Пам’яті пластуна, стрільця Василя Капустинського

Любив Україну, любив все, що в державі, надзвичайно любив людей

Зі стрільцем-помічником гранатометника десантно-штурмового батальйону Василем Капустинським, який загинув на Луганщині, попрощалися у лютому 2023 року в селі Білий Потік Білобожницької громади на Тернопільщині.

Василь-Яків був членом Молодіжного націоналістичного конгресу (МНК) і Пласту, актором, любив історію, цікавився городництвом і мріяв розвивати свою громаду. Його численні проєкти зараз продовжують рідні та друзі. 

Людина з почуттям гумору, витривалий, інтелектуал – так про Василя згадують друзі.

Назар Свитак розповідає, що познайомився з другом "Яковом" на таборі "Лисоня" у 2017 році: "Я запам’ятав його тим, що він вів свій рій, перемагав у багатьох змаганнях, які були на таборі. І цим я був захоплений".

Також Василь брав участь у "Повстанському вертепі", з яким члени МНК у 2020 році їздили у прифронтові міста на сході України. У вертепі замість Ірода – Сталін. Цю роль і грав хлопець.

"Головний антагоніст, негативний персонаж, абсолютне зло нехристиянське. Ми таким чином висміюємо і показуємо в негативному світлі і комуністичний режим, і пережитки радянської системи", – так тоді загиблий боєць розповідав про цей образ.

Люльку, з якою Василь грав у вертепі, зберігають досі, каже його подруга Оксана Семенець: "Василю попалася ця роль, бо він найкраще мав задатки акторства, в нього був досвід акторських вистав, тому вирішили, що він з цим найкраще впорається. Так і сталося. Йому вдалося передати цей акцент, були навіть випадки, коли він додавав щось від себе, навіть коротенький віршик, але ми це згадуємо досі".

За час членства в МНК Василь був співорганізатором таборів, вишколів, змагань та акцій, також був головою обласного осередку. Найбільше любив працювати з молоддю, тому розвивав цей напрям не тільки в МНК, а й у Пласті, куди вступив у 2020 році.

Мав Василь і незавершену справу, яку друзі хочуть продовжити в пам'ять про нього.

"Він дуже хотів активізувати свій Чортківський район, місто Чортків, свою громаду. Одного року ми все таки організували Чортківську офензиву – це була і теренова гра і, частково, змагання між школами Чортківщини, саме Чортківського району. Він був дуже задоволений, це було здійснення його маленької мрії. І звичайно він хотів, щоб це була довгострокова перспектива і це було стабільно, щоб щороку відбувалася Чортківська офензива. Цього року вже, на жаль, після його загибелі, ми осередком все-таки вирішили, що хочемо реалізувати його цю ідею. Можливо, на початку це буде якийсь невеличкий захід, присвячений Василю, але хочемо пробувати і в майбутньому. Чортківська офензива буде присвячена цьому прориву і приверне увагу молоді до Чортківщини як до історично цікавого регіону", – розповіла Оксана.

Окрім діяльності в громадських організаціях, Василь реалізовував свої задуми й під час роботи. В агрокомпанії координував проєкт «Розумний город», де вчив дітей вирощувати овочі та лікарські трави. Займався городиною і вдома: у 2023 році біля батьківської хати зійшов перший урожай полуниці.

"Якщо чесно, я не часто виходжу на город, але тут вийшла, пройшла 5 метрів, назбирала собі цілу тарілку полуниці. У нас такої ніколи не було, це перший урожай, який він засадив ще два роки тому. І він його, на жаль, не спробував. Але це так, як з Василем по житті. Те, що він робив те, що він сказав – зараз можна їсти полуницю і я посміхаюся, так само, як і батьки", – каже сестра Олеся.

Пані Наталія, мама Василя, розповіла про речі, які зберігають в пам'ять про нього: "Найперше його горнятко, з якого він пив і любив крутити вухо, це нам було смішно і запам’яталося. І я це горнятко зберегла".

Серед речей – шкільні грамоти, медалі з різноманітних змагань, відзнаки з Пласту та МНК, а також нагороди, які Василю-Якову вручили вже посмертно.

"Він став дуже дорослим в юнацькі роки, ми вже могли з нього брати приклад. Із юнацьких літ, з 15-14 років він вже став самостійним. Він нас радував по житті й щодня його крок був серйозним, виваженим – це було його єство. Він був твердим націоналістом, любив Україну, любив все, що в державі, надзвичайно любив людей – це його основна риса", – каже батько, пан Григорій.

За його словами, на війну Василь хотів піти ще на початку повномасштабного вторгнення. Проте зробити цього одразу не зміг, бо вчився в університеті й на той момент не підлягав мобілізації за віком. Згодом таки пішов до місцевого військкомату і підписав контракт із ЗСУ.

"Я йому казав: "Василю, це не прогулянка. Я знаю, що ти багато можеш, що ти багато вмієш, ти все розумієш". Він каже: "Так, я розумію". І тоді ми говорили про фах, де б ти міг бути найкориснішим. Він каже: "Батьку, яка різниця де воювати? Всюди потрібні люди і я застосую себе там, де я найбільше можу себе проявити. Зважив всі свої можливості, де б він був найкориснішим, і потрапив у 95 десантно-штурмову бригаду", – говорить пан Григорій.

Вибору сина – стати на захист держави, не суперечила й мати: "Я переживала і плакала, але, щоб сказати, що я йому перечила – я не перечила, я не могла казати: "Васильку, не йди". Він розумів, що всяке може бути, але йшов. Це його вибір. І так він завжди поступав правильно. Всі його кроки з дитинства правильні. І цей його крок болючий, але правильний".

Батьки майже щодня навідуються на могилу сина. У Білому Потоці Василь-Яків Капустинський – перший боєць, який віддав життя за незалежність України.

"Зазвичай діти беруть приклад зі своїх батьків, а я беру приклад зі свого сина", – каже батько Василя Капустинського.

Вічна слава Герою!

Фото: Суспільне.Тернопіль

За матеріалами Суспільного