Підлітки з Криму, Луганська та Донецька розказали про 11 років життя в окупації
На YouTube-каналі журналістки Раміни Есхакзай RAMINA вийшов черговий випуск її авторського проєкту. Героями інтерв'ю стали підлітки з Криму, Луганська та Донецька. У 2014 році вони навчалися у школі й до підліткового віку не знали, що живуть в окупації. Коли кожному з них виповнилося 18 років, вони свідомо вирішили залишити свої домівки, щоб повернутися до незалежної України. Уродженка Донецька Катерина, уродженець Луганська Іван та уродженка Сімферополя Севіля поділилися власними історіями життя на окупованих територіях. В ексклюзиві Раміни вони розповіли про навчання у школі, ставлення росіян, стосунки з батьками, виїзд із підконтрольної Росії території, а також як розпочалася окупація.
«Я з самого дитинства був в окупації», – уродженець Луганська Іван
Мені було сім років, коли Росія окупувала Луганськ. Я з самого дитинства перебував в окупації. Для мене все розпочалося так, що батьки дивилися новини по телевізору, я сидів поруч і раптом побачив, що вираз їхніх облич змінився. Я не поставив запитань, бо був ще дитиною. За короткий проміжок часу ми зібрали речі й переїхали на декілька тижнів до бабусі. Поки нас не було вдома, в наш будинок був «приліт». Це стало для мене початком усього. Батьки сказали, що почалася війна і нас обстріляли ЗСУ.
«Спочатку прибрали українську мову», – уродженка Сімферополя Севіля про окупацію Криму
Спочатку прибрали українську мову, можливо, залишили одну-дві години на тиждень, але цього не було в моєму класі. Почалася сильна пропаганда Росії. Все з українськими прапорами замінили на російські. Були лозунги, що нарешті Крим повернувся додому.
«Люди почали зникати» – уродженка Сімферополя Севіля розповіла, чи були протести у Криму після окупації
Були мітинги на підтримку України, люди виходили, але це швидко прикрили. Почали зникати люди, й стало зрозуміло, що все не так просто – буде покарання. Багато кримських татар були проти цієї влади.
Уродженець Луганська Іван розповів Раміні про пропаганду в окупації
Нам розповідали пропаганду, що Україна розпочала війну, що це ЗСУ нас обстрілює. Нам казали батьки: «От ми, українці, підтримали Росію та ЛНР, ми гарні українці, а от українці у Львові погані, тому що підтримували Київ. Треба, щоб всі були як ми».
Уродженка Донецька Катерина розповіла, як росіяни маніпулюють в окупації
Вони чіпляються за мову. Коли люди з Дніпра переїжджають до Львова або в інші області, до них погано ставляться, і росіяни через проблеми в Україні тиснуть на людей в окупації. Говорять: «Українці вас обстрілюють та вбивають», і люди в це вірять.
«Підводилися й співали гімн Росії», – уродженка Донецька Катерина про навчання в окупації
У нас в школі був такий предмет – «Разговоры о важном». Там вмикали гімн, треба було вставати й співати гімн Росії. Я була лише кілька разів на цьому уроці, не хотіла туди приходити. Діти розповідали, що там казали, начебто російська армія чудова, що все правильно робить… Я боялася, що пропаганда на мене подіє.
«У Донецьку заробляють багато тільки військові», – уродженка Донецька Катерина
У Донецьку заробляють багато тільки військові. Так, щоб зробити щось і багато заробляти, жити вільно і спокійно – дуже важко.
«У вас будуть проблеми», – уродженець Луганська Іван розповів, як ФСБ відреагувала на книжку «Тіні забутих предків»
У Росії до нас ставляться не так, як показують по телебаченню. Жителів «ЛНР» називають «хохлами», не приймають, принижують, не беруть на роботу. Батьки це розуміли й не хотіли переїжджати до Росії. Одного разу ми їхали до Ростова, я взяв із собою у дорогу почитати декілька книжок. Дві російською й одна українською – «Тіні забутих предків». Я не подумав тоді, які можуть бути наслідки. Коли ми проходили після кордону «ЛНР» російський кордон, один із прикордонників побачив книжки у мене в авто. Погортав одну, другу, розгорнув третю… Бачить, що вона українською, і вичитує, розглядає. Підходить ще один, дивиться, підходить ще один вищий за званням, дивиться і ставить запитання: «А що це?» Я сказав, що книгу взяв у дорогу почитати. Він каже: «А ви в курсі, що такі книжки не можна провозити на територію Російської Федерації?» Я відповів, що взяв першу-ліпшу книгу. А він сказав: «А ви розумієте, що у вас зараз будуть проблеми? Зараз відведемо вас, поговорите з ФСБ». Я зрозумів, що це не жарти. Мені було 15 років. Батьки напружилися, почали розмовляти з ними, казати, що це дитина, звідки вона знала, може, пропонували хабар. Він сказав: «Проходьте далі й чекайте». Батьки пішли розмовляти з ним, посадили мене в авто, книгу забрали. Повернулися, почали кричати, сказали, що нас відпустили, але наказали книгу викинути. Батьки вийшли з машини, підійшли до смітника на кордоні, розірвали на їхніх очах книжку та викинули.
