Ну все, релейна шафа

Здається, я знайшов справжній подразник вітчизняного правового поля. Те, що вибиває з нього будь-яку бездіяльність та мобілізує весь величезний організм на справжню боротьбу.

Зараз я вам перекажу кілька новин, потім обов’язково поясню. Почну з магазинної історії. Є у Харкові магазин під назвою «Посад». Там працює продавчиня, яка підтримує російське вторгнення, і мала необережність на цьому спалитись.

Чи це погано? Звісно, ще й як. Саме такі люди в разі першої слабкості українських воїнів здають їхні об’єкти, збирають інформацію для ворога та роблять інші погані речі.

Результат таких кепських намірів? Та це ж лише наміри. Ось тобі, тьотю, п’ять років умовно. А щоб тобі легше жилось, іспитовий строк аж на цілих три роки.

Тобто пиши собі про любов до окупантів, і нічого тобі не буде. Ти тільки обов’язково врахуй, де спалилась минулого разу, і більше не пались. Писала в телеграмі, то у вайбері тепер строчи.

Ми ж не звірі якісь — за інакодумство саджати. Був, пригадую, ще один харків’янин. Теж постив собі проросійські дописи, отримав такий самий умовний термін і бігом вийшов із-під варти. Це щоб ви не думали, що я говорю про поодинокі випадки.

Чому послідовники Штірнера не читають Штірнера?

Ще був на Харківщині депутат Курилівської сільради (Куп’янський район). Він пішов далі: під час окупації організував вивезення зерна до Росії. Знаєте, вивозити наше зерно до Росії — це така традиція. Як тут не посприяти справжньому патріоту?!

Звісно, одним зерном не доведеш свою лояльність. Тому цей поважний дон надавав окупантам склади та паливо. Навіть м’ясо давав, щоб не голодували.

Вирок? Три роки, з яких два вже зарахували через перебування під вартою. Тож залишилося чотири місяці. Страшна кара, після якої людина точно не захоче повторити ті ж дії за першої змоги.

А ще один депутат, цього разу із Дворічанської селищної ради, очолив російське «комунальне підприємство» під час окупації. Погано? Ще й як, шановні.

Бо цей хазяйновитий дядько видавав там зарплати в рублях, героїчно допомагав окупантам і тепер спокійно переховується в них.

Лояльність таки довів, якщо із собою забрали під час відступу. А в нас йому лише заочно оголосили підозру в колабораціонізмі. Навіть у розшук не подали, досі «вирішують питання із цим».

Зате є 25-річна дівчина, яка за завданням ФСБ знищила обладнання «Укрзалізниці» за обіцянку 400 доларів (яких так і не отримала). Вона ризикує сісти довічно з конфіскацією майна.

Підпалила релейну шафу, коротше. Звісно, диверсія — це серйозно, і покарання має бути як мінімум справедливим. Але в мене з’явилась дуже цікава здогадка.

Щоб за тебе всерйоз узялась судова гілка влади, треба підпалити релейну шафу. А поки ти цього не зробив — тебе або не посадять, або не подадуть у розшук тривалий час (раптом ти не встиг якісь справи тут доробити), або присудять у сумі чотири місяці справжнього ув’язнення.

От підпалив би депутат релейну шафу, тут би йому по макітрі одразу прилетіло. Релейна шафа — це святе. Ми в Україні змалечку дуже полюбляємо релейні шафи, цінуємо їх.

У початкових класах навіть віршики про релейну шафу вчимо напам’ять. «О, релейна шафа, ти така релейна і настільки шафа». Правда ж, так воно виглядає? Чи ні?

Я не питаю, з якого дива диверсантка сіла за ґрати. Це якраз нормально. Мені цікаво, чому схожий механізм не працює щодо людей із набагато більшими злочинами.

Звісно, я зовсім дурненький хлоп, навіть майором не став за кілька років повномасштабки. Та навіть якби запитали мене, на що це все скидається, я б охарактеризував такі судові рішення як сигнал ворогу.

Мовляв, налагодь тут агентуру. Збиратиме дані, палитиме чи мінуватиме військовим тачки, в разі окупації відкрито попрацює з Росією. Головне, передай їй просте повідомлення. Хай не чіпає релейні шафи. Бо тут-то їй кришка.

У мене, як і у багатьох співвітчизників, стає дедалі більше питань до суддів. Люди, які виносять такі вироки, досі є частиною нашого суспільства. Їх не бойкотують, не ізолюють, не піддають остракізму.

Вони приймають рішення, які легалізують колаборантів. При цьому далі живуть серед нас, користуючись усіма благами. Хоча таке правосуддя є чистою зрадою.

Після війни всі не втечуть, а робити щось доведеться.

Якщо хтось думає, що «хлопчики з фронту» повернуться й мовчки проковтнуть цю ганьбу, то він дуже помиляється. Хлопчиків багато, хто ж сперечається. Але суспільство, яке терпить таких суддів, саме собі копає яму.

Це що, вперше? Я і в 2022 році читав, як суд звільнив від покарання кількох колаборантів через «каяття» чи «незначність злочину». Просто ті події трапились у Запорізькій області. Дуже важлива відмінність (насправді ні).

Якщо у такій державі порядок доведеться наводити не суддям, а фронтовикам, то в рамках цього наведення порядку доведеться щось робити і з суддями. Бо сама судова система з ними не робить абсолютно нічого.

Шановна СБУ, я нікого ні до чого не закликаю. Можете не пробивати контакти. Але якщо таких суддів раптом почнуть «вистежувати на вулицях» — хоч не робіть вигляд, ніби ви щиро не розумієте, як же так сталося.

Ви викриваєте колаборантів, диверсантів, зрадників. Це круто. Але що толку, якщо суди відпускають їх із умовними строками чи кількома місяцями за ґратами?

За 2024 рік СБУ затримала 37 колаборантів лише на Харківщині. Скільки одержало серйозні терміни? Статистики не маю. Судячи з таких прикладів, небагато.

Коли читаєш такі класні новини, залишається тільки одне. Сподіватись, що хоч не всі вони якось чіпали релейні шафи.