаються зрозуміти, як їм жити без сина, який був центром їхнього життя.
У рамках проєкту "Життя після втрати" Тетяна Матяш-Мирна розповіла 24 Каналу про той страшний день та важку реабілітацію після прильоту.
Росія вбила Марка, якому було лише 11 років
"Раніше ми були щасливими людьми", – говорить Тетяна.
Усе в їх житті було пов'язане зі швейним виробництвом. Там вони й познайомилися з чоловіком, а через декілька років одружилися і народився Марк, який став для батьків сенсом життя.
Усе, що робили Тетяна з чоловіком, вони робили для сина. Марк мав усе, що хотів, і навіть більше. Для цього Тетяна повернулася до роботи щойно синові виповнилося 6 місяців. Удень, коли Тетяна працювала, з Марком залишалася її мама, а вночі Тетяна сама доглядала сина. І хоч це був важкий час, Тетяна згадує його з великим теплом і любов'ю.
З любові до Марка Тетяна створила особистий бренд одягу для хлопчиків, щоб діти мали стильне та якісне вбрання. У цій справі Марк активно допомагав мамі: любив приміряти нові моделі, погоджувався брати участь у фотосесіях та був центром уваги, що дуже полюбляв.
"Наш синочок ріс у повній та щасливій сім'ї. Ми прищепили йому любов до людей і він це постійно проявляв в увазі до друзів і вчителів. Завжди хотів чимось допомогти близьким, а також обожнював дарувати подарунки. Це був активний хлопчик, який радів дрібницям. Ми багато ходили, тому для Марка було весело проїхатися у звичайному тролейбусі. Він шукав щасливий квиток, де будуть однакові цифри й вірив, що ті принесуть успіх", – поділилася Тетяна.
Тетяна з сином / Фото з сімейного архіву
Для неї він був найкращим другом. Любив ходити з мамою на роботу, та найбільше – проводити час разом. Вихідні сім'я активно проводила в парку, катаючись на гіроборді. Коли Марк трохи підріс, тато почав брати його з собою на відпочинок – на рибалку чи в сауну.
Ми дуже старалися, щоб Марк, як виросте, згадував з посмішкою своє дитинство. Мені, напевно, ніколи не стане зрозуміло, чим завинив мій син, що у нього забрали життя, яке тільки почалося,
– розповіла жінка.
День, коли росіяни скинули авіабомбу на будинок Тетяни
Найжахливіший день у житті Тетяни почався як найзвичайнісінький день для їхньої родини. До них в гості прийшов племінник, він любив залишатися у них з ночівлею. Тетяна була на роботі, а хлопці грали в баскетбол, знімали відео, каталися на велосипедах, робили трюки та бавилися в ігри на телефонах. Увечері вони повечеряли всі разом. Це був дуже теплий сімейний вечір і ніхто не підозрював, чим все закінчиться.
Жінка була у ванній, коли чоловік почав стукати у двері. На Харків вже летіли ракети й він сказав їй поспішити. Чоловік з дітьми були у коридорі, та щойно Тетяна відкрила двері з ванної кімнати – її одразу ж відкинуло хвилею назад.
Все, що пам'ятаю, це сильний грюкіт та хрускіт. Потім відкрила очі, а я лежу в завалах і з однієї сторони маленька дірка, у якій видно світло. Я почала кликати на допомогу. Відгукнувся хтось з рятувальної служби та запитав, хто ще зі мною під завалами. Я відповіла, що чоловік та двоє дітей. Коли мене привезли в лікарню, я запитала, де діти. Мені сказали, що їх відвезли в іншу лікарню,
– пригадала Тетяна.
Будинок, у який влучив КАБ у Харкові: дивіться відео
Чоловік відбувся забоями та подряпинами. Водночас Тетяна серйозно постраждала. Лікарям довелося реанімувати її, аби привести до тями. Спочатку Тетяна не могла навіть поворухнутися, усе робили за неї. З сином їй довелося прощатися телефоном, бо на момент похорону вона була в реанімації.
"Коли нам сказали, що сина більше немає, наше життя зупинилося, а ми з чоловіком тепер не живемо, а існуємо. Посмішку викликає лише згадка про Марка. Тому мені хотілося швидше стати на ноги та піти до нього на могилку", – поділилася Тетяна.
Тетяна вчилася заново сидіти та ходити
Тетяні зробили три операції та одразу розпочали реабілітацію. Лікарі сказали, що реабілітація для неї тепер на все життя. Зупинятися не можна, адже в її випадку всі зусилля швидко втрачаються, якщо не займатися. Найбільший вплив на організм має нервова система, тому дуже важливе поєднання спокою та фізичних вправ. Утім, зізнається жінка, після втрати сина вона не може знайти спокою ні вдень, ні вночі.
Тетяна під час реабілітації / Фото з сімейного архіву
"Лікарі приписали антидепресанти, снодійне, але це – ліки, що діють на фізичний стан. Я б описала свої почуття так – ліки не дають вийти назовні тому крику, що всередині. Тому мене не пустили на могилу до сина, коли виповнилося 40 днів після загибелі", – сказала Тетяна.
Після лікарні її перевели до Інституту протезування та реабілітації, потім ще на два місяці до Латвії. Наразі Тетяна повернулася до Харкова, займається фізичними вправами, ходить до психотерапевта та намагається максимально заспокоюватися. Хоча це дуже важко, адже в будь-який момент можливі ракетні удари, а коли вона чує погані новини після прильотів, то ніби повертається в той страшний для їхньої сім'ї день.
Навіть якщо Марка вже немає – батьки виконають обіцянки
Тетяна з чоловіком не можуть нині оговтатися від втрати сина. Проте потрібно жити далі, переконана жінка. Вона часто згадує, скільки чудових планів на майбутнє вони будували, зокрема розвиток власного бренду одягу. Вони планували, що Марк виросте і продовжить цю справу.
Тепер Тетяна хоче допомагати шиттям одягу дітям, які потребують матеріальної допомоги після втрати рідних і майна після ударів ворога. Вона дуже хоче, щоб діти розуміли: вони – найдорожче для дорослих.
Багато українців зараз страждають через війну, тому Тетяна дуже хоче полегшити стан цих людей хоча б розумінням, що вони не одні у своєму горі. Можливо, тоді їм стане легше і вони спробують знайти свій хоча б маленький сенс, а потім рішення, як продовжувати жити далі.
Ми з чоловіком не можемо прийти в себе після втрати сина. Ніякі слова тут не допоможуть, проте потрібно жити далі й ми шукаємо за що зачепитися, аби продовжувати свою дорогу. Для нас – це пам'ять про сина та виконання обіцянок для нього. Навіть якщо Марчика вже немає з нами,
– поділилася Тетяна.
Тетяна з чоловіком / Фото з сімейного архіву
Марк дуже хотів домашнього улюбленця, вже навіть обрав породу, і батьки обіцяли, що обов'язково візьмуть йому собаку, коли завершиться війна. Однак спочатку їм потрібно стати на ноги в усіх сенсах. Той страшний день забрав сина і все, що вони мали. Згоріли навіть документи, і лише нещодавно вдалося їх відновити.
"Дуже страшно казати, але ми з чоловіком, як у тих іграх, що син грав: програли та обнулилися. Тепер потрібно починати все знову", – сказала Тетяна.
Майбутнього, говорить вона, у сина вже немає. Але в пам'ять про нього вона хоче продовжити почату справу з брендом одягу та все ж таки купити собаку, про яку мріяв Марк.
