Історія Харкова кримінального: “Витяжка” – місце роботи шахраїв

Витяжка / Фото: соцмережі

Свою назву отримала через розташування поруч вентиляційного кіоску метро.

Історія

У першій половині 1990-х Благовіщенський ринок Харкова – центр ділового життя міста. На ринку є все, в тому числі й оптовий майданчик, де можна купити сигарети, алкоголь, жувальні гумки, “Снікерси” та “Баунті”, а також будь-який “ширпотреб”. Крім харківських торговців, на ринку отоварюються і приїжджі комерсанти.

Особлива активність на ринку спостерігалася з прибуттям поїзда Харків – Баку, який проїжджав територією Азербайджану, Чечні та Дагестану. Кавказькі комерсанти закуповувалися на Центральному ринку Харкова, переважно імпортними сигаретами, і так само поїздом везли назад. Як правило, у цьому залізничному складі до половини всіх купе були під стелю заставлені ящиками із сигаретами. А з харківською митницею вже тоді можна було легко “домовитись”.

Купоно-гривно-доларовий оборот тут був дуже солідний. А “Витяжка” була аванпостом Центрального ринку, місцем, яке не можна було обійти дорогою на ринок. Історія “Витяжки” починається в 1991 році, коли саме тут влаштувалися новоявлені міняли – “купонщики”, що обмінювали нову українську валюту “купони” на радянські рублі і з їхньої “подачі” це місце і почало називатися “Витяжка”.

Але якщо спочатку “Витяжка” була місцевою “чорною” валютною біржею, єдиним місцем у Харкові, де можна було відносно безпечно обміняти гроші, то приблизно з 1992 по 1998 рік це місце повністю окупували вуличні шахраї, “ломщики” або “переворотники”. І якщо цей період харків’яни або гості міста міняли гроші в районі “Витяжки”, шанси на чесну угоду вони мали близькі до нуля.

“Переворот”, “робоча барсетка” та інші схеми

“Переворот” – схема вуличного шахрайства, спосіб “ломки” грошей, який став одним із символів грошових відносин дев’яностих та початку нульових років.

Спосіб ґрунтувався на специфічних особливостях американських грошей. Аферисти зауважили, що всі доларові купюри, незалежно від номіналу, мають однакові розміри та колір. І складена певним чином дрібна купюра абсолютно схожа на велику купюру, складену таким самим способом. Заміна однієї купюри на іншу за наявності досвіду займала долю секунди.

Історія схеми “переворот” розпочиналася і була відпрацьована до досконалості під магазинами “Берізка” ще у 1980-х роках.

“Берізка” – мережа фірмових роздрібних магазинів у СРСР, що реалізовували харчові продукти та споживчі товари за іноземну валюту (іноземцям), або за чеки Зовнішпосилторгу. Чеками платили зарплату радянським громадянам, які працювали за кордоном. Тобто радянський спеціаліст, відпрацювавши якийсь час за кордоном, отримував на розрахунок не валюту, а чеки, на які можна було купити імпортні товари (та дефіцитні вітчизняні) у мережі магазинів “Берізка”. Номінали чеків були: дрібні від 1 копійки до 100 рублів, і великі – 250 та 500 рублів.

Продавати чеки було заборонено, але, незважаючи на заборону, деякі громадяни, власники чеків, воліли обмінювати їх на рублі. Причому курс продажу був один до трьох і навіть до чотирьох, як із доларами на той час.

Під усіма магазинами мережі “Берізка” буквально чергували послужливі молоді люди, готові “допомогти” громадянам та викупити чеки за найвигіднішою ціною. Домовлялися про курс і суму, потім сам процес обміну: громадянин перераховує чеки, наприклад, номіналом 200 рублів, “міняла” перераховує рублі (відповідно 600 рублів при курсі 1:3), ось тільки в руках у міняли завжди не тільки гроші, а щось ще, наприклад, на звичайний блокнот, який він і кладе відраховану суму.

