Як оцінити якість шкільного навчання та чому кількість відмінників — не показник. Досвід Британії

Якби мені випав унікальний шанс змінити щось ОДНЕ в українській системі освіти, я, без сумніву, впровадила б концепцію доданої вартості.

Щоб пояснити цю непросту ідею, скористаюся простим прикладом. Уявімо, що в системі освіти є три зовнішні оцінювання — умовні ЗНО (або НМТ): після молодшої, середньої та старшої школи. Усі вони мають однакову шкалу — максимум 200 балів.

Отже, учень Петренко після молодшої школи отримав 150 балів (у середньому з усіх предметів). Якщо він і далі навчатиметься в тому ж темпі, можна очікувати, що й після середньої школи його результат буде приблизно таким самим.

Та ось, складаючи друге ЗНО, Петренко набирає 155 балів. Здається, все чудово: п’ять балів прогресу! Але не поспішаймо з висновками.

Уявімо, що МОН оприлюднило статистику попереднього року: учні, які мали ті ж самі стартові 150 балів, після середньої школи в середньому набрали 160. Отже, 160 балів — це умовний «нульовий рівень», тобто очікуваний результат без зниження чи зростання ефективності навчання.

Отже, Петренко трохи не дотягнув до рівня, якого мав би досягти. Це не лише про його здібності. Це дзвіночок, який дає змогу поставити запитання: чи отримав він достатньо якісне навчання?

Тепер уявімо ту саму логіку, але на рівні школи. Ми аналізуємо середній результат усіх учнів. Якщо школа «на рівні країни» — це добре. Але якщо вона стабільно демонструє вищі результати, ніж середній по країні, — це вже показник її справжньої ефективності.

Мріймо далі:

1. Дані про додану вартість доступні школам не після того, як учні вже склали ЗНО, а за кілька місяців до нього (наприклад, у лютому). Учитель і школа отримують звіт із цільовою оцінкою для кожного учня та прогнозом на основі пробних екзаменів.
2. Дані про додану вартість є не лише на основі «вхідного» ЗНО, а й за предметами! Тобто ми знаємо, що в середньому по країні діти склали математику на 140, а англійську мову — на 170.
3. Дані надаються у зв’язці з демографічними характеристиками: стать, соціально-економічний статус учнів, особливі освітні потреби.
4. Всі середні дані по країні автоматично завантажені в програмне забезпечення школи. Й завдання останньої — лише внести фактичні дані учнів, щоб отримати аналітичні звіти стосовно класів, учнів, предметів, учителів...

Я впевнена, що така концепція кардинально змінила б те, чим займаються директори шкіл, учителі й учні на уроках, а також саме МОН. Вона вплинула б на наше уявлення про якісну освіту й на рейтинги шкіл, вимагала б інших компетентностей від менеджменту шкіл і вчителів, зумовила б інакше ставлення до дітей із особливими освітніми потребами.

Підсумую переваги концепції доданої вартості в освіті:

1. Справедливе оцінювання шкіл і вчителів. Цей підхід дає змогу уникнути упереджених суджень: школа, яка працює з дітьми із соціально незахищених груп, може мати нижчі результати, ніж «елітна», але за доданою вартістю показати значно більшу ефективність.
2. Об’єктивна основа для фінансування. Додана вартість дає змогу обґрунтовано розподіляти державні кошти: інвестувати в ті школи, які демонструють реальний прогрес, а не просто мають високі бали на вході. Водночас держава отримує чіткий сигнал, які школи системно не забезпечують прогресу учнів і тому потребують посиленого нагляду та підтримки, а в разі нездатності виправити ситуацію їх можуть реорганізовувати.
3. Підтримка індивідуального підходу. Учень із низькими стартовими результатами, який досягнув значного прогресу, буде оцінений не гірше, ніж відмінник, який не розвинувся. Це мотивує школи підтримувати кожного, а не зосереджуватися лише на «зручних» учнях.
4. Реальні дані для покращення політик. Завдяки доданій вартості держава отримує інструмент для аналізу того, що справді працює, — які методики, програми, моделі управління приносять результат.
5. Поштовх до розвитку педагогічної майстерності. Учителі починають орієнтуватися не лише на оцінки, а на реальний розвиток учнів. Це змінює саму культуру навчання — з формальної на результативну.
6. Інструмент для ефективного внутрішнього управління школою. Аналіз доданої вартості дає змогу адміністрації школи бачити, які саме предмети чи вчителі демонструють високий прогрес учнів, а де є проблемні зони. Це не для покарань, а для підтримки: наприклад, щоб надати допомогу вчителю, розробити цільові тренінги чи адаптувати навчальні програми. Отже, школа може не інтуїтивно, а на основі даних ухвалювати управлінські рішення.
7. Підзвітність МОН. Міністерство стає не просто органом контролю, а аналітичним центром, який формує політику на основі доказів, розвиває національну стратегію освіти й упроваджує зміни не «згори вниз», а в діалозі з реальністю.

Концепція доданої вартості вже давно й успішно працює в британській освіті, допомагаючи всім учасникам освітнього процесу думати стратегічно, але водночас зосереджуватись і на розвитку кожної окремої дитини. Чому б не взяти цей досвід за основу реформ в Україні? Мрії іноді збуваються, а іноді — ні. Та навряд чи щось зміниться, якщо не мріяти. Чи не так?