Продати Гарначо: логічно, але чи правильно?

Історія повторюється. Ще один футболіст Манчестер Юнайтед стає зручним цапом-відбувайлом. Ще один, якого нібито треба позбутись — у надії на світле майбутнє.

Фанатам це вже знайоме. В Юнайтед завжди вистачало талановитих гравців, яким так і не дали справжнього шансу або ж поспішили списати. Комусь не вистачило класу, щоб відповідати уявному образу команди, яка щороку бореться за АПЛ і Лігу чемпіонів. Інших звинувачували — справедливо чи ні — у відсутності мотивації, поганому впливі на роздягальню чи нездатності витримати тиск.

Кінець сезону показав, наскільки це явище стало типовим. Скотт Мактомінай і Ромелу Лукаку, які так і не показали свій максимум Юнайтед, святкували чемпіонство в Серії А з Наполі. Бразилець Антоні, якого ще недавно вважали найгіршим трансфером за співвідношенням ціни та якості, провів неймовірну другу половину сезону в Бетісі.

Ентоні Еланга тепер виступає за Ноттінгем Форест і разом з командою претендує на вихід до Ліги чемпіонів. Маркус Рашфорд, який провів півгодини у футболці Астон Вілли проти ПСЖ у чвертьфіналі ЛЧ, виглядав як той самий гравець, на якого всі так сподівались. Давід Де Хеа, виснажений роками в тіні безрезультатності на Олд Траффорд, після року перерви знову у формі — цього разу в Фіорентині.

Це не спроба заднім числом переконати, що Юнайтед не мав права відпускати когось із них. Можливо, Антоні й справді не пристосований до темпу АПЛ, а Еланга та Мактоміней мали б залишитись лише як гравці ротації. Можливо, професіоналізм Рашфорда був під питанням.

Але приклади таких історій за останні десять років мали б навчити клуб бути обережнішим. І, зокрема, двічі подумати перед тим, як цього літа продавати Алехандро Гарначо. Не варто робити різкі висновки ні щодо його таланту, ні щодо характеру — особливо на тлі короткочасної кризи.

Журналісти повідомили, що головний тренер клубу Рубен Аморім спочатку повідомив команді, що залишається ще на один сезон, а потім — у присутності всіх — сказав Гарначо шукати собі новий клуб.

Це стало кульмінацією напруженого місяця, протягом якого аргентинець втратив місце в основі. Крапкою стала поразка у фіналі Ліги Європи від Тоттенгема, де Гарначо так і не з’явився з перших хвилин. І хоча й без того непроста ситуація погіршилась після взаємних коментарів гравця та тренера.

У день фіналу Гарначо, змінивши зачіску спеціально до гри, виклав в Instagram фото своїх голів у попередніх фіналах — зокрема того, переможного, проти Манчестер Сіті в Кубку Англії. У матчі зі "шпорами" Аморім випустив його лише на 71-й хвилині — хоча стартовий склад Юнайтед майже не створював загроз у нападі.

Після матчу, коли у Рубена Аморіма запитали, чому він обрав Мейсона Маунта, а не Гарначо, тренер відповів прямо: "Зараз легко говорити. А хто змарнував момент у першому таймі проти Атлетика Більбао (у півфіналі Ліги Європи)? Так, це був Гарначо. Тепер можна озвучувати багато думок, але…"

Гарначо почув ці слова вже в мікст-зоні після гри. І не стримався — емоції взяли верх.

"Це важко для всіх. Сезон вийшов лайном. Ми програли фінал, а в лізі взагалі нікого не могли обіграти — це правда, — сказав він журналістам. — До цього я грав у кожному раунді. А сьогодні — 20 хвилин. Не знаю. Зараз спробую просто відпочити влітку, а далі буде видно".

Ситуацію ще більше загострив брат Алехандро — Роберто Гарначо. У соцмережах він написав, що Рубен Аморім "підставив" гравця та "кинув під автобус".

Ці публічні емоції — у розпал болісного для Юнайтед тижня — викликали негативну реакцію. І з боку тренерського штабу, і серед частини вболівальників. На командному зібранні лише одному футболісту прямо сказали шукати новий клуб — і це був Гарначо. 

Його відхід — майже вирішена справа — розділить фанатську спільноту. Хоча судячи з найпопулярніших коментарів під новиною від Девіда Орнштейна, більшість підтримує саме тренера, а не гравця.

Ця історія чітко показує, у якій точці зараз перебуває Юнайтед. Коли на початку 2024 року сер Джим Реткліфф взяв під контроль спортивну частину клубу, він обіцяв: INEOS вибудує єдину і зрозумілу ігрову модель, а трансфери розглядатимуться в довгострокових інтересах. Метою було уникнути хаосу, коли команда складається під смаки кожного нового тренера.

