"Створюють передумови для масштабного бою": інтерв'ю з аналітиком ISW про літній наступ Росії
"Створюють передумови для масштабного бою": інтерв'ю з аналітиком ISW про літній наступ Росії

"Створюють передумови для масштабного бою": інтерв'ю з аналітиком ISW про літній наступ Росії

Диктатор Владімір Путін переконаний, що росіянам вдасться повністю захопити 4 області України до кінця 2025 року. Утім, такий сценарій є малоймовірним, адже Росії знадобляться роки лише для того, щоб захопити Донецьку область.

Зараз окупанти створюють передумови для масштабного бою за Костянтинівку Донецької області. Аналітик Інституту вивчення війни США (ISW) Джордж Баррос в інтерв'ю 24 Каналу зауважив, що це найближча мета ворога. Більше про літній наступ та плани Росії – читайте далі у матеріалі.

Важливий наслідок спецоперації СБУ, на який не звернули уваги

Україна знищила одну третину стратегічної авіації Росії, тобто щонайменше 13 російських бомбардувальників. Як ви оцінюєте основні наслідки цієї атаки для Росії та в глобальному масштабі?

Ключове аналітичне питання, яке я собі ставлю, і наш Інститут, чи була тактика, яку використали українці в операції "Павутина", одноразовою та ефектною акцією, чи вона стане новою постійною тактикою, яка дасть змогу завдавати ударів не лише по 4 чи 5 аеродромах у Росії, а й по всіх військових об'єктах на її території.

Протягом тривалого часу російське командування спиралось на стратегію глибини, на те, що воно може використовувати відстань для збереження низки логістичних та оперативно важливих логістичних об'єктів на значній досяжності від зони ураження українською зброєю. Однак якщо зараз українці здатні доставляти ударні FPV-дрони у будь-яке місце Росії та вражати будь-який об'єкт, це означає значну тактичну та стратегічну перевагу, яку Україна потенційно матиме.

Якщо операція "Павутина" була лише одноразовою акцією, то її ефектом стане лише часткове погіршення здатності Росії запускати крилаті ракети повітряного базування. Якщо ж ця тактика стане системною, і українці зможуть тримати під прицілом фактично усі російські авіабази та будь-які інші військові об'єкти, незалежно від їхнього розташування, це означатиме суттєве посилення українських можливостей.

Повне інтерв'ю з аналітиком ISW Джорджем Барросом: дивіться відео

Щодо впливу на удари та спроможності Росії їх завдавати, я оцінюю це як часткове погіршення російських можливостей. Під час ударів росіяни традиційно застосовують складні ударні пакети, які містять іранські дрони типу "Шахед", балістичні ракети наземного базування, такі як "Іскандер", північнокорейські ракети KN-23, а також крилаті ракети повітряного базування типу "Калібр".

Основу цих ударних засобів останнім часом складають дрони типу "Шахед". Тож навіть, якщо прибрати крилаті ракети повітряного базування, це не значно послаблює здатність Росії продовжувати атаки дронами або балістичними ракетами. Утім, це все одно має значення.

Другий ефект, на який, на мою думку, недостатньо звертають увагу, це нові бюджетні обмеження, які ця ситуація накладе на процес оборонного планування і закупівель у Росії на наступний рік.

Росіяни намагаються відновити війська, зокрема сухопутні, повітрянодесантні (ПДВ) та військово-морський флот для відбудови Чорноморського флоту. Тепер до цієї боротьби долучаться повітряно-космічні сили Росії (ПКС). Вони виступатимуть перед Кремлем з аргументами. що їм треба відновити та замінити стратегічні бомбардувальники, оскільки вони важливі для ядерного стримування Росії.

Отже, ми наближаємось до бюджетного протистояння ПДВ, ПКС, флотом і сухопутними військами за право отримати російські рублі з бюджету для відновлення своїх сил. Це є в основі позитивної проблеми, яку варто нав'язати Москві.

