Докудейс в двох фільмах

Цього року мала можливість подивитись на Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA лише три фільми. Два з них стали переможцями. І подивилась я їх в один вечір, підряд, з перервою у 15 хвилин. Ділюсь враженнями та вдячністю авторам.

Головний приз DOCU/СВІТ 2025 - «2000 метрів до Андріївки» режисера Мстислава Чернова. Mstyslav Chernov.

Події фільму відбуваються під час українського контрнаступу 2023 року. Чернов супроводжує взвод українських військових Третьої окремої штурмової бригади, які мають звільнити стратегічно-важливе, «оточене мінами та доступне лише через крихітний клаптик лісу», село Андріївка під Бахмутом. Власне, від села лишилась лише назва, воно повністю зруйноване. Один із героїв фільму так і каже, ми воюємо за назву.

Вражаюче кіно, чесне. Нагадує фільм Олега Сенцова "Реал", але кінематографічною мовою. І після фільму на сцену вийшли герої - військовики, як і у Сенцова було в Будинку кіно. І це окремий катарсис, проживати колективну вдячність та гордість за наших захисників.

Драматургічно грамотно вибудована стрічка. По сюжету Чернов разом із військовими пробирається через посадку, яка, фактично, вже не існує, все вигоріло. Бої не припиняються на жодному відрізку шляху до Андріївки. Дистанцію у метрах поділено на: 1000 метрів, 600, 100. І за кожний метр нашої української землі йде бій. Чернов не лише фільмує камерою особисто, моя повага йому, а й використовує відео з камер на шоломах бійців. Один з героїв фільму з позивним Фєдя, командир взводу, сміливий та досвідчений, хоч і молодий, стає уособленням українського воїна. Після прем'єри я підійшла до Фєді і запитала, чи є шанс забрати тіла наших воїнів з тієї посадки, (схоже, що там лежить один із моїх друзів ще з 2022 року) і він абсолютно впевнено відповів - так. Тепер і я маю надію...

Думаю, що ця стрічка - головне кіно 2025 року.

І встик, як монтажна склейка: головний приз DOCU/УКРАЇНА 2025 - «Пісні землі, що повільно горить» режисерки Ольги Журби.

Кіно охоплює два роки повномасштабної війни: від масової евакуації на початку вторгнення до поступового занурення в буденну воєнну реальність. Класно зафільмовано, але головне, як на мене, у цьому фільмі - це авторський монтаж. @Olha Zhurba вміє монтувати смисли. Рідкісний талант - вміти глибоко бачити сенс кожного кадру. І більше, ніж в кадрі. Вміти відчувати життя в кадрі. Блискучий епізод із поверненням на щиті воїна додому. Ми довго їдемо і споглядаємо очима його батька останню дорогу і бачимо всю Україну такою, як вона є: гори, зима, люди стають на коліна вздовж дороги. Без монтажу. Блискуче фахово зроблено. Songs of Slow Burning Earth Знімаю капелюха, Олю! Дякую продюсерці Darya Bassel за цей неймовірний фільм та досвід його проживання!

Ось так і змонтувався у мене в голові головний фестиваль України: стрічка з фронту + кіно про Україну поза фронтом = Docudays. Дякую усім дотичним до фестивалю Дякую ЗСУ!