Начальник ювенальної поліції України: цьогоріч уже зафіксувано 62 факти вчинення диверсій за участю дітей

У більшості випадків, коли йдеться, наприклад, про правопорушення, вчинені з необережності, під впливом однолітків чи складних життєвих обставин, суворе покарання у вигляді позбавлення волі не лише не допомагає, а іноді й шкодить.

І наша мета – як поліції, ювенальної превенції, частини держави, у принципі – не зламати дитину, а допомогти їй переосмислити свої дії, щоб вона зрозуміла, де вона невірно прийняла рішення і що саме мала зробити в тій чи іншій ситуації, допомогти їй змінитися та вийти на правильний шлях.

І саме виправні роботи або інші альтернативні санкції замість тюремного строку дають їй можливість це зробити.

Така форма відповідальності також дозволяє нам не відривати дитину від соціалізації, забезпечити її зв’язок із сім’єю, і при цьому вчить, що за всі свої вчинки потрібно відповідати.

Якщо це поєднано з виховною роботою, участю психологів, підтримкою громади, то тут спільний ефект може бути набагато сильнішим, аніж від класичної каральної, скажімо так, моделі.

Наразі ми з Офісом генерального прокурора реалізуємо пілотний проєкт щодо імплементації міжнародних стандартів правосуддя, дружнього до дитини. І це дає позитивні результати.

Тому, на мою думку, цю практику потрібно не просто підтримувати, а системно масштабувати по всій Україні – звісно, із застереженням, що м’яке покарання потрібно застосовувати тільки у тих випадках, коли це дійсно є доцільним. Тобто, не потрібно усіх підряд звільняти від позбавлення волі, не потрібно це робити у ситуаціях із серйозними наслідками чи у випадку вчинення повторних злочинів.

ПОЛІЦІЯ ЦЬОГОРІЧ УЖЕ ЗАФІКСУВАЛА 62 ФАКТИ ВЧИНЕННЯ ДИВЕРСІЙ ЗА УЧАСТЮ ДІТЕЙ

– Давайте поговоримо про вербування росіянами українських дітей. Чи стала зараз Росія робити це менше? І чи можна наразі говорити про те, що у якихось областях України дітей вербують частіше, у якихось – менше? Чи географічний чинник тут ролі не відіграє?

– Останнім часом ми спостерігаємо незначну, але стабільну тенденцію щодо зниження вербування росіянами дітей. І в першу чергу цього вдається досягти завдяки систематичним профілактичним заходам.

Географія тут не має суттєвого значення. Ці випадки трапляються по всій країні. Звісно, у великих регіонах і частка завербованих дітей є більшою. Зокрема, маються на увазі Одеська, Харківська, Миколаївська області, а також Київ. Та це не означає, що для дітей в інших регіонах немає загрози або що така вірогідність є меншою.

– Скільки підлітків із початку повномасштабної війни було затримано щодо вчинення диверсій і терактів у ході виконання завдань від РФ? І чи були серед дітей, які на це погоджувались, особи, які усвідомлювали, що можуть загинути внаслідок виконання цих завдань?

– У цьому році ми зафіксували 65 фактів учинення кримінальних правопорушень диверсійного характеру за участю 62 дітей віком від 13 до 17 років. Це – не просто цифри, це – трагедії, які могли б не статися.

Основною мотивацією, яку можна виокремити після спілкування з такими дітьми, є саме фінансова. Також у цих підлітків частково присутнє бажання самостверджуватись або є сліпа віра в те, що їх не спіймають.

Але жодна дитина не усвідомлювала, що може загинути чи отримати якісь жахливі травми. Вони всі вважали це легким підробітком, інколи навіть не знаючи, що працюють саме на ворога.

Саме тому ми й говоримо про важливість профілактичної роботи та проводимо активну інформаційну кампанію щодо цього – аби кожна дитина знала, що на такі пропозиції погоджуватися не можна.

– Чи часто діти повідомляють про спроби їх вербування росіянами? І якщо говорити про профілактичну інформкампанію, яку веде Нацполіція, зокрема, відповідні уроки в школах спільно з колегами-правоохоронцями – наскільки вона є ефективною, на вашу думку?

– Кількість звернень до нас щодо спроб вербування дітей збільшується прямо пропорційно до збільшення нами обертів цієї інформаційної кампанії.

