Чому Україна – не Ізраїль і не Палестина: головна різниця

Вчергове натрапив у стрічці на порівняння України з Ізраїлем. Інколи трапляється інше порівняння – з Палестиною.

Вважаю, що обидва порівняння цілком недоречні.

Випадок Ізраїлю – геть унікальний, аналогічного попросту не існує.

Випадок України – типова антиколоніальна боротьба, прикладів якої були сотні.

Араби (перси, мусульмани) не були пригноблювачами євреїв. Вони не колонізували їхні землі. Не нав’язували свою мову та ідентичність. Араби завоювали ці землі у Східної Римської імперії (Візантії). Євреї та самаритяни складали на них національні меншості, більшість населення була православними християнами. На відміну від візантійців, араби дозволили євреям жити в Єрусалимі. І не мали програми їхньої асиміляції.

Але Україна не є Палестиною теж. Бо євреї не вважають палестинців «також євреями», яких чиясь зла воля переробила на палестинців.

Палестинці – частина великого арабського світу, який прокинувся у національному сенсі наприкінці 19 – на початку 20 століття, як і багато інших народів деінде. Вони вважали весь Близький Схід своїм і не хотіли мати там міцних конкурентів, особливо підтримуваних Заходом.

Ізраїль – регіональний супергравець, з ядерною зброєю, високою автономією та ініціативою, активний учасник стратегічної архітектури регіону. Від самого початку Ізраїль є військовою фортецею.

Україна – держава, яка роззброїлася перед своєю колишньою метрополією, не відчувши екзистенціальної загрози. Яка 23 роки прожила здебільшого цілком мирно, не збираючись воювати. Ну, і попри те, що тут були різні держави, український народ (і його прямі предки) завжди був тут.

Здається, різниця очевидна. Порівняння не просто кульгають, вони геть недоречні. Арабо-ізраїльський конфлікт від початку – це конфлікт двох націоналізмів, які претендували на одну територію, і не знайшли спільної мови.

Претензії Росії не є територіальними претензіями, вони претендують на те, щоб володіти цілим народом – або знищити його, якщо він цьому опирається.