Перед самою передачею грошей, за умовним сигналом шахрая, громадянина відволікають, буквально на секунду, це “другий номер”, так званий “розгін”. Саме цієї секунди блокнот з уже порахованими грошима в руках афериста перевертається, а з іншого боку – заздалегідь заготовлена інша сума, звичайно менша. Головна фішка цієї схеми – громадянин отримував кількість рублів, що дорівнює номіналу чеків, що продаються. Тобто обману як би не було. За 200 чеків наївний громадянин отримував 200 рублів! І в міліцію звертатися не можна – обмін чеків на рублі заборонено, та й намір продати чеки дорожче номіналу так само протизаконно – спекуляція. А якщо хтось із потерпілих все ж таки потрапляв у міліцію і намагався написати заяву, йому відмовляли:

– На чеках написано “двісті карбованців”, вам дали двісті карбованців. У чому кримінал?

Ось цю “схему” майже повністю пізніше скопіювали харківські аферисти. Також була складена і приготовлена дрібна доларова купюра, як правило, “одиничка”, так само був “другий номер”, і так само в потрібний момент “перевертали”, використовуючи блокнот, калькулятор або просто пачку цигарок. Цей спосіб був дуже простий, не вимагав серйозних навичок і був доступним навіть новачкам. Але “переворот” не працював з великими сумами, і, як правило, цим на “Витяжці” займався “молодняк”, без досвіду та навичок.

Із великими сумами “працювали” більш обізнані та досвідчені “ломщики”, і для виконання була потрібна “лялька”. Як правило, використовувався той же принцип схожості купюр. Тобто в пачці американських грошей могли бути великі купюри по краях, а в середині – тільки однодоларові “одинички”. У середині 90-х купити у Харкові купюри в один долар було великою проблемою!

Також на “Витяжці” практикувалися і традиційні “класичні” способи маніпуляцій з грошима, коли була потрібна спритність рук і тривалі тренування. Один із найдосвідченіших харківських “ломщиків” Саша “Малюк” стверджував, що знає п’ятдесят способів “ломки” з використанням тільки спритності рук та свого досвіду. А для “виконання” з дуже серйозними сумами був потрібний не тільки досвід, а й попередня підготовка та специфічні аксесуари.

Барсетка, як символ 1990-х, так само, як і “малиновий піджак” або шестисотий “Мерседес” “кабан”, асоціюється з епохою економічних змін та формуванням нового класу підприємців. У 1990-ті роки барсетка стала невід’ємним аксесуаром, що символізує фінансову незалежність та успіх. Вона була не просто сумкою для зберігання речей, а скоріше показником статусу та належності до певного кола. Але є і зворотний бік популярності барсеток: їх дуже цінували кримінальні авторитети тих років, хоча між бізнесменами і бандитами тих років відмінності були досить умовні, і тим і тим доводилося носити з собою великі суми грошей і за необхідності ніж або пістолет.

“Робітнича” барсетка – це така сама на вигляд невелика шкіряна сумочка, але з деякими модифікаціями. Робили їх на замовлення у спеціальних майстрів, які розуміють специфіку використання даного аксесуара. У Харкові тих років таких майстрів було всього два на все місто, але замовлення до них надходили навіть з інших регіонів. Секрет такої барсетки – можливість потай, не відкриваючи саму барсетку, переставляти внутрішню перегородку, середник, між відділеннями.

Така барсетка “в роботі” виглядала так: “ломщик” домовляється про продаж якоїсь суми доларів, наприклад, дві тисячі. У барсетці два відділення та рухлива перегородка посередині на “липучках”. В одне відділення кладеться реальна пачка у двадцять купюр по сто доларів, перетягнутих кольоровою резинкою, це так званий “заряд” чи “засвіт”. В інше відділення лягає така ж точно на вигляд пачка і з такою самою гумкою, але в ній стодоларових купюр тільки дві, зверху і знизу, решта купюр по одному долару, “кукла”, або по-харківськи “лялька”.