Чи вважаєте ви, що якщо Україна продовжить завдавати подібних ударів по військових об'єктах, це може змінити хід війни, чи бодай змусити Владіміра Путіна переосмислити свої підходи до війни? Чи може це змусити диктатора піти на якийсь компроміс під час переговорів у найближчому майбутньому?

На мою професійну думку, найімовірніше, ні. Я не думаю, що ми здатні змінити путінське бачення перемоги. В Інституті вивчення війни ми опублікували аналіз цієї теорії перемоги. На нашу думку, Путін переконаний в тому, що зможе пересидіти Україну, навіть, попри удари по тилах Росії. І допоки він вважає, що зможе перечекати зниження політичної волі міжнародної коаліції, яка підтримує Україну, а це, я б сказав, є центром ваги всієї війни, він триматиметься свого курсу.

Українці, безумовно, здатні завдавати влучних ударів по стратегічних об'єктах у тилу; завдавати економічних втрат, знищувати склади з боєприпасами та паливні бази, але це не змінює суті теорії перемоги Путіна. Так, це боляче для ворога, це має військову доцільність. Однак все ж, щоб справді змінити його розрахунки, потрібно досягнути зворотного розвитку подій на полі бою.

Я вважаю, що українське командування має планувати удари та операції дальньої дії в такий спосіб, щоб вони не просто знищували цілі в тилу, а й сприяли контрнаступальним операціям, які призвели б до втрат території російською армією та звільнення українських земель. Саме це матиме значно більший вплив на путінське розуміння війни, ніж накладення нових витрат глибоко в тилу.

Яка зброя може повністю знищити Керченський міст

Україна завдала вже третій удар по Керченському мосту, використовуючи тротил і підводні заряди. Як ви оцінюєте нову атаку з військового та стратегічного погляду? Яке, на вашу думку, значення має цей міст у контексті загальної ситуації на фронті? Чи здатне навіть його повне знищення суттєво вплинути на хід бойових дій?

Керченський міст є надзвичайно важливим з огляду оперативної логістики. Росія використовує його для об'єднання всіх частин південного військового округу, перекидання ресурсів, боєприпасів і техніки до Південного театру бойових дій – у Крим, Херсонську та Запорізьку області. Це відбувалось ще у 2022 році та триває досі.

Це ключова артерія, включно з важливою залізничною гілкою. Тож цей міст є надзвичайно важливим для досягнення мінімально необхідних територіальних здобутків Україною, які можуть стати основою для переговорного миру, підписання Україною гідного миру, який відповідав би її національним інтересам і водночас інтересам США.

До його умов обов'язково має входити звільнення значних стратегічних територій у Херсонській та Запорізькій областях. Отже, якщо говорити не про інформаційні, а про оперативні передумови для звільнення важливих ділянок на Запоріжжі та Херсонщині, потрібно цілеспрямовано послаблювати російські логістичні артерії, наземні шляхи постачання.

Мовиться, зокрема, про розрізання і руйнування Керченського мосту, важливої ланки російської транспортної системи, аналогічно до того, як українці підірвали Антонівський міст на Херсонщині. Однак Керченський міст – це надмасивна інженерна споруда. Його дуже важко знищити. Можливо, лише сукупністю різних підходів. Сподіваюсь, що Україна продовжить завдавати ударів і отримає боєприпаси для виведення його з ладу.

Я не інженер, тож це не моя спеціалізація. За словами тих, хто розуміється на будівництві, зруйнувати його можуть лише авіаудари з фугасними бомбами великого калібру. Можливо, існують інші методи. Наприклад, підводні підриви. Я підтримую всі зусилля, спрямовані на виведення мосту з експлуатації. Та я не можу точно оцінити ефективність того чи іншого підходу.

Чи здатна Росія до кінця року захопити 4 області

За інформацією Bloomberg, Путін переконаний, що російська армія зможе прорвати українську оборону і встановити повний контроль над 4 областями України до кінця 2025 року. Як ви оцінюєте таку мету Путіна?