Станом на сьогодні до нас надійшло майже 70 таких звернень від дітей про спроби їхнього вербування. І це прямо пов’язано з інформаційною кампанією, яку наразі проводить ювенальна превенція спільно зі Службою безпеки України та освітянами.

Ми приходимо до шкіл, говоримо з підлітками без моралізаторства, чесно пояснюємо, як працює ворог, що таке вербування, чим воно може закінчитись. І ми говоримо не тільки з дітьми, а й з батьками, і з педагогічним колективом, спілкуємося і пояснюємо, як це виявити, як потрібно правильно розмовляти з дітьми. І цей комплекс заходів дає нам саме такі результати.

Головною метою тут є не просто розказати, проговорити це, а зробити так, щоб дитина знала, що вона не сама і що вона може зупинити цей злочин до того, як він станеться.

– Яку відповідальність нестимуть діти, які, наприклад, не усвідомлюючи того, у що вони влізли, виконали кілька легких завдань від кураторів, а після того, як куратори надали їм складне завдання, зрозуміли – що відбувається, і захотіли повідомити про це дорослим? Чи боятися їм повідомляти про це у поліцію? Чи боятися їм, наприклад, тюремного ув’язнення? Де тут – адміністративна відповідальність і де – кримінальна?

– Якщо дитина зрозуміла, що її намагаються втягнути у злочин і звернулася щодо цього до дорослих або до поліції, або спільно з дорослими до поліції, то це вже надзвичайно правильний і важливий крок, і боятися в цій ситуації не потрібно.

Якщо говорити про відповідальність, то кожна ситуація є індивідуальною. Це залежить від великої кількості чинників – і від віку, і від того, що саме дитина встигла зробити.

Якщо йдеться, наприклад, про розклеювання листівок чи малювання графіті, то це може бути визначено і як адміністративне правопорушення. Якщо ж неповнолітній, навіть не усвідомлюючи цього, допоміг ворогу в диверсійній діяльності, то це вже підпадає під Кримінальний кодекс.

Але якщо дитина зупинилася, не виконала злочин до кінця і добровільно звернулася до поліції, то це розцінюється як пом’якшувальна обставина. І правоохоронці підуть назустріч такій дитині, допоможуть їй і підтримають її, бо ми розуміємо, наскільки це важливий і непростий крок для неї.

Дуже важливо, щоб навіть у таких ситуаціях діти не боялися говорити правду і зверталися до поліції. Це шанс запобігти біді, яка може статися.

– Яка відповідальність може настати для дітей, які, наприклад, виконають серйозне завдання від росіян, але їм ще не виповнилося 14 років?

– Діти, які не досягли 14 років, не підлягають кримінальній відповідальності. Це чітко прописано у 22-й статті Кримінального кодексу України. Але це не означає, що їхні дії залишаться без реагування і що їм можна робити що завгодно.

За вчинення тяжкого злочину, як-от теракт чи диверсія, до дитини можуть бути застосовані заходи виховного характеру, такі, як направлення до спеціальної навчально-виховної установи для неповнолітніх.

При цьому батьки або опікуни, законні представники цієї дитини також будуть нести відповідальність – за неналежне виконання батьківських обов’язків.

– Якими є перші ознаки того, що з дитиною щось не так, у контексті спроб вербування росіянами підлітків? На що батькам, учителям, опікунам першочергово потрібно звертати увагу?

– Наразі визначено кілька сигналів, які можуть показати, що дитина, можливо, перебуває під впливом ворожих спецслужб.

Це може бути різка зміна поведінки: дитина стає замкнутою, агресивною, або надмірно апатичною, уникає комунікації, замикається в собі. У неї може змінитися коло спілкування – можливо, підліток раптово перестає дружити з тими, з ким завжди дружив раніше.

У неповнолітнього можуть з’явитися якісь таємничі друзі, про яких він не хоче розповідати батькам, особливо це можуть бути онлайн-друзі. Варто звертати увагу і на підвищену активність або, навпаки, закритість підлітка у соцмережах. Дитина може постійно сидіти в онлайні, але приховувати своє листування, змінювати паролі, агресивно реагувати на запитання про те, з ким вона там спілкується, і так далі.

