Чи зайшла демократія в глухий кут Східної Європи?
Чи зайшла демократія в глухий кут Східної Європи?

Чи зайшла демократія в глухий кут Східної Європи?

Відень – останні новини зі Східної Європи дали надію на відродження ліберальної демократії. Угорщина стала свідком найбільшого в історії Будапешта гей-параду, що знехтував заборонами авторитарного прем’єра Віктора Орбана. А в сусідній Сербії тривають масові студентські протести проти союзника Орбана – президента Александара Вучича.

Утім, не варто втрачати обережність. Навіть у самій Східній Європі є не менш промовисті приклади демократичного занепаду. Зокрема, в Польщі перемога крайньоправого Кароля Навроцького на президентських виборах у червні зруйнувала надії на рішуче демократичне оновлення.

Читайте також
Навроцький – наступний президент Польщі: що це означає для України

Як слід інтерпретувати ці суперечності? Коментатори не дають чіткої відповіді, коливаючись між тріумфалізмом і фаталізмом. Так, історик Тімоті Снайдер побачив у сербських протестах "нову надію на демократизацію", філософ Славой Жижек описав їх як зусилля "створити умови для нової політики", а віцепрезидент Європейського парламенту Ніку Штефануца назвав будапештський прайд "вибором, яке майбутнє Європи ми хочемо збудувати й захистити".

Натомість щодо Польщі соціолог Кшиштоф Катковський у журналі Jacobin запропонував типовий підхід: перемога Навроцького – це ознака "глибшої кризи ліберального ладу після 1989 року... дедалі більше підірваного радикальними альтернативами".

Усі ці оцінки намагаються подати окремі події як симптоми ширших тенденцій, відображаючи нашу колективну тугу за великою розповіддю, що пояснює нинішній політичний момент.

Ліберали, звісно, жадають будь-якого натяку на те, що популістська "хвиля" відступає, адже вірять у прогресивну ідею, що дуга історії схиляється до справедливості. Але коли факти вже не підтверджують цю оптимістичну історію, ліберали швидко впадають у відчай, вважаючи, що їхня демократія балансує на межі краху. Звичною причиною цього вважають або нездатність еліт, або маніпульованість (чи просто "жалюгідність") широких верств електорату.

Проте ні тріумфалізм, ні фаталізм не пояснюють реальну динаміку.

Більш зважений аналіз показує, що дуга історії взагалі не гнеться – вона застрягла.

Ми перебуваємо у стані ідеологічної "окопної війни" між двома потужними й витривалими політичними таборами. На яку країну не поглянь, електоральна підтримка ліберально-демократичної політики приблизно дорівнює підтримці авторитарних правих.

У таких країнах, як Польща, ця війна на виснаження триває вже десятиліттями. Якби на виборах переміг ліберальний мер Варшави Рафал Тшасковський, він став би найпрогресивнішим главою держави з 1989 року. Натомість поляки отримали найконсервативнішого президента за всю посткомуністичну історію.

Йдеться не просто про "поляризацію" - цей термін натякає на симетричний екстремізм.

Проблема глибша: платформа правих – хоч і справді популярна – часто є тривожно ірраціональною: більше видобутку викопного палива попри кліматичну катастрофу; антивакцинаторська риторика під час пандемій; істерія щодо мігрантів на тлі демографічного спаду; економічна ізоляція (як-от Brexit) у відповідь на зростання глобальної конкуренції. Лібералам важко не опонувати цим ідеям рішуче – навіть якщо це поглиблює ідеологічний розкол.

Усі обнадійливі сценарії мають одну спільну рису: вони виникають у країнах, де авторитарні лідери очевидно не впоралися з викликами. Чого, по суті, слід очікувати від рухів, заснованих на суперечливих ідеологічних принципах.

Читайте також
Чому популізм – темний, але неминучий бік демократії

Угорщина – яскравий приклад. Її економіку лихоманить від стагфляції, бо приватні інвестори втратили довіру до системи без незалежних інституцій. Попри "пронаталістську" риторику Орбана, народжуваність знизилася до рівнів, нижчих, ніж у багатьох західноєвропейських країнах, які він зневажає.

Сербія також дедалі більше відстає від сусідів – Хорватії та Словенії, які вже в ЄС і єврозоні. Її авторитарний уряд не виконав обіцянок: країна потерпає від високого безробіття (особливо серед молоді), масштабної корупції та тотального державного контролю.

До недавнього часу на втому від популізму політики відповідали спробами повернути старий ліберальний консенсус. Але така стратегія, заснована на бінарному наративі "тріумф або занепад" лібералізму, провалювалася скрізь – від Польщі та Великої Британії до США часів Джо Байдена.

У цьому контексті Угорщина стала особливо цікавою: тут з’явився новий опозиційний лідер з нетиповим меседжем. Два роки тому Петер Мадяр був частиною владної команди, щойно розлучившись з міністеркою юстиції з табору Орбана. Але після низки скандалів, пов’язаних з його колишньою дружиною, він створив надзвичайно популярний опозиційний рух.

Хоч Мадяр і розірвав з "мафіозною державою" Орбана, він не відмовився від багатьох консервативних цінностей, які той уособлює. На будапештському прайді він не з’явився і лише саркастично прокоментував, що Орбан – "король прайдів у Європі", бо саме його заборона спровокувала таку масову явку. Це було стратегічне рішення. Хоч марш і зібрав чимало людей, 200 000 учасників становлять менш як 4% активного електорату Угорщини. А згідно з опитуванням, 47% угорців, зокрема 53% тих, хто ще не визначився, виступають проти проведення таких маршів.

Читайте також
Угорщину та Словаччину треба лякати – історик Мараєв

Якщо Мадяр переможе на наступних парламентських виборах, його політика, ймовірно, буде ближчою до курсу популярної прем’єрки Італії Джорджії Мелоні, ніж до позицій таких ліберальних лідерів, як прем’єр Великої Британії Кір Стармер або польський прем’єр Дональд Туск. Можливо, ми бачимо появу так званої "м’якої крайньоправої" сили. Її представники намагатимуться мінімізувати найбільш руйнівні геополітичні, економічні й екологічні наслідки популістської політики, водночас відповідаючи на запити глибоко вкорінених націоналістичних і антиінтелектуалістських настроїв нинішніх консервативних виборців.

Якщо існує вихід із цього демократичного глухого кута, то навряд чи він полягатиме у вирішальній перемозі лібералів чи авторитарних сил. Швидше за все, нас чекає незручне перемир’я – спроба "заморозити" ідеологічну війну, збалансувавши вимоги обох таборів.

Колонку Is Democracy Stalemated? надано Project Syndicate для публікації у межах партнерської угоди з LIGA.net

Copyright: Project Syndicate, 2025

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Джерело матеріала
loader
loader