Я не можу сказати, які саме цілі стоять перед Путіним цього року. Однак з професійного погляду вважаю вкрай малоймовірним, що Кремлю вдасться захопити всі ці 4 області у визначений термін.

Якщо поглянути на історичні темпи російського просування, їм знадобляться роки, щоб повністю захопити одну лише Донецьку область. Росіянам доведеться прориватись через низку потужно укріплених міст, таких як Дружківка, Краматорськ, Слов'янськ, Костянтинівка тощо. Я очікую, що саме кампанії, а не окремі бої за захоплення цих міст, триватимуть дуже багато років.

Мене б це вкрай здивувало (якби Росії вдалося швидко захопити Донецьку область повністю – 24 Канал). Для цього Росія мала б радикально відійти від притаманного їй стилю введення війни. Тобто або росіяни мають якимось дивом відновити здатність до маневру на полі бою і за одну ніч подолати українську дронову оборону, або ж українська лінія фронту має драматично обвалитись, що Росія могла б використати.

Тому, на мою думку, ми імовірніше і надалі спостерігатимемо незначні тактичні просування росіян через поля й села з колосальними втратами з їхнього боку. Цілком можливо, що росіяни зрештою так і не досягнуть поставлених цілей.

Мета літньої кампанії окупантів

За моєю оцінкою, найближчою метою Росії у літній кампанії 2025 року є захоплення Костянтинівки. Вони створюють передумови для масштабного бою за місто. І справді можливо, що вони його захоплять, якщо ми говоритимемо знову через 9 місяців. Однак теж можливо, що і ні.

У 2024 році всі американські, британські, українські аналітики обговорювали російську кампанію за Покровськ. А деякі аналітики говорили, що Росія отримає це місто. Як виявилось, попри понад 9 місяців ведення бойових дій у напрямку Авдіївка – Покровськ, російські війська фактично завершили свої зусилля навколо Покровська, так і не захопивши населений пункт.

Вони вийшли на околицю. Після цього російське командування істотно змінило свої оперативні цілі. Частини, які раніше вели бої за Покровськ, перекинули на напрямок Костянтинівки. Тепер вони розраховують на успішне просування там. Тож подивимося. Однак щодо захоплення всієї Донецької області за короткий час, я був би дуже здивований.

Ситуація навколо Костянтинівки: дивіться на карті

Російська економіка перегрівається: Путіну доведеться піти на складні рішення

Якщо ж Путін продовжить війну ще на один рік, у що це обійдеться Росії? З огляду на те, що кількість загиблих і поранених складає один мільйон, а російська економіка переживає труднощі, як довго Росія зможе продовжувати цю війну і з якою кількістю проблем їй доведеться зіткнутися в Україні?

Тут потрібно враховувати кілька змінних. Припустімо, що рівень втрат у Росії залишиться нинішнім. Якщо Україна продовжить завдавати таких самих втрат – приблизно від 35 до 45 тисяч убитих і поранених на місяць, – то Росія досить скоро досягне точки, де їй доведеться приймати вкрай важке рішення. Думаю, це станеться протягом наступних 12 – 18 місяців. Я не можу точно сказати коли, і не стверджую, що це стане переломним моментом, але труднощі будуть неминучі.

Російська модель фінансування війни нестійка. Росія платить величезні суми добровольцям за участь у війні. За наявними даними, разова виплата за підписання контракту може становити від 30 до 40 тисяч доларів – і це без урахування щомісячної платні та компенсації в разі загибелі або поранення. Якщо Росія продовжує втрачати від 35 до 45 тисяч осіб щомісяця, то в сукупності це колосальні витрати, які буквально знищують ліквідність фонду національного добробуту.