Тут також важливо звернути увагу на незрозумілі фінансові витрати дитини або навпаки – на незрозумілу появу у неї коштів. Наприклад, якщо дитина просить кошти невідомо на що і не може це пояснити, і при цьому нервує – це також “червоний прапорець”.

Тут найголовніше – це спілкуватися з дітьми й мати з ними довірливі стосунки. Ми під час профілактичної роботи завжди кажемо батькам: “Не чекайте трагедії, щоб почати діалог”. Якщо у батьків є навіть найменша підозра – потрібно спокійно поговорити з дитиною. Якщо є будь-які сумніви, то можна звертатись до ювенальної превенції.

Ми – не про покарання, ми – про підтримку. Ми завжди порадимо, зорієнтуємо, сконтактуємо з необхідними фахівцями, аби допомогти.

НАРАЗІ В УКРАЇНІ НЕ СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ТЕНДЕНЦІЇ ДО ЗМЕНШЕННЯ ВИПАДКІВ ЗАЧЕПІНГУ

– Якщо говорити про зачепінг, то скільки таких випадків в Україні було зафіксовано з початку цього року? Скільки дітей унаслідок цього постраждало? І наскільки це явище зараз є поширеним в Україні?

– Ми з початку 2025 року зафіксували 44 інциденти зачепінгу, у яких взяли участь 83 дитини. У результаті цього вісім дітей отримали травми, а дев’ять дітей – загинули.

В Україні, на жаль, наразі не спостерігається тенденція до спаду кількості випадків зачепінгу. Тобто, якщо порівнювати дані по зачепінгу з минулого року з даними поточного року, то цьогоріч кількість цих випадків за участю дітей майже подвоїлась з урахуванням того, що пройшла тільки половина 2025-го року.

Отже, ми цілком обґрунтовано можемо говорити про сплеск цих випадків в Україні.

– З чим можна пов’язати сплеск випадків зачепінгу, який стався в Україні від початку літа цього року – це через канікули чи через інші якісь чинники?

– Безперечно, пора року має певний вплив на кількість небезпечних і надзвичайних ситуацій, які трапляються з дітьми. І одна з них – це саме зачепінг.

Коли холодно, слизько і незручно, то дитина багато по вагонах не полазить – холодно селфити себе зверху на вагоні. А влітку – і вночі, й удень тепло, дитина легко одягнена, і це, звісно, сприяє прийняттю рішення вчиняти такі дії, на жаль.

– Як цьому можна ефективно протидіяти, на вашу думку?

– Тут найголовніше – це спілкування і довірливі стосунки з дітьми. Не потрібно чекати, поки станеться якась біда – потрібно системно і поступово спілкуватися з дітьми на цю тему, показати їм, якими є реальні наслідки цих кроків, показати, що це не просто про хайп заради лайків і переглядів.

Потрібно показати дітям, що внаслідок цієї “розваги” реально можна отримати важкі опіки та трагічно загинути, просто залізши на вагон, навіть не чіпаючи жодного з високовольтних проводів.

– Наскільки ефективною виявилася інформаційна кампанія щодо протидії зачепінгу, яку раніше ювенальна поліція проводила разом з Укрзалізницею? Чи плануєте ви проводити подібні інформаційні кампанії надалі?

– Інформаційні заходи, які ми реалізували разом з Укрзалізницею у цьому напрямі – це приклад справді ефективної співпраці. Ми не просто провели низку занять у школах – ми вийшли до підлітків з мовою, яку вони розуміють.

Ми в інтерактивній формі розказали їм справжні історії й показали, якими можуть бути наслідки цього хайпу. Після таких зустрічей діти самі починали з нами ділитися певними історіями, розповідати про свої ризикові експерименти та наміри друзів таке вчинити. Що дуже важливо – вони почали звертатися до дорослих, коли почали помічати цю небезпечну поведінку у своїх друзів.

Тому ми, безумовно, плануємо продовжувати цю роботу й надалі. Ми вже зараз готуємо нову серію заходів, адаптованих під літній період, коли у неповнолітніх більше вільного часу, аніж під час навчального процесу і коли, відповідно, ризики зростають.

Ця профілактика – це не просто кампанія на місяць. Ми плануємо це зробити системною роботою, яку будемо тільки систематично посилювати.

