Що кладуть у домовину і як поминають померлих: звичаї і традиції похорон в Україні

В Україні існує ціла система ритуалів і вірувань, пов’язаних із смертю, похованням та вшануванням померлих.

Ви дізнаєтеся:

Смерть у традиційній українській культурі була не лише завершенням земного життя, а й переходом до іншого світу, до життя серед предків. Наші пращури здавна вірили, що душа не зникає, а продовжує існувати поруч із живими, впливаючи на їхню долю. Тому процес поховання, тризни та подальші поминки мали не тільки релігійне чи обрядове, а й глибоке символічне значення.

Життя після смерті

Стародавні розкопки свідчать про те, що ще з прадавніх часів українці вірили у життя після смерті. Вони ретельно дотримувалися поховальних обрядів, які мали допомогти душі померлого знайти спокій і перейти у світ предків. Ці обряди відображали віру в те, що душі покійників залишаються поблизу своїх родичів і можуть з’являтися в певні дні.

Традиція "гостити" предків збереглася у вигляді поминальних обідів, милостині для убогих та спеціальних Богослужінь у визначені дні, пише сайт Українські традиції.

Що кладуть у домовину

Згідно з народними звичаями, людині, яка помирає, слід дати до рук засвічену свічку, освячену на Стрітення. У домовину традиційно клали освячене на Успіння зілля, галузку верби, освячену у Вербну неділю, а дітям - обов’язково яблучко як символ невинності.

Померлим під голову клали вишивану подушку, а обличчя накривали вишитим рушником - на зразок козацької китайки, - що символізувало честь і прощання з родом.

Пісні на прощання

Під час похорону особливо шанованих людей, зокрема діячів культури, часто виконують духовні й національні пісні. Звучить "Заповіт" Тараса Шевченка — своєрідний гімн українського духу.

Воїнам українських армій над могилою виконують пісню "Журавлі: Богдана і Лева Лепких - як символ прощання з життям і боротьби за Батьківщину.

Тризна — давня похоронна гостина

Тризна — це традиційна гостина після похорону. У давнину вважали, що душа не знайде спокою без тризни. Сьогодні вона є формою подяки родини гостям за участь у прощанні. Обов’язковою стравою є коливо або кутя без маку (мак символізує життя).

Священник ПЦУ Олексій Філюк каже, що ніхто нікого не мушує робити поминальний обід. Водночас, за його словами, гріха в поминальному обіді немає.

"Померлим цього не треба - це потрібно живим. Вони живуть доти, доки ми їх пам’ятаємо. Вас ніхто ні до чого не змушує: хтось хоче - робить, а хто не хоче - не робить. Але гріха в поминальному обіді немає", - зазначив отець Олексій.

Поступово поширюється нова традиція: під час тризни збирають добровільні пожертви на благодійні або громадські цілі. Це є сучасною формою давнього звичаю - пригощати вбогих і подорожніх у пам’ять про померлого.

Дивіться відео із пояснення священника, чи обов'язково робити поминальний обід:

Коли поминають померлих

Народний календар визначає ключові дні для поминання покійного - третій, дев’ятий і сороковий день після смерті. Це відповідає уявленням про шлях душі після смерті й ті періоди, коли вона найбільше потребує молитви. Церква не заперечує цієї практики.

Особливої ваги набуває сороковий день, коли під час служби на тетрапод ставлять п’ять хлібин та п’ять видів овочів - на згадку про чудо Христа, що наситив п’ятьма хлібами тисячі.

Роковини та вшанування пам’яті

Через рік відзначають перші роковини смерті - важлива подія, яка, крім Богослужби, часто супроводжується "обідом" або тризною, особливо на сході України. У давнину на ці обіди запрошували вбогих і подорожніх — як прояв милосердя й пошани до покійного.

Надалі, щороку, вшановується пам'ять у день смерті - молитвами та добрими справами. Таке вшанування не дозволяє стерти з пам’яті родинні зв’язки й зберігає тяглість поколінь.

Вас також може зацікавити: