За яке «Отечество» мали помирати сталінські вояки?
За яке «Отечество» мали помирати сталінські вояки?

За яке «Отечество» мали помирати сталінські вояки?

На перший погляд, тут усе зрозуміло. Гітлер напав на СССР, слід було захищати батьківщину – яка б вона не була, а все ж таки батьківщина, - от і почалася Вітчизняна («Отечественная») війна. Досі певне число заповзятих критиків совєтської системи та патріотично налаштованих українських громадян щиро вважає, що слова «Велика Вітчизняна війна» означали боротьбу за рідну землю, за свій дім, за життя своїх ближніх і дальніх, а не за Сталіна.

І все б добре, якби після проголошення Вітчизняної війни мільйони червоноармійців не кинули зброю, включно з тисячами танків і літаків, не розбіглися по лісах, не сховалися по селах і не підняли руки, вочевидь не бажаючи захищати те «Отечество». Якби не дружний саботаж призову – від Галичини до Донбасу (збереглися документи НКВД). І якби українці (одна з найспівочіших націй світу!) не відгукнулися б на ту війну повною мовчанкою – жодної пісні про «Отечественную», хоч народної, хоч авторської (небуденні «Степом, степом…» і «Батьку, ми ровесники з тобою…» створені на серйозній часовій дистанції по війні, ба більше, то виразно антивоєнні пісні); натомість, як відомо, з’явилося ціле гроно повстанських пісень, але то вже інша історія. Втім, можливо, хтось згадає справді пронизливу «Ой Дніпро, Дніпро…», але її написали двоє москвичів, діячів російської культури…

Цікаво, що авторитетні західні дослідники вважають автором терміну «Вітчизняна війна» В’ячеслава Молотова, людину №2 в совєтській ієрархії, а терміну «Велика Вітчизняна війна» - знаного совєтського пропагандиста Ємельяна Ярославського, який ужив цей термін у статті в газеті «Правда» 23 червня 1941 року (Молотов встиг раніше – 22 червня у промові по радіо з нагоди початку війни). Насправді обидва терміни належать особисто Сталіну – у власноруч написаному Молотовим першому варіанті виступу цих слід немає, були свідки, як «вождь народів» правив текст для виступу по радіо. Те саме зі статтею у «Правді» - газету правив і формував у той день також Сталін. Він же диктував украй ідіотичні директиви №2 і №3 військовому керівництву, але це вже інша історія. А от «Вітчизняна війна» - це був сталінський давній «коник», домашня заготовка.

Добре відомо, що термін «Вітчизняна війна» («Отечественная война») виник у 1812 році. Тоді цей термін стосувався воєнних дій з відбиття вторгнення військ Наполеона І та його сателітів і союзників на територію Російської імперії. Як тільки ця територія була очищена від військ противника, як тільки російська армія перейшла кордони, Вітчизняна війна закінчилася і почався «закордонних похід», який через два роки завершився вступом російських військ до Парижу і падінням Наполеона І. Іншими словами, термін цей уживався у сенсі оборонної народної війни.

Менш відомо, що термін «Велика Вітчизняна війна» (точніше – «Великая Отечественная война») з’явився зовсім не у червні 1941 року. Вперше його зустрічаємо у спеціальному додатку до журналу «Театр и жизнь» (Петроград, вересень 1914-го). І пішло-поїхало. Були, втім, й інші варіанти – «Друга Вітчизняна війна», «Вітчизняна війна 1914 року», «Велика всесвітня вітчизняна війна» тощо. До речі, знаменитий вірш «Вставай, страна огромная», який став на початку 1941 року (за сталінським завданням) піснею, – ще з тієї війни. Лише з дещо іншими словами – про «тевтонську орду». Проте у російській історії 1914-17 років термін «Вітчизняна війна» мав принципово інше смислове навантаження, ніж у 1812 році. Адже Росія зовсім не була жертвою агресії у цій війні, навпаки – вона стала одним із головних винуватців переростання конфлікту між Сербією та Австро-Угорщиною у бойовисько світового масштабу. І цілі Росії у тій війні були суто загарбницькі – приєднання Галичини (не тільки Львова, а й Кракова), Буковини й Закарпаття, всіх польських земель тодішньої Німецької імперії, добрячого частини Оттоманської імперії на Закавказзі, і, головне, проток з Чорного моря у Середземне разом із Константинополем, який мав стати «третьою столицею» Святої Русі, поряд із Москвою та Петроградом. Ба більше: претендувала Росія й на Єрусалим…

Іншими словами, стратегічна мета «Второй Отечественной войны» – істотно розширити кордони «Отечества». Мета не була реалізована в силу низки причин, але сам термін «Вітчизняна війна» не зник. Він був перехоплений більшовиками і знову змінив зміст.