СИТУАЦІЯ ЩОДО ПІДЛІТКОВИХ БІЙОК В УКРАЇНІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ НАПРУЖЕНОЮ, АЛЕ БІЛЬШОСТІ КОНФЛІКТІВ МИ ЗАПОБІГАЄМО

– В Україні раніше, зокрема, у 2023 році, були зафіксовані такі рухи, як “Редан”. Чи фіксуються зараз подібні субкультури в Україні, чи вони вже “затухли”? Якщо вони досі фіксуються, то наскільки це є масовим явищем?

– На початку 2023-го року ми дійсно спостерігали сплеск активності таких рухів, як “Редан”, і це стало для нас тоді серйозним викликом.

Підлітки масово вступали в ці онлайн-групи та влаштовували конфлікти в публічних місцях, поширювали заклики до бійок, до протистоянь. Але завдяки активному реагуванню поліції, моніторингу соцмереж, роз’яснювальній роботі в школах нам вдалося не допустити масових якихось бійок або трагічних наслідків.

На сьогодні ми не фіксуємо в Україні масових проявів рухів на кшталт “Редану”. Так, можуть з’являтися поодинокі спроби відновити подібні групи чи канали, але вони одразу потрапляють у наше поле зору і вживаються превентивні заходи, й ці групи блокуються.

– Відповідно, широкого розповсюдження такі рухи, як “Анти-редан”, наразі в Україні не мають?

– “Анти-редан” з’явився у 2023-му році на противагу субкультурі “Редан”. Але його концентрація також наразі, на щастя, відсутня. Він зник так само як і “Редан” позаторік. Але ми й надалі проводимо моніторинг цифрового середовища, тримаємо контакт зі школами та активно працюємо з підлітками в цьому напрямі.

– Наскільки серйозною наразі є ситуація в Україні з підлітковими бійками? Чи фіксує поліція з початку повномасштабного вторгнення сплеск цих випадків, зокрема і цьогоріч? І наскільки, на вашу думку, повномасштабна війна впливає на таку поведінку підлітків?

– Підліткові бійки – це не нове явище. І ми справді бачимо, що з початку повномасштабного вторгнення таких випадків стало дещо більше, особливо у 2022-2023 роках.

Підлітки, як і дорослі, переживають війну, стрес, утрату близьких, переїзд на нове місце проживання. Але, на відміну від дорослих, у них ще не сформовані механізми саморегуляції та емоції часто беруть гору в тій чи іншій ситуації.

Багато таких конфліктів виникають спонтанно – через сварку в чаті, виклик на “розбірку”, скажімо так. Окремою проблемою тут є вплив онлайн-простору. Зокрема, проблемою є те, що такі бійки можуть організовуватися просто для контенту, заради хайпу, заради переглядів відео такої бійки.

У цьому питанні нинішнього року ситуація у нас, на жаль, залишається напруженою. Але завдяки активній профілактиці, роботі ювенальної превенції у школах, завдяки урокам безпеки, які ми проводимо спільно з іншими нашими колегами-правоохоронцями, завдяки кампаніям у соцмережах нам вдається частині конфліктів запобігати.

І ми, працюючи зі школами, завжди пояснюємо дітям, що надважливо інформувати батьків, якщо їм щось не подобається або якщо їх хтось образив. У цій ситуації дитині потрібно заспокоїтися, упорядкувати свої думки та поспілкуватися з поліцією або з дорослими, яким вона довіряє. Можливо, це будуть педагоги, якісь родичі чи інші.

– У Києві цьогоріч група підлітків побила військового у Гідропарку. Що потрібно робити, на вашу думку, щоб запобігати цим інцидентам, яку профілактичну роботу потрібно вести з дітьми? І яка відповідальність може настати для неповнолітніх, якщо вони вдадуться до подібних дій?

– Такі випадки, як побиття військового підлітками в Києві – це не просто тривожний сигнал, а чітке нагадування всім нам, що виховання поваги до людей, до захисників, зокрема, до держави – це питання, яким мають опікуватися не тільки батьки, а й школа, і громада, і суспільство в цілому.

За будь-який протиправний вчинок кримінальна відповідальність може настати з 14 років. І діти мають про це знати.

Кожен випадок є індивідуальним і його можуть кваліфікувати і як хуліганство, і як нанесення умисних тілесних ушкоджень – різних ступенів тяжкості.

