«Я – Плотва»: український військовий ледь не загинув через збіг у назві поста

Під час зачистки ворожих позицій боєць 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Олександр, викликаючи по рації український спостережний пост із назвою «Плотва», несподівано почув відповідь від окупанта, що ледь не коштувало йому життя. Історію інциденту опублікували на офіційній сторінці Князівської бригади, передає «Главком».

Як розповів сам Олександр, який до початку повномасштабної війни працював на атомній електростанції, а з перших днів вторгнення вступив до лав ЗСУ, усе сталося під час одного з бойових виходів.

«Я сильно випередив побратимів під час зачистки. Зупинився – навколо тиша. Викликаю своїх по рації – ніхто не відповідає. Почав гукати: «Плотва! Плотва!» – так називався наш пост», – згадує він.

Неочікувано з сусіднього окопу з’явився чоловік у російській формі й закричав у відповідь: «Я – Плотва!» За словами Олександра, ворог побачив його, миттєво кинув гранату, а сам боєць відкрив вогонь. «Після вибуху – все, темніє в очах, німіє голова… Думав, що це кінець», – розповідає військовий.

Життя йому врятував шолом – подарунок від швагра. Уже після бою в ньому виявили два уламки від гранати.

До війни Олександр мешкав у місті Вараш на Рівненщині. З початком вторгнення не вагався: «Коли йшов до військкомату, розумів, що можу не повернутися. Але моя мотивація – це мої рідні. Я мушу зробити все, щоб вони були у безпеці. А сидіти й чекати, поки ворог прийде до хати, – це точно не про мене», – каже він.

Раніше ми писали, що 50-річний боєць 128-ї бригади Василь на псевдо «Лапа» спочатку потрапив у полон до двох окупантів, переночував з ними в окопі, а на ранок їх знищив. Про це повідомляє «Главком» з посиланням на сторінку 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

Зазначається, що чоловік служив у 128 бригаді з перших днів повномасштабної війни. Тривалий час був солдатом, кулеметником, а віднедавна – молодший сержант, командир відділення в піхотній роті. На війні отримав три поранення й багато контузій, але має за плечима дуже багато досвіду.

 «Монотонність оця вся закрутила, одне й те саме, не знав, куди себе подіти. Думаю, дочці хоча б щось зароблю і піду в один край. Але доля дала другий шанс», – пояснив окупант.