Чому Ізраїль закликає іранців до повстання, а Україна росіян – ні?

Чому керівництво Ізраїлю звертається до населення Ірану із закликом скинути режим, а керівництво України не звертається з аналогічним закликом до населення РФ?

• 1 •

По-перше, бо нема до кого звертатися. Значна частина іранців ненавидить режим, а старші ще пам'ятають дореволюційні часи. Тим часом росіяни переважно ставляться до свого режиму як до незмінної частини ландшафту: так завжди було, є і буде. Їм нема з чим порівнювати, хоча режим аятол на 20 років старший за путінський.

Я не знаю, чи є в Ірані організовані рухи, але час від часу відбуваються заворушення. У Росії таких заворушень ніколи не було, сама думка про них для росіян є дивною. Неприхований моральний спротив у Росії налічує десятки тисяч людей (ніщо в масштабах країни), в Ірані мільйони, при тому, що постраждати можна не менше.

• 2 •

По-друге, ідея зміни режиму в Ірані буде підтримана США, Європою та сусідніми країнами. Водночас ідея зміни режиму у РФ викликає спротив в США та Європі, та й сусідні країни до цього не готові.

Причини такого стану справ багато разів детально описані, але від того не стали виглядати логічними. Ядерна зброя є і там, і там. Цінні природні ресурси є і там, і там. Небезпечний диктатор, що загрожує світові, є і там, і там. Китайські вуха стирчать з-за обрію в обох випадках. Населення велике в обох країнах (я певен, різниця не в півтора раза, а значно менше). Чому можна бажати зміни режиму в Ірані, але про те саме у РФ заборонено навіть думати?

• 3 •

По-третє, Ізраїль просто не боїться відкрито підтримати антирежимні сили, настрої та перспективи в Ірані. А Україна боїться відкрито підтримати антирежимні сили – не тих, хто хоче царювати замість Путіна, а тих, хто хоче розвалити імперію, а саме національно-визвольні та регіоналістські рухи. Цілий рік (!) бовтається на одному місці у Верховній Раді законопроєкт про основи державної політики у цій сфері. Відсутність чіткої позиції України не дозволяє й іншим сформувати свою власну позицію. Поки ми не розгледимо у тумані майбутнього перемогу, ми навіть не почнемо до неї наближатися.