Російська економіка перегрівається. У громадян занадто багато грошей, вони занадто багато витрачають – і це викликає інфляцію. Центробанк Росії нещодавно знизив ключову ставку, ймовірно, не тому, що інфляція ослабла, а тому, що уряд ухвалює ризикові фінансові рішення, щоб підтримувати кредитування, виробництво військової продукції та зберігати лояльність банків і ділових еліт.

Але якщо подивитися на сукупність факторів – інфляцію, нестабільність, зростання витрат і дефіцит бюджету – все це виглядає вкрай нестійким. В історії Росії завжди було так, що коли держава вплутувалася в масштабну війну з важкими втратами, солдати вмирали, немов раби. Людей змушували йти на війну без будь-якої компенсації. Це були або кріпаки за царської імперської моделі, або призовники в межах радянської системи.

Але та модель, яку використовує Путін, зовсім інша. Він встановив новий суспільний договір: держава платить тобі за участь у війні. Я вважаю, що з політичного погляду ця стратегія дуже витончена. Адже якщо ти загинув або був поранений, держава знімає з себе відповідальність, бо ти сам взяв гроші.

Однак з економічного погляду це вкрай нерозумно. Така система може спрацювати в умовах короткої так званої "спеціальної військової операції" або короткострокової війни. Але вона абсолютно непридатна для довгострокової, затяжної війни, яка триватиме від 3 до 5 років.

Ви впевнені, що Росія може продовжувати цю війну з нинішньою інтенсивністю протягом 12 – 18 місяців. А після закінчення цього терміну їй доведеться або провести повномасштабну мобілізацію, або укласти угоду про припинення вогню?

Я вважаю, що через 12 – 18 місяців Росії доведеться ухвалювати дуже складні рішення. Це можуть бути кроки у бік переходу до повномасштабної воєнної економіки. Можливо, доведеться розширити націоналізацію для нарощування виробництва озброєння.

Кремлю, ймовірно, доведеться переглянути умови контракту з військовими. І тут мова може йти не стільки про мобілізацію, скільки про різке зниження виплат. Наприклад, замість 40 тисяч доларів повернуться виплати в кілька тисяч рублів – і це кардинально змінить ситуацію. На мою думку, у такому випадку значно зменшиться кількість охочих служити.

Ймовірно, Росія буде змушена скоротити свої цілі в Україні. Їй доведеться обирати між військовою та цивільною економікою. Можливе повернення до радянської моделі з пріоритетом промисловості та оборони замість виробництва споживчих товарів.

Це не обов'язково означатиме завершення війни. І не означає, що Кремль офіційно оголосить про початок повномасштабної війни. Проте Путіну доведеться ухвалювати вкрай важкі рішення, а мені здається він цього не хоче. Його влаштовує нинішній стан речей – політичні та економічні компроміси, досягнуті баланси.

Однак, можливо, йому доведеться від них відмовитися. Росіяни, як показує історичний досвід, дуже болісно реагують на порушення свого соціального контракту. Це глибинне суспільне очікування, і коли воно ламається – це викликає серйозне суспільне невдоволення.

Хто впливає на рішення Путіна

Чи вважаєте ви, що в подібній ситуації може виникнути загроза російському режиму через високий рівень невдоволення всередині країни – демонстрації або невдоволення серед оточення Путіна?

Я вважаю такий сценарій малоймовірним. Вертикаль влади в Росії залишається дуже міцною. Путін протягом усієї своєї політичної кар'єри демонстрував, що відбувається з політиками, олігархами та силовиками, які йдуть проти нього.

Найсвіжіший приклад – Євгєній Пригожин. До того були Борис Нємцов і ще раніше – Михайло Ходорковський зі справою ЮКОСа. Олігархи добре розуміють, що на них чекає, якщо вони спробують кинути виклик системі. Тому я не вважаю ймовірним сценарій відкритого заколоту чи серйозного бунту серед еліт.

