Ми недооцінювали здатність немовлят до навчання, вважають вчені

Когнітивіст Франческо Полі (Francesco Poli) з Кембриджського університету у Великій Британії дослідив реакцію немовлят на зовнішні подразники. Експеримент показав, що у восьмимісячному віці діти вже активно аналізують інформацію і змінюють стратегії навчання залежно від зовнішніх подразників, повідомляє Earth.com. 

У дослідження залучили 38 немовлят. Середній вік піддослідних малюків — 7,7 місяця. Експеримент проводився із дозволу батьків та за їх активної участі. Сім’ї додатково заповнювали питальник для визначення раннього темпераменту дитини. 

Команда професора Полі показувала малюкам екран, на якому з’являвся і зникав казковий персонаж. В одних випадках його появу можна було спрогнозувати. В інших він змінював свою локацію несподівано. Поки маля дивилося цей своєрідний мультик, вчені відстежували рух очей та реакцію зіниць. 

Такий специфічний спосіб спостереження пояснюється тим, що досліджувати немовлят назагал складно. Діти не можуть розповісти, що вони відчувають чи думають. Або якось предметно вказати на це. Ба більше, їм важко довго фокусувати увагу. 

Але науці відомо про те, як звужуються і розширюються зіниці у відповідь на різні подразники. Діаметр змінюється, коли ми до чогось готові або коли заскочені зненацька.Око точно передає різні процеси у мозку під час нашої адаптації до зовнішнього середовища. Тому динамічний мультик і відстеження зіниць стали оптимальним варіантом для дослідження когнітивних процесів у мозку маленьких дітей.

Експеримент показав, що немовлята аж ніяк не пасивні накопичувачі інформації, хоча ця теза була загальноприйнятою раніше. Дитячий мозок у восьмимісячному віці здатен сприймати інформацію і робити з неї висновки. 

Коли казковий герой з’являвся у тому ж самому місці, малеча звертала погляд на зону його появи завчасу. Так само діти переводили зір на ділянки екрану, де фантастичний звір мав гіпотетично з’явитися, якщо раніше він зникав і з’являвся, рухаючись по умовній лінії.  

Зіниці звужувалися, коли казковий персонаж вівся передбачувано. І розширювалися, коли його поведінка раптово змінювалася. Тоді діти починали наново вираховувати послідовність і шукати логіку у його появах. 

Залежно від темпераменту дитини, її зіниці по-різному реагували на поведінку казкового монстрика. Більш пильні та плаксиві малюки сприймали як вагому змінну навіть незначні відхилення у рухах персонажа. Спокійні та життєрадісні діти майже не зважали на дрібну зміну поведінки фантастичного звіра на екрані. 

Професор Франческо Полі зазначає, що експеримент дає нам краще розуміння того, як мозок адаптується до волатильності — цим словом науковці описують людську здатність призвичаюватися до мінливості зовнішнього світу. З його науковою статтею на цю тему можна ознайомитися у виданні Science Advances. 

Якщо спосіб адаптації можна дослідити в такому ранньому віці, то це відкриває нові можливості до профілактики психічних розладів, таких як депресія і тривожність. За умови подальших розширених досліджень, науковці зможуть розробити прикладні методи діагностики. А батьки зможуть отримати рекомендації щодо змін у вихованні, аби піклуватися про ментальне здоров’я дітей із самого малечку. 

“Але це все ще припущення. Щоб мати змогу стверджувати щось з упевненістю, необхідні лонгітюдні дослідження (коли за піддослідними спостерігають тривалий період часу  — Ред. )”, — наголосив Франческо Полі.

Світова тенденція із підлаштовування виховання і освіти під фази розвитку дітей проявляється і в Україні. Чим більше ми знаємо, як працює дитячий мозок і нервова система, тим кращі методи навчання можемо підбирати. Якщо раніше нейровідмінних малюків ізолювали в окремих закладах чи таврували як неслухняних/нездібних, то зараз активно пропагується інклюзивність.  Про досягнення і недоліки у цій сфері читайте в матеріалі Оксани Драчковської під назвою “Незручні діти”.