Якщо є мотиви ненависті або образи честі, наприклад, щодо військового, то слідство може розглядати й інші статті Кримінального кодексу, які передбачають позбавлення волі зокрема.

ЗРОСТАННЯ КІЛЬКОСТІ ЗВЕРНЕНЬ ЩОДО БУЛІНГУ У ШКОЛАХ НАСПРАВДІ НЕ ДОРІВНЮЄ РОСТУ КІЛЬКОСТІ ТАКИХ ВИПАДКІВ

– Чи збільшилася від початку повномасштабної війни кількість звернень до поліції щодо булінгу у навчальних установах? Чи покращилася за ці роки ситуація в цій сфері, чи погіршилася?

– Кількість звернень до поліції щодо випадків булінгу в закладах освіти з початку повномасштабного вторгнення, звісно, зросла. Але тут є один важливий нюанс: це не завжди означає, що самих випадків стало більше.

Це свідчить і про те, що суспільство почало більше говорити про цю проблематику, а діти та дорослі – активніше звертатися по допомогу, зокрема, і до поліції. Булінг, як і домашнє насильство, у принципі, є досить латентним правопорушенням, яке не так просто виявити без звернень потерпілих чи свідків.

Тому збільшення реєстрацій цих фактів не означає, що таких інцидентів стало більше. Просто люди стали більше звертатися до правоохоронних органів і довіряти їм у тій чи іншій ситуації.

– Скільки цьогоріч поліція отримала звернень щодо булінгу в навчальних установах? Яких звернень надходить більше – анонімних чи тих, де заявник є відомим? І щодо яких випадків булінгу повідомляють найчастіше – з боку вчителів щодо дітей чи між підлітками?

– Станом на 1 червня цього року до поліції надійшло 167 звернень про випадки булінгу в закладах освіти. З них переважна кількість – це звернення, у яких заявник був встановлений. Кількість звернень говорить про те, що суспільство стало менш толерантним до насильства і більше готовим зупиняти його.

Найбільше цих звернень стосується цькування дітей саме їхніми однолітками. Звернення стосовно неправомірної поведінки вчителів щодо учнів фіксуються значно рідше, але бувають і такі випадки, й вони, звісно, не залишаються без реагування.

Відповідальність за булінг чітко визначена статтею КУпАП 173-4. У випадку, якщо діти вчинили булінг у віці від 14 до 16 років, то відповідальність покладається на батьків. З 16 років діти самостійно несуть за це відповідальність по адміністративному законодавству.

Санкція цієї статті КУпАП передбачає штраф у розмірі до 3400 гривень або ж громадські роботи тривалістю до 60 годин. Якщо ж такі дії були вчинені повторно, то, звісно, і санкції у законодавстві передбачаються більші.

Якщо булінг учинив працівник закладу освіти, то тут відповідальність настає так само за цією статтею. І, зокрема, цією статтею також передбачено, що якщо керівник закладу освіти не повідомляє поліцію про факт булінгу, то тут передбачено штраф до 1700 гривень або виправні роботи строком до одного місяця.

– Якщо булінг вчинила дитина, якій не виповнилося 14 років, то тут же батьки будуть нести відповідальність?

– Так.

НАРАЗІ У РОЗПОРЯДЖЕННІ НАЦПОЛІЦІЇ Є ПОНАД 720 ДИТЯЧИХ БРОНЕЖИЛЕТІВ

– Чи часто ювенальна поліція після початку повномасштабної війни фіксує випадки неналежного виконання батьками своїх обов’язків – наприклад, якщо говорити про випадки випадіння дітей із вікон чи випадки, коли батьки дозволяють дітям керувати автомобілями тощо?

– Ювенальна поліція регулярно реагує на подібні ситуації, зокрема і на публікації в соціальних мережах і засобах масової інформації про подібні інциденти.

З початку повномасштабного вторгнення, дійсно, було певне зниження кількості таких виявлених фактів, зокрема, у 2022-му році. Але це, швидше за все, пов’язано з об’єктивними обставинами – масовий виїзд родин за кордон, тимчасова окупація окремих територій тощо.

Тут варто зазначити, що більшість таких надзвичайних подій є сезонними. Наприклад, випадіння з вікон у нас частіше стається через те, що дитина через недогляд обперлася об москітну сітку і випала. Звісно, коли взимку вікно зачинене, то москітна сітка неактуальна і таких випадків фіксується менше.

