Сучасному Близькому Сходу потрібен новий Садат

Як правило, дочитую книгу до кінця, а вже потім реагую. Але останні події на Близькому Сході змусили мене порушити це правило. Поясню чому. Тиждень тому почав читати «Лідерство» авторства Генрі Кіссінджера. Якраз коли до пізньої ночі читав історію життя експрезидента Єгипту Анвара Садата (до речі, мало про нього знав), на ранок дізнався про атаку Ізраїлю на Іран. «Це ж було вже!», — як казав Леонід Данилович. Майже два роки тому, а саме 6 жовтня 2023 року, випадково у вечері вирішив подивитися фільм «Голда. Судний день». На ранок 7-го дізнався про атаку бойовиків HAMAS на Ізраїль.

Історія дійсно повторюється і фарсом, і трагедіями. А в наші часи глобальні події настільки спресовані у часі та взаємопов’язані, що мусять замислитися і пригадати недавні уроки історії. Так от, історія життя єгипетського лідера Садата, якого співвітчизники називали зрадником, а вороги — героєм, учить про те, що особистість спроможна зробити неможливе навіть для неї самої. Садат розпочинав життя як радикальний борець із західними колонізаторами, значну частину свого життя відкрито ненавидів британців і американців (непублічно зневажав і радянців), а ще більше — євреїв, які прийшли на арабську землю… Він підступно розпочав, як він вірив, переможну війну проти Ізраїлю, яка попри початковий успіх обернулася розгромом його і союзних армій, але ця програна війна стала перемогою Єгипту. Такі парадокси. І йшов він до мирної угоди з колишніми ворогами всі свої 11 президентських років, а за цей час змінилися чотири американські президенти й три ізраїльські прем’єри… Він досяг миру, нових відносин з Ізраїлем, із державою, яку він офіційно визнав як президент Єгипту, попри обіцянку ніколи цього не робити. І так, він отримав Нобеля за мир і… заплатив за це власним життям.

Сучасному Близькому Сходу потрібен новий Садат, Європі — де Голль, Америці — Ніксон (навіть попри Вотергейт), Азії — … Після історії Анвара Садата в книзі Кіссінджера йде розповідь про першого прем’єр-міністр Сингапуру Лі Кван Ю. Добре що не про лідера Південної Кореї Пак Чон Хі. Якби про нього, то не впевнений, що продовжив би читати книгу далі, бо забагато збігів.