Евроинтеграция Канады: как Трамп "заставил" Оттаву углублять отношения с ЕС

Традиційні відносини Канади зі Сполученими Штатами, "засновані на поглибленні інтеграції наших економік та тісній співпраці у сфері безпеки та військової справи, закінчилися".

Таку заяву 27 березня зробив прем’єр-міністр Канади Марк Карні, реагуючи на оголошені президентом США Дональдом Трампом універсальні 25-відсоткові мита майже на весь канадський імпорт, а на додачу – 50% на сталь та алюміній.

А разом із тим – на численні недружні до Канади заяви Трампа, від "боргу" у розмірі 61 млрд доларів за захист в рамках НАТО до неминучості приєднання Канади до США.

Одночасно Карні анонсував "прискорений розворот" економіки Канади на європейський ринок.

І хоча на перший погляд це могло прозвучати як емоційна реакція, але за нею стояла довга, майже десятирічна еволюція відносин із Європейським Союзом, яка тепер отримала активний поштовх до втілення.

Власне, вже наступного ранку ф’ючерси на індекс TSX пішли вгору: інвестори зробили ставку, що стратегія "Європа плюс" компенсує втрату американського ринку.

На тлі тарифної турбулентності це було несподіваним вотумом довіри до нового курсу уряду.

Тож варто проаналізувати, які наслідки вже має цей "прискорений розворот" і чи є підстави говорити про вступ Канади до ЄС.

Від торгівлі до партнерства.

Для початку – трохи історії.

Перший крок до великого європейського повороту Канада зробила ще в жовтні 2016 року, коли уряд Джастіна Трюдо забезпечив підписання угоди про вільну торгівлю CETA – "економічне НАТО", як її тоді називали.

На той момент це виглядало як щось другорядне: куди там Канаді з її 2 трлн доларів ВВП до гігантської європейської економіки? Але цифри показали інше.

Скасування 98% тарифів лише за три роки допомогло канадському експорту до ЄС зрости на 65%, а торгівлі послугами – на 73%, і фактично до 2024 року товарообіг досяг 75,6 млрд євро.

При цьому ЄС утримує позитивне сальдо близько 20 млрд євро і посів друге місце у списку торговельних партнерів Канади, потіснивши Китай.

А сама Канада стала 12-м найбільшим ринком збуту для самого ЄС.

Показово, що частка "зеленої" енергетики в експорті до Союзу зросла з 2 до 14%: європейський попит на канадський водень і критичні мінерали перетворює північні провінції на головний постачальницький хаб енергопереходу.

Паралельно з економікою Брюссель підштовхував співпрацю в безпековій площині: у травні 2021 року Рада ЄС ухвалила запрошення Канади, Норвегії та США до флагманського проєкту PESCO Military Mobility.

Хоча тоді це виглядало суто технічним кроком, саме він відкрив канадським частинам у Латвії "залізничний безвіз" через кордони Союзу.

Новий виток інтеграції стався восени 2023-го.

Саміт ЄС – Канада в Сент-Джонсі не лише підтвердив успіх CETA, а й проголосив створення Green Alliance – рамки спільної кліматичної політики, що передбачає синхронізацію вуглецевого тарифу й стандартизацію критичних мінералів.

У тому ж пакеті лідери домовилися про цифрове партнерство, а в Брюсселі миттєво охрестили його "фільтром проти китайського 5G".

Уже за кілька місяців після саміту ЄС заніс Канаду до переліку чотирьох пріоритетних цифрових партнерів поряд із Японією, Південною Кореєю та Сінгапуром.

Паралельно Оттава зробила ставку на наукову співпрацю з ЄС.

3 липня 2024-го, під феєрверки на Старій портовій набережній Монреаля, єврокомісарка Іліана Іванова та міністр Франсуа-Філіп Шампань підписали Угоду про асоціацію Канади до II стовпа дослідницьких проєктів Horizon Europe.

Документ відкрив канадським лабораторіям не просто гранти, а право очолювати консорціуми на рівних із європейськими університетами.

Міністерство інновацій вже у перший рік зафіксувало понад 180 млн євро виграних грантів і 155 залучених установ.

Але справжній "європейський вектор" Канади розпочався лише з 2025 року.

А точніше – з повернення Дональда Трампа до Білого дому.

Поворотний момент.

США вже не друг, а ризик – так можна коротко окреслити сьогоднішні суспільні наративи в Канаді.