У березні 1917 року царизм упав, у листопаді до влади в Росії прийшли більшовики під гаслами негайного миру і братерства народів. А 1918 року починається нова «Отечественная», або ж «Вітчизняна» війна (ця назва у ті дні з’являється й українською мовою, бо більшовики заграють із «націоналами»), тепер уже – під червоними прапорами. Ленін, Троцький і Сталін заявили, що «соціалістична Вітчизна у небезпеці». А далі, як писав «Короткий курс історії ВКП(б)», «партія підняла народ на вітчизняну війну проти навали військ іноземної інтервенції, проти заколотів повалених революцією експлуататорських класів… Більшовицька партія підіймає робітників і селян на вітчизняну війну проти іноземних загарбників та буржуазно-поміщицької білогвардійщини. Совєтська республіка і її Червона армія розбивають одного по одному ставлеників Антанти – Колчака, Юденича, Денікіна, Краснова, Врангеля, викидають з України ще одного ставленика Антанти – Пілсудського… Таким чином, перший воєнний напад міжнародного капіталу на країну соціалізму скінчився повним його крахом» (виділено особисто Сталіним, який у 1918-19 роках і пізніше вживав термін «вітчизняна війна» - щоправда, з малої літери, через 20 років повторивши його у редагованому – а частково й написаному ним – «Короткому курсі…»).

У трактуванні Леніна, Сталіна і Ко ця війна набуває всесвітньо-історичних масштабів. Адже противниками «робітників і селян» тут виступають не тільки іноземні інтервенти, а й «експлуататорські класи» всього світу, одним словом, увесь «міжнародний капітал» – російський, український, німецький, американський і аргентинський. «Народ» у цій системі координат – це реальні чи уявні прихильники більшовизму, у якій країні вони б не жили. Тому «вітчизна» в цьому контексті стає воістину неозорою, а будь-яка війна, що має на меті розширення кордонів СССР – «вітчизняною».

Усього цього ані Ленін, ані Сталін, ані більшовики не приховували. Ще при декларуванні заснування СССР Сталін відверто заявив: «Будемо сподіватися, що утворенням нашої союзної республіки ми створимо вірний оплот проти міжнародного капіталізму, що нова союзна держава послужить новим рішучим кроком на шляху до об’єднання трудящих усього світу в єдину Світову Соціалістичну Совєтську Республіку». У Декларації про утворення СССР від 30 грудня 1922 року повторена сталінська формула про світову державу і додано: «доступ у Союз відкритий усім соціалістичним совєтським республікам, як існуючим, так і тим, що мають виникнути в майбутньому». Зверніть увагу: не можуть виникнути, а мають виникнути! У резолюції ХІІ з‘їзду РКП(б), у квітні 1923 року, вжитий інший, не менш цікавий термін – «майбутня Всесвітня Совєтська Республіка Праці». А у січні 1924 року, вже після смерті Леніна, Сталін на урочистому засіданні керівництва партії та совєтів дав клятву розширювати і зміцнювати Совєтський Союз: «Покидаючи нас, товариш Ленін заповідав нам зміцнювати і розширяти Союз Республік. Клянемося тобі, товаришу Ленін, що ми виконаємо з честю і цю твою заповідь!»

Як саме відбуватиметься виникнення нових совєтських республік? «Найімовірніше, – прогнозував Сталін, – що світова революція буде розвиватися шляхом революційного відпадіння нових країн від системи імперіалістичних держав». А для здійснення такого відпадіння потрібні ефективні інструменти. Перший – створений і контрольований російськими більшовиками Комінтерн, який має ініціювати «пролетарські повстання» та «соціалістичні революції» у тих чи інших «підвладних капіталу країнах».

