/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2F56a3161f7f1253d40b74651bfe446973.jpg)
Хитра робота Сталіна: як Кремль приєднав Закарпаття і чому багато українців були проти
Закарпаття майже 20 років знаходилося під владою демократичної Чехословацької республіки
Після завершення Другої світової війни на території Європи Радянський Союз згідно з домовленостями з союзниками на Ялтинській конференції, яка відбулася 4—11 лютого 1945 року, розпочав процес перекроювання кордонів і поглинання територій. На цьому форумі, в якому брали участь лідери СРСР, США і Великої Британії, питання повоєнного устрою на континенті знаходилося у центрі уваги. Йосиф Сталін на перемовинах з Франкліном Делано Рузвельтом і Вінстоном Черчиллем наполягав на нових західних кордонах СРСР. Взаєморозуміння між союзниками у цілому ряді питань так і не було досягнуто. Лідери Антигітлерівської коаліції ухвалили рішення відкласти їх на післявоєнний час.
Кремлівський тиран після підписання капітуляції нацистської Німеччини 8 травня 1945 року намагався диктувати свої умови, діючи нахабно. І часто досягав своєї мети, одночасно наближаючи, і неминуче, початок Холодної війни. Так, територія Східної Пруссії була розділена між СРСР (Кенігсберг став Калінінградом) та Польщею, яка отримала 60% її території, вкритої лісами та болотами, а також Сілезію з Померанією за рахунок Німеччини. З цих земель у 1945—1948 роках до окупаційних зон було депортовано до семи мільйонів німців…
Своєю чергою Західна Україна та Західна Білорусь, уже один раз згідно з Таємним протоколом Пакту Молотова — Ріббентропа окуповані під час "Визвольного походу" РСЧА у вересні 1939 року, тепер остаточно "повернулись у рідну гавань"; з усіма жахливими "принадами" радянізації. І Північна Буковина, і Бессарабія після двох з половиною років румунської окупації знову увійшли до складу двох союзних республік СРСР – України та Молдавії. Країни Балтії також вдруге після літа 1940 року стали республіками у складі СРСР, пройшовши вже знайомий їм шлях насильницької радянізації: придушення національно-визвольного руху, репресій та депортацій.
Питання приналежності Закарпаття, яке згідно з Сен-Жерменським та Тріанонським договорами у рамках Версальської системимайже 20 років знаходилося під владою демократичної Чехословацької республіки (під назвою Підкарпатська Русь), ані в Ялті, ані під час перемовин між колишнім президентом ЧСР Едвардом Бенешем та Йосифом Сталіним не підіймалося. Ще з XI століття цей маленький уламок української етнографічної території знаходився під владою угорців, які жорстко визискували місцеве населення.
Всі міжвоєнні роки становище українського населення було важко порівняти з минулими часами. "Серед усіх держав, між якими в період між двома світовими війнами було поділено українські землі – СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною, – Прага найтолерантніше ставилася до українців. Це стосується не лише Закарпаття – чеська земля надала притулок багатьом політичним емігрантам з Наддніпрянської України та уярмленої поляками Галичини. З 1921 року у Празі функціонував Український вільний університет, був і український сільськогосподарський інститут", – відзначав український журналіст-міжнародник Олекса Підлуцький.
Ліберальне правління двох беззаперечних лідерів держави, президентів Чехословаччини в період з 1918-го до 1938 року – Томаша-Гарріга Масарика і Едварда Бенеша – насправді стало для цього краю "золотим десятиліттям", якщо порівнювати з багатовіковим пануванням угорців. Підписання Мюнхенської угоди30 вересня 1938 року у рамках "умиротворення" державами Заходу нацистського агресора відкрило скриньку Пандори. Після втрати Судетських земель зі здебільшого німецьким населенням празький уряд був вимушений поступитися також стратегічно важливим Цешинським регіоном (відійшов Польщі), південною Словаччиною та 12% території Підкарпатської Русі разом із найбільшими містами – Ужгородом і Мукачевом.