Уродженець Луганська Іван розповів, як дізнався, що перебував в окупації
Я познайомився з друзями у 2019 році. Вони написали жарт в інтернеті про Луганську область. Я запитав, чи не з Луганської області вони випадково. Вони пишуть: «Ми з Дніпра». У нас завʼязалася розмова, ми почали щодня говорити й досі спілкуємося. Я спитав: «Ви ж із Дніпра, так ми ж вороги, як ми можемо спілкуватися?» А вони кажуть: «Які ми вороги? Ти з України й ми з України». Я кажу: «Як же я з України, мені кажуть, що я з «ЛНР». Вони почали розповідати мені, що таке окупація, що таке АТО, що таке Революція Гідності. Я не знав, що таке окупація, вперше почув від них. Почали скидати мені новини, західні в тому числі, я порівняв і став замислюватися. До цього моменту у мене була проросійська позиція, а потім вона стала 50/50.
Уродженець Луганська Іван про початок повномасштабного вторгнення
Того дня я повинен був йти до школи. Підвівся зранку, виходжу до батьків, бачу по телевізору промову путіна. Ну, я так задумався: «Що сталося взагалі?» І так дивлюся – по всіх каналах показують. Беру телефон, пишу друзям: «Привіт, як справи?» Вони пишуть: «А в нас вибухи». Я пишу: «А що таке?» А вони відповідають: «Війна почалася». Я якось так і не зрозумів – це реально чи що взагалі коїться? До цього не вірив, що насправді щось може бути. Були чутки, що війна може початися. Приходжу до школи й однокласникам одразу кажу: «А ви в курсі, що відбувається?» То вони мені: «А що?» Я показую: війна почалась. А вони кажуть: «Та що це таке? Не переймайся, там скоро все закінчиться і все буде гаразд». І посміялися ще над тим, що я так переживаю, на нервах ходжу. Потім уже я побачив і битву за Маріуполь, і Бучу. І тоді в мене вже повністю така ненависть до них виникла, бо після цього вони навіть не цікавилися, що відбувалося. Вони так казали: «Ну є – то і є, ну й що?» Їм було все одно.
«У Києві я почуваюся вільною, можу розмовляти українською», – уродженка Донецька Катерина
У Києві тривоги, так само війна, але тут інші люди, я почуваюся вільною, можу розмовляти українською, це неможливо було у Донецьку. І тут я нарешті перейшла на українську.
«У Криму для мене немає розвитку», – уродженка Сімферополя Севіля
Особисто для мене у Криму немає розвитку. Ти можеш жити, й через те, що це Крим, там класно, все дуже гарно, є що робити, але це точно не для мене. Я розумію, що тут у мене вільна Європа. Я можу подорожувати, бачити цей світ, і це те, що мені відкрив Київ. Я з Криму не виїжджала 17 років, а з початку повномасштабного вторгнення побувала у багатьох країнах. Якщо є робота, то ти маєш можливість заробляти гроші, подорожувати. Це перш за все про свободу слова, ти не боїшся, що з тобою щось станеться, не боїшся кайфувати та жити своє життя. Такого у Криму не було.
Уродженка Донецька Катерина про примусове отримання російського паспорта
Спочатку, до референдуму, всім казали отримувати паспорт «ДНР» або, якщо Луганська область, то «ЛНР». Це потрібно було зробити, тому що я тоді вже вчилася в останніх класах і мала складати екзамени. Якщо ти не зробиш паспорт, то тебе до них просто не допустять. А після «приєднання» всім говорили робити російські паспорти. Це вже було не так, як із «ДНРівським»… З російським паспортом було набагато суворіше, тому що я пам'ятаю, як із батьками: у них на роботі казали, що як вони не зроблять той паспорт, то дійде до того, що їх звільнять або щось там станеться. Не знаю конкретно, але казали, щоб паспорт оформлювали всі.
Уродженець Луганська Іван про проросійську бабусю
Колись бабуся сказала, що їде в Станицю Луганську, підконтрольну Україні, отримувати пенсію. А я так задумався і запитую: «А чому ти туди їдеш отримувати українську пенсію? Ти ж вважаєш українців ворогами номер один у своєму житті. Завжди була проти них, проти українців, проти України. Чому ти отримуєш пенсію і досі? Ну навіщо тобі це?» Вона відповіла: «Так я ж працювала в Україні. Чому я не маю права отримувати пенсію?» Я все одно питаю: «Ну так це ж вороги твої. Як ти можеш це робити?»