За даними агенції Angus Reid, після заяв Трампа про повернення тарифів та "51-й штат", рівень скептицизму до США серед канадців перевищив 60%.

На тлі тарифної війни зі США двостороння торгівля Канада – ЄС у 2025 році демонструє не просто інерційне зростання, а якісне переосмислення: менше "класичного" автопрому – більше енергетичного переходу, менше сирого ресурсу – більше високих технологій і сервісів.

Березнева зустріч із президентом Франції Емманюелем Макроном та прем’єром Великої Британії Кіром Стармером відкрила для Канади двері до амбітної європейської ініціативи Re.

Arm Europe – плану, що передбачає мобілізацію 800 млрд євро на переозброєння континенту до 2030 року.

Уряд в Оттаві оцінив свій стартовий внесок у 9 млрд CAD і розпочав переговори, аби частину виробництва систем ППО й БПЛА локалізувати на заводах у Квебеку та Онтаріо.

Марк Карні назвав поточну ситуацію "hinge moment" – момент, який визначатиме майбутнє країни на десятиліття.

Але це не просто красивий термін.

І не лише про зростання оборонного бюджету.

Це насамперед про геополітичну емансипацію Канади, її відхід від ролі мовчазного молодшого партнера США.

Чи вступить Канада в ЄС?.

Ще донедавна ідея вступу Канади до Європейського Союзу здавалася просто жартом – мовляв, кленовий сироп чудово пасує до бельгійських вафель.

Тож ніяких національних замірів чи опитувань на цю тему донедавна не проводилося.

Вже змінилося відразу після повернення Трампа у Білий дім.

Вже лютневе опитування Abacus Data виявило: 44% канадців підтримують ідею вивчення можливості вступу до ЄС, 34% – проти, ще 22% не визначилися.

Для країни, що завжди вважала себе органічною частиною Північної Америки, це революційний зсув.

Найбільше підтримки ідеї членства в ЄС – серед молоді.

Зокрема, в групі 18-35 років її підтримка сягає 60%.

Також така ідея популярна серед жінок, жителів великих міста та мешканців франкомовного Квебеку.

Найменше – серед консерваторів на заході країни.

Але навіть серед них вже звучать думки, що принаймні ЄС не погрожує анексією.

Звичайно, повноцінний вступ Канади до ЄС наразі виглядає неможливим.

Стаття 49 Лісабонського договору обмежує членство європейським континентом.

Але формули співпраці можуть бути переглянуті – європейські політики відкрито розглядають можливість нестандартних рішень, зокрема Canada‑plus фреймворку за прикладом Норвегії чи Швейцарії.

Наступною маркерною подією, яка покаже формати подальшої співпраці та інтеграції, буде саміт ЄС – Канада, запланований на жовтень.

Існує велика ймовірність, що Брюссель і Оттава започаткують новий формат політичного діалогу – стратегічну раду, яка працюватиме на постійній основі, координуючи зовнішньополітичні пріоритети.

Окремий блок переговорів буде присвячений модернізації торговельної угоди CETA.

Йтиметься не лише про поглиблення доступу до ринків і інвестиційного захисту, а й про оновлення правил цифрової торгівлі, послуг і експортного кредитування.

Ще одна можливість збільшити двосторонню торгівлю – координація нормативної бази через Regulatory Cooperation Forum (RCF) – інституцію, яка покликана усунути технічні бар’єри у торгівлі, стандартах і сертифікації.

Це дозволить канадським компаніям ефективніше інтегруватися у європейські ринки без додаткових витрат на адаптацію продукції.

Також можна очікувати прогресу у сфері оборонної інтеграції (PESCO/Re.

Arm), взаємного доступу до ринків і технологій, а також формування нового політичного формату – у стилі "особливого статусу", який дає доступ до інституцій ЄС у форматі безпеки, науки, зовнішньої політики.

За неповні пів року нова політика Вашингтона докорінно змінила відносини США та Канади, а також Канади та ЄС.

Стався парадокс: політика America First призвела не до посилення лідерства США, а створила умови для появи найтіснішого трансатлантичного партнерства Канади і ЄС.

Причому – поза контролем Сполучених Штатів.

І хоча попереду – юридичні ребуси й складні переговори, баланс нині схиляється до того, що Канада і ЄС поступово нарощують інтеграцію настільки щільно, що формальне членство стає другорядним.

Автор: Дмитро Шеренговський,.

проректор Українського католицького університету, програмний директор Центру Дністрянського.