1927 року, ставши монопольним керівником ВКП(б) й СССР, Сталін заявив: «Червона Армія є армія Жовтневої революції, армія диктатури пролетаріату… Наша армія є армією світової революції, армією робітників усіх країн». А що робити, коли війна зі «світовим капіталом» змушує порушити чийсь державний суверенітет? Нічого страшного, вчив більшовиків Сталін: «Бувають випадки, коли право на самовизначення вступає в суперечність із іншим, вищим правом, – правом робітничого класу, що прийшов до влади, на зміцнення своєї влади. В таких випадках… перше повинне відступити перед другим. Так стояла справа, наприклад, у 1920 році, коли ми змушені були, в інтересах оборони влади робітничого класу, піти на Варшаву». Нагадаю, що «оборона влади робітничого класу» здійснювалася 1920 року під гаслом: «Дайош Варшаву, дай Берлін!! та супроводжувалася закликом «напоїти червоних коней водою Вісли і Рейну». Це якраз і є «отечественная/вітчизняна війна» по-ленінськи і по-сталінськи. А що не вдалося «визволити» і приєднати до «батьківщини світового пролетаріату» Польщу й Німеччину (а далі рушити на Францію й Італію, щоби совєтізувати їх, як мріяв улітку 1920 року Ленін) – це заслуга польських військ під командуванням маршала Пілсудського, які розгромили під Варшавою червоні армади Михайла Тухачевського, та вояків УНР під орудою генерал-хорунжого Марка Безручка, які під Замостям зупинили досі непереможну Першу кінну армію Семена Будьонного.

І якщо хтось іще сумнівається в тому, що було «отечеством» для більшовиків і їхніх однодумців, нехай вслухається в офіційний гімн Комінтерну: «Наш лозунг – всемирный Советский Союз!»

А далі починається найцікавіше.

Як уже було сказано, в 1938 році термін «вітчизняна війна» кілька разів фігурує в «Короткому курсі історії ВКП(б)». А через рік він з’являється у статті такого собі полкового комісара Осипова «Війни справедливі і несправедливі» в журналі «Пропагандист и агитатор РККА» (№17 за 1939 рік, видання виходило двічі на місяць). Журнал зданий на набір та верстку 23 серпня 1939 року, якраз у той день, коли міністр закордонних справ Третього Райху фон Ріббентроп прилетів до Москви, щоб підписати відомий пакт з Молотовим. Але полковий комісар Осипов уже знав про нову світову війну (яку в совєтській пресі до 22 червня 1941 року звали «другою імперіалістичною») і вжив термін «вітчизняна війна».

Що мав на увазі полковий комісар Осипов? Він писав, що за умов капіталізму трудящі не мають вітчизни, яку слід захищати, а от за умов соціалізму – мають, причому йдеться не тільки про жителів сталінської держави: «Тільки в умовах СССР трудящі знайшли справжню вітчизну, справжню, а не уявну батьківщину… Велика Жовтнева соціалістична революція дала робітникам і трудящим усіх країн соціалістичну вітчизну – Совєтський Союз, захист якого є обов’язком честі всього міжнародного пролетаріату». Далі полковий комісар Осипов писав, розвиваючи наведені тези: «На одній шостій частині земної кулі існує могутня держава робітників і селян, що побудували під керівництвом більшовицької партії соціалістичне суспільство. Це соціалістичне суспільство є батьківщина світового пролетаріату і могутня база визвольної боротьби трудящих проти імперіалізму. Захист цієї вітчизни є священним обов’язком міжнародного пролетаріату».

А найголовніше тут – підсумок статті. Полковий комісар Осипов наголосив: «За певних умов Червона Армія може випередити напад агресорів на батьківщину соціалізму. Залізною рукою вона візьме розбійника за горло перш, ніж він встигне вийняти свій кривавий ніж. Одним з моментів, які характеризують дії нашої Червоної Армії, є її активність і наступальність… Ворог оточує нас з усіх боків, постійно погрожуючи активно ворожими нам діями. Це означає, що не виключена можливість такої міжнародної обстановки, коли самим ходом історичного процесу робітничий клас змушений буде взяти на себе ініціативу воєнних дій… Ленін і Сталін вчать, що найкраща оборона – це перехід к наступ на ворога, розгром ворога в його країні. "На чужій землі захищати свою землю" - так учив Ленін, так учить Сталін, такі наші стратегія і тактика».

Відтак майбутня «вітчизняна війна» - це війна на чужій території, яка, вельми ймовірно, почнеться активними діями Червоної армії і вестиметься для розширення меж «вітчизни».