Так само й з утопленнями: пляж не настільки актуальний і привабливий при мінус 20 градусах, аніж при плюс 30 влітку. Але, незалежно від обставин, відповідальність за безпеку дитини завжди лежить на дорослих, на батьках. І наше завдання – не лише реагувати, а і попереджати такі випадки.

Ми тут продовжуємо активну профілактичну роботу, пояснюємо, що навіть один крок до недогляду може мати трагічні наслідки. На жаль, більшість батьків думають, що якщо вони відволіклися на хвилиночку, то нічого страшного не станеться. Але, як ми фіксуємо, цих хвилиночок досить часто вистачає для того, щоби сталося непоправне.

– Раніше у ювенальній поліції заявили про те, що 28% дітей узагалі нікуди не звертаються у випадку небезпеки. Що, на вашу думку, потрібно робити, щоб виправити цю ситуацію, щоб діти більше довіряли і правоохоронцям, і батькам та повідомляли про ті чи інші загрози?

– Ми дійсно раніше провели дослідження, яке показало ці дані. Це дослідження говорить про головне: або дитина не довіряє дорослим, або просто не знає, до кого можна звернутися у тій чи іншій ситуації. Як це змінити?

Насамперед ми можемо це змінити через довіру. Кожна дитина має мати в дорослому світі хоча б одну безпечну, скажімо так, людину, до якої вона може прийти зі своєю проблемою без страху, що її насварять або висміють. І це можуть бути не тільки батьки, а й родич чи сусід, якому дитина довіряє, і вчитель, і шкільний психолог, і поліцейський.

Тут хочу зазначити, що навіть якщо дитина не знає, куди звернутися, то ювенальна поліція може порадити, поспілкуватися, перенаправити її до фахового психолога. Тобто, ми готові завжди підтримувати дитину.

І найголовніше, що я раджу всім батькам – це будувати контакт із дітьми, будувати довіру – не через переляк чи заборони, а через спільне, через спілкування. Тоді дитина не замкнеться, а навпаки – вчасно звернеться до дорослих і ми її зможемо вберегти від біди.

– Скільки наразі у своєму розпорядженні Нацполіція має дитячих бронежилетів? Як часто вони застосовуються в діяльності поліції – під час евакуації дітей, масованих обстрілів тощо? І чи наразі достатньо для роботи тих дитячих бронежилетів, які має поліція?

– На сьогодні Національна поліція має у своєму розпорядженні понад 720 дитячих бронежилетів, які були передані в регіони. Вони були закуплені завдяки залученню наших партнерів.

Ми у світі практично перші, хто масово розробив і запустив виготовлення саме дитячих бронежилетів, хоч і невеличке.

Ці комплекти бронежилетів поліція використовує регулярно. Насамперед вони використовуються під час евакуації дітей із зони активних бойових дій чи районів, які завжди перебувають під обстрілами.

Окрім цього, дитячі бронежилети, як у випадку організованого вивезення дітей, так і при реагуванні на екстрені точкові ситуації, допомагають нам гарантувати додатковий рівень безпеки малечі.

Чи достатньо нам наявних дитячих бронежилетів? За нашими підрахунками, наразі нам для повного забезпечення, щоб бути готовими до різних ситуацій, знадобилося б 650 аналогічних комплектів.

– Ви говорите про 650 дитячих бронежилетів, окрім уже наявних у Нацполіції?

– Так. Це щоб максимально бути готовими до будь-якої ситуації, щоб усі підрозділи у нас були укомплектовані й щоб вони були, скажімо так, напоготові. Будемо сподіватися, що навіть ті дитячі бронежилети, які є в наявності, не знадобляться. Але, на жаль, ми все частіше ними користуємося.

Саме тому ми активно працюємо над розширенням партнерських програм, ведемо перемовини з міжнародними організаціями та фондами, щоби закупити додатково ці бронежилети, бо дитина має бути захищена не тільки юридично, а й фізично.

І поліція, зокрема, ювенальна превенція, зробить усе можливе для захисту та безпеки дітей.

– Дякую вам за розмову.

Автор:  Марія Гончар, Київ

Джерело: УКРІНФОРМ

Фото Данила Антонюка