Під час “угоди з продажу” у барсетці відкрито лише відділення зі справжньою пачкою грошей. “Ломщик” ретельно перераховує перед покупцями американські купюри і демонстративно кладе їх у свою барсетку, в якій ясно видно лише одне відділення. Потім черга покупців перераховуватиме гроші.

Поки вся увага зосереджена на перерахунку, шахрай двома руками тримає барсетку і в зручний момент запускає пальці під клапан барсетки і перекидає перегородку. У барсетці, як і раніше, одне відділення і пачка грошей, але це вже “лялька”. Потім барсетка відкривається і “пачка доларів” переходить до покупців. Перераховувати гроші немає сенсу – все вже підраховано. За підсумком у покупця 218 справжніх американських грошей, а у аферистів сума, еквівалентна двом тисячам доларів. І такі регулярні “обміни” – звичайні “робочі” будні “Витяжки”.

Легенда

Легендою цього знакового кримінального місця вважають харківського афериста “Дезика”, або “Дезю”. Це, безперечно, був видатний та талановитий шахрай, чиє ім’я нерозривно пов’язане з “Витяжкою”. Його ставили в приклад шахраям-початківцям, а всі молоді аферисти на “Витяжці” хотіли бути схожим на нього.

“Дезик” працював в основному з барсеткою і лише за дуже великими сумами. Саме він, як свідчить легенда, удосконалив та модернізував “робочу барсетку”. До цього середня рухлива перегородка кріпилася на липучку. А липучка у найвідповідальніший момент, коли виконавець потай її переставляв, мала властивість зрадливо голосно рипіти. “Дезик” вигадав і перший замовив барсетку на магнітах. У магнітів була та сама функція, але процес відбувався безшумно. Пізніше саме такий аксесуар ломщиків так і називався – “харківський”.

“Дезик” мав унікальну зовнішність. З ним можна було досить довго спілкуватися, але варто було від нього відвернутися, як він відразу ж випадав з пам’яті. І якщо потім доводилося з ним стикатися, людина знайомилася з нею наново. Це дозволяло йому навіть після супервдалого “кидка” наступного дня знову бути на місці, не боячись, що його впізнають потерпілі.

Дивно, але “Дезик” виглядав як щирий і наївний молодий чоловік, водночас поводився з приголомшливою нахабством, не боявся нічого й одразу, лише познайомившись із кимось, отримував необмежений кредит довіри. Чомусь йому одразу довіряли.

Звичайний “робочий момент” за участю “Дезика”:

До “Витяжки” під’їжджає іномарка, в ній “троє кавказьких бізнесменів, які вдало розпродали картоплю та цибулю і мають непереборне бажання купити п’ять тисяч доларів”. Але гості з гір ставлять умову – обмін лише у їхній машині. Вони “вже навчені”.

Справа практично нереальна. Але “Дезик” погоджується. “Заряджає” барсетку та сідає у машину до кавказців. І машина різко стартує у невідомому напрямку! Все в паніці, адже у “Дезика” на руках і “лялька” та реальна сума, “засвіт”, у п’ять тисяч доларів. Але за двадцять хвилин машина повертається на те саме місце, з неї виходить задоволений “Дезик”, а кавказці виходять з машини, обіймають і прощаються з ним, як зі старим знайомим. Але “Дезик” їх все ж таки “кинув”…

Підсумок

Часи, коли процвітала “Витяжка”, були по-своєму моторошними. Адже ця стометрова ділянка від метро до входу в ринок, на якій щодня “працювали” до двох десятків шахраїв, на якій щодня обманювали людей, знаходилася всього за двісті метрів від головного входу до Міського управління міліції та за триста метрів від базарного підрайону та кабінету дільничного! І, за чутками, щоб на “Витяжці” завжди була “робота” та бажаючі міняти гроші, місцеві кримінальні авторитети не давали відкривати поблизу пункти обміну валют.

Автор:  Костянтин Май

Джерело: ДУМКА