Такий текст – не самодіяльність полкового комісара Осипова чи редакції видання. Після чистки в Червоній армії у 1937-38 роках такі речі були виключені. Тим більше, що шефом військової пропаганди був Лев Мехліс, член оргбюро ЦК ВКП(б), заступник наркома оборони і начальник Головного політуправління Червоної армії. Усі тексти армійських видань читалися, правилися і затверджувалися особисто ним, а вже потім ішли у набір. У ті роки він користувався особливою довірою Сталіна і, безумовно, був у курсі головних стратегічних задумів «вождя народів». Тим більше, що 19 серпня Сталін досить детально орієнтував своє найближче оточення про наступне підписання угоди з Німеччиною і серію «визвольних походів» Червоної армії з метою поставити всю Європу під свій контроль, розширюючи крок за кроком межі СССР.

Отож підсумовуємо: якщо пролетарі всього світу вже мають свою вітчизну, хоча у масі своїй страждають під гнітом капіталістів, то війна за розширення Соціалістичної Вітчизни і буде Вітчизняною. Іншими словами, якщо відкинути довголітню міфологію, то слід визнати: термін «Вітчизняна війна» від самого початку означав агресивну, наступальну, загарбницьку війну, метою якої було захоплення нових значних територій у Європі та Азії, а то й усього Старого Світу, всієї Євразії.

Відтак поняття «вітчизняна війна», як воно з’явилося у надрукованих у «Правді» від 23 червня 1941 року промові В’ячеслава Молотова і статті Ємельяна Ярославського – не їхня власна імпровізація (такого не могло бути в принципі), а сталінська «домашня заготовка». Ба більше: у редакційній статті газети «Известия» від 24 червня (а ця стаття у ті часи затверджувалася особисто Сталіним), писалося: точиться бій «за страну Советов, то есть отчизну всех трудящихся».

Так само і совєтсько-німецька війна, до якої Червона армія ретельно готувалася, не була імпровізацією з боку Кремля. Але Гітлер не схотів чекати, поки його «визволять», і почав першим, ненабагато випередивши Сталіна. Свідчень приготувань до походу Червоної армії на Захід безліч (їхній аналіз – це інша тема).

Але Гітлер почав першим. Та Сталін до кінця червня 1941 року не хотів визнавати реального стану справ, катастрофічного для нього, намагаючись почати «отечественную войну» у своєму розумінні цього терміну. У ті самі години, коли версталася «Правда» зі статтею Ярославського, а саме ввечері 22 червня 1941 року, була надіслана директива №3 військам. Вона націлювала Червону армію на широкомасштабний наступ: на негайний перехід кордону на ряді важливих ділянок, на розгром ворога на своїй території і на завдання авіаційних ударів по німецьких базах. Отже, 23 червня мала початися не героїчна оборона совєтської землі, як потім розповідали комуністичні ідеологи, а мусив розгорнутися наступ на Європу. Ба більше: 25 червня, попри страшні поразки у прикордонній битві, за наказом Кремля совєтська авіація, до якої невдовзі приєдналися флот і танкові частини, атакували нейтральну Фінляндію, втягнувши її цим у війну і зумовивши трагедію обложеного Ленінграду…

Після катастрофічних поразок поняття «вітчизняна війна» на якийсь час відходить на другий план сталінського понятійного арсеналу, а заміщає його поняття «визвольна війна» (рос: «освободительная»). Адже треба не розширювати межі «вітчизни», а визволяти зайняті ворогом території. Скажімо, у промові Сталіна перед партійним активом Москви 6 листопада 1941 року лише раз фігурує «Вітчизняна війна», проте кілька разів «Визвольна війна» і навіть «Велика Визвольна війна». Та невдовзі термін «Вітчизняна війна» знову зазвучав на повну силу. Проте у новій ситуації, коли Червона армія виявилася неспроможною вести успішні бойові дії без допомоги з боку Британії і США, про істотне розширення кордонів СССР довелося забути. Тож більшовицькі пропагандисти і зробили вигляд, що «Вітчизняна війна» – це війна оборонна.

У сьогоднішній Росії міфологема «Великої Вітчизняної війни» – один із чільних інструментів легітимації влади та виправдання всіх минулих злочинів більшовицького керівництва і всіх майбутніх злодіянь путінського режиму. Для переважної маси населення Росії ця війна де-факто триває й понині, оскільки Російська держава опинилася в кільці «нацистів» й «імперіалістичних загарбників». І на війну з Україною росіяни дивляться як на продовження тієї давньої «Вітчизняної війни». Але логіка історії невмолима – ця війна аж тричі впродовж ХХ століття у планах її ініціаторів, в самій своїй основі була загарбницькою з метою розширення «отечества», тож і нині вона просто не може з боку Росії бути іншою.

Джерело матеріала
loader
loader