8 жовтня 1938 року Підкарпатська Русь отримала довгоочікувану автономію у складі обрізаної держави (яка отримала назву Чехо-Словаччина); уряд був сформований спочатку в Ужгороді, а після угорської окупації міста переїхав у Хуст.
15 березня 1939 року відбулися дві доленосні події. Нацистські війська увійшли до Праги, і Перша Чехословацька республіка остаточно втратила незалежність. А сойм Підкарпатської Русі устами її президента о. Августина Волошина проголосив створення Республіки Карпатська Україна. Вона проіснувала лише кілька днів і була потоплена в крові угорськими окупантами.
18 березня збройний опір українців був придушений, проте деякі невеликі партизанські групи чинили опір у горах до кінця травня 1939 року. Сотні полонених були закатовані угорцями і поляками, які проводили спільні екзекуції на новому польсько-угорському кордоні.
Отже, з середини березня 1939 року до кінця вересня 1944 року Закарпаття знаходилося під окупацією Угорщини – вірної союзниці нацистської Німеччини.
Після завоювання радянською армією цієї колишньої чехословацької провінції наприкінці жовтня 1944 року питання її приналежності ще не стояло. Проте дуже скоро пролунав "перший дзвіночок": 25—26 листопада цього ж року в Мукачевому відбувся інспірований радянськими емісарами фейковий з’їзд "народних комітетів" Карпатської України, делегати якого проголосували за приєднання цього краю до складу УРСР (звісно, читаємо СРСР).
У кремлівського режиму на хвилі перемоги у війні лише збільшувався апетит. Сталіну вдалося "викрутити руки" Празькому Граду після кількох раундів секретних переговорів. 29 червня 1945 року в Москві було підписано Радянсько-чехословацьку угоду про приєднання Закарпаття до Української РСР. Ще деякий час питання зависло у повітрі. Причина була в тому, що майже всі закарпатці, навіть місцеві комуністи, виступали за повернення до складу ще на той час демократичної Чехословаччини. Офіційно цей невеликий регіон став обласним центром УРСР зі столицею в Ужгороді лише 22 січня 1946 року. Чинність законодавства радянської України на території Закарпатської області було поширено ще через день окремим указом Президії Верховної Ради.
Українсько-американський історик Сергій Плохій в книзі "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності" відзначав: "…Радянський Союз, використовуючи свою військову силу, пересунув свої кордони в глиб Центрально-Східної Європи. Радянські керівники скористалися гаслами українського націоналізму, номінально розширивши Українську республіку, а фактично Радянський Союз, шляхом приєднання до неї польських, чехословацьких та румунських територій, традиційно населених українцями".
Празькому уряду вдалося майже на три роки відтягнути неминучий процес брутальної "радянізації" вже на просторах всієї Чехословаччини. Який і настав після державного перевороту в лютому 1948 року, коли місцева компартія за допомогою Кремля повністю опанувала владу, встановивши режим "народної демократії".
"Приєднання Закарпаття до України підсумовувало довгий історичний процес пошуку місцевого населення свого власного "я". На лихо, цей процес завершувався в радянський спосіб, а не як вільне виявлення народу. Коли стало відомо, що приєднання відбуватиметься за сценарієм, випробуваним у Західній Україні у жовтні 1939 р., деякі делегати з’їзду народних комітетів запропонували провести плебісцит. Такий крок надав би цілковито іншої легітимності усьому акту. Цього не сталося. Факт, що "українізація" Закарпаття збіглася з його насильницькою "радянізацією", частково позбавила українську ідею привабливості для тих місцевих мислителів, які відкривали своє українство щойно перед війною", – писав український історик Ярослав Грицак в "Нарисі історії України".
За іронією долі саме москвофіли, які багато років боролися з українофілами і проти всього українського взагалі, виявилися найпалкішими реалізаторами ідеї інкорпорації цього регіону до складу України. Але ще радянської.