Проте важливо зазначити: Путін дійсно прислухається до думки олігархів і силових структур. Його щиро цікавить стабільність режиму. Якщо представники цих кіл висловлюють невдоволення політикою Кремля – це створює проблеми. Хоча ризик перевороту залишається низьким, внутрішнє напруження та тиск з боку ключових груп впливу все ж відіграють важливу роль. Вони глибоко впливають на стиль управління Путіна і на його політичні рішення.

Єдиний варіант, коли стане можливим переворот у Кремлі

Ви також згадали про марш Євгена Пригожина на Москву. Які шанси на повторну спробу державного перевороту в Росії – так званий марш на Москву в стилі Пригожина – з боку інших фракцій у російській армії або серед найманців?

Я вважаю, що ці шанси вкрай малі. Міністерство оборони Росії нині реалізує масштабну кампанію централізації, яка має на меті жорстке підпорядкування вертикалі влади всіх бойових формувань, зокрема нерегулярні частини, проксі-групи, добровольчі батальйони тощо.

Власне, саме ця політика й стала причиною конфлікту з ПВК "Вагнера". Міноборони вимагало, щоб усі бійці ПВК підписали контракти й перейшли під адміністративний контроль міністерства. Багато хто відмовився, оскільки вважав себе лояльним не державі чи армії, а саме ПВК як окремій структурі. Це й спровокувало конфлікт.

Проте після заколоту міністерство оборони, по суті, вийшло переможцем. Сьогодні всі російські бойові підрозділи зобов'язані підкорятися оперативному управлінню міноборони. Навіть "Африканський корпус" – відділення "Вагнера" в Африці – нині інтегровано в систему командування генерального штабу. Іншими словами, ситуація зараз повністю під контролем.

Єдиний гіпотетичний варіант – це якщо якийсь високопоставлений генерал, відданий Кремлю, раптово вирішить вийти з підпорядкування. Але я вважаю це вкрай малоймовірним. Путін чітко усвідомив ризики, які несли ПВК "Вагнера" і Пригожин, і вжив заходів для стабілізації системи. На мою думку, сьогодні ситуація більш надійна та контрольована, ніж рік тому.

Євгєній Пригожин став надзвичайно впливовою фігурою. У 2023 році ПВК "Вагнера" фактично була найбільш боєздатною силою в складі російських військ. Саме вони вели бій за Бахмут і, на відміну від регулярних частин міноборони, у бійців "Вагнера" був значно вищий моральний дух.

Керівництво у ПВК, на мою думку, було більш ефективним і менш корумпованим, ніж у структурах міністерства. Відданість командуванню – вища. Це була організована військова структура, і це завдяки унікальній моделі та культурі командування, яку заклали Пригожин і його соратник Дмітрій Уткін на позивний "Вагнер".

Чоловіки, які вступали до ПВК "Вагнера", вважали себе саме вагнерівцями, а не частиною армії Сєргєя Шойгу чи генштабу. Це було окреме явище. Пригожин ставав дедалі важливою фігурою для Кремля, бо до нього зверталися тоді, коли був потрібен конкретний результат. Наприклад, під час битви за Бахмут саме йому доручили завдання, і він його виконав – жорстоко, але ефективно.

Згодом Пригожин захопився своєю значущістю. Його амбіції стали надмірними. Він почав відкрито кидати виклик системі, публічно критикувати Шойгу та Герасимова, звинувачуючи їх у некомпетентності й корупції. Але оскільки саме Путін призначив їх на ці посади, критика Пригожина фактично ставила під сумнів легітимність самого Путіна.

У відповідь Кремль намагався дати чіткий сигнал: керує міністерство оборони. Усім бійцям ПВК "Вагнера" було наказано підписати контракти з міноборони Росії. Вони відмовилися, заявивши, що цього не зроблять. Саме це й стало переломним моментом – приводом до так званого маршу справедливості, який сам Пригожин пояснював як боротьбу за якусь "донбаську державу". Це і стало безпосередньою причиною конфлікту.

Теги за темою
Донецька область
Джерело матеріала
loader
loader