Такий героїзм нам не потрібен: як змусити керівників оборони відповідати життя за свої помилки

Героїзм — це переважно наслідок чиїхось помилок. Просто помилки роблять одні люди, а героїзмом, собою, закривають інші.

Під час війни на ключові посади в обороні мають заходити ті, хто за свої рішення готові відповідати власним життям. Власним, а не тисячами інших життів.

Приклад:

Якщо піхота вимушена лопатами зариватись в землю під обстрілами — значить, хтось вчасно в тилу не побудував рубежі оборони. Бо те, що зараз передній край — ще недавно глибокий тил. Який можна було підготувати, облаштувати завчасно.

Можливі дії: з'ясувати, хто саме провалив підготовку.

Зазвичай це 3-4 посадових особи, на різних етапах. Зняти звання, звільнити з посад і відправити не в тюрму, бо це нічого не дасть. Відправити на ту ж ділянку копати вручну, разом з піхотою, під полюванням FPV ворога.

Так, ці 3-4, радше всього, підуть в одну сторону. Але для сотень інших, відповідальних за оборонку, це буде дуже чіткий сигнал.

А це значить, що в одну сторону потім не підуть десятки тисяч. Простих піхотинців.

Технологічна мілітаризація і воєнна демократія. Інакше ніяк.

Або змінимось, або загинемо.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Четвертий рік — на одному героїзмі. Чому Україна не виживе без програми реабілітації військових