Але ця обіцянка, здається, пожертвувана заради жорсткої системи Аморіма — формації 3-4-2-1, що вимагає вузькоспеціалізованих гравців на багатьох позиціях. За перші сім місяців роботи португальця вже є жертви — Гарначо, Решфорд, Коббі Мейну. Всі вони виглядають чужими у цій схемі. Якщо клуб продовжить підтримувати Аморіма — ризик знову потрапити в ту саму пастку з масштабною перебудовою під одного тренера стає надто реальним.

Гарначо — не ідеальний, але він — типовий вінгер з ДНК Юнайтед. Він хоче йти в обіграш, рвати фланг, знаходити простір і грати на швидкості. Він ризикує, провокує захисників, заряджає трибуни. Це прямолінійний, вибуховий, інтуїтивний футболіст — із характером, амбіціями й, так, із его. Але саме такі гравці підривають публіку — вони грають із душею, із вогнем. І таких у Юнайтед завжди цінували.

Проте все це не означає, що він — бездоганний.

Бувають дні, коли в його грі видно тінь юного Кріштіану Роналду. А бувають — коли здається, що його кар’єра може піти шляхом Аднана Янузая: ще одного флангового гравця, який свого часу яскраво спалахнув у Юнайтед, але згодом згас. Гарначо буває неймовірно дратівливим — часто приймає хибні рішення в завершальній фазі атаки, іноді б’є, коли варто було пасувати, а часом — просто змарновує момент.

Але все це потребує контексту. Юнайтед — це клуб, де багато футболістів губляться. Гарначо — протилежність. Його, навпаки, притягує світло прожекторів Олд Траффорд. Так, фарбувати волосся перед фіналом — це, м’яко кажучи, сумнівне рішення. Але з іншого боку — це ознака характеру. Ознака того, що він не боїться моменту. У Юнайтед багато гравців із таким підходом?

Як для свого віку — а також з огляду на загальний стан команди — статистика Гарначо вражає. 11 голів та 10 асистів у всіх турнірах цього сезону. І це без урахування моментів, коли він прострілював на порожні ворота, але там не було жодного партнера. Серед гравців до 21 року в топ-5 лігах Європи кращі цифри мають лише Ламін Ямаль (Барселона) та Дезіре Дуе (ПСЖ).

У нього вже 24 результативні дії в АПЛ за 93 матчі. Для порівняння: Кріштіану Роналду знадобилося 82 гри, щоб дістатись до позначки в 25. Ще один важливий момент — стабільність. Попри постійні кадрові проблеми Юнайтед, Гарначо пропустив лише один матч із останніх 104 у всіх турнірах і вийшов у старті у 75 з них. Так, бувають моменти розслаблення — наприклад, коли його легко пройшов Ріс Джеймс у матчі проти Челсі. Але звинуватити його в байдужості — важко. Швидше навпаки: іноді він намагається зробити занадто багато.

2-річний вінгер із такою статистикою — в команді, яка грає нижче своїх можливостей — був би привабливим варіантом для Юнайтед, якби виступав в іншому клубі. І чи зможе Юнайтед сьогодні знайти когось із таким же потенціалом за розумні гроші — велике питання.

Гарначо — один із рідкісних прикладів вдалої селекції клубу. Його придбали в «Атлетіко» за символічні £150,000. Але шлях до першої команди був не без перешкод. Він приєднався під час пандемії, з усіма її труднощами. Тренери юнацької команди критикували його за недостатню увагу до деталей, роботу без м’яча та позиціонування. Аморім не включив його до складу на дербі з Ман Сіті — як і Решфорда — відразу після свого приходу. Згодом аргентинець зібрався й узявся за справу: 14 матчів поспіль у старті. Але залшився поза складом на матч проти Вест Гема (0:2). Після цього — три матчі без нього в основі, і жодного гола Юнайтед.

Іноді Аморім хвалив Гарначо — але здебільшого за адаптацію до системи, за вміння шукати простір у півфлангах, а не за його природну, імпульсивну гру. І тренер не раз наголошував: свою філософію він змінювати не буде. Це означає, що для традиційного флангового гравця, яким і є Гарначо, в цій системі завжди було мало місця.

Аморім, схоже, погано сприймає гравців, які іноді ставлять себе вище команди. І винятків він не робить.

Якщо подивитися на ситуацію поблажливо, то спалах емоцій Гарначо після фіналу Ліги Європи можна списати на вік — він дуже молодий, лише починає свій шлях у житті й кар’єрі. І, як це часто буває, зробив дурницю: проявив наївність і запальність. Він далеко не перший. Його кумир Роналду, наприклад, навіть у 40 років не позбувся таких рис. Багато хто з тих, хто працює з Гарначо щодня, кажуть: так, він дуже амбітний — але водночас щиро хоче, щоб Юнайтед перемагав.

Так, після матчу з Тоттенгемом він був злий. Але питання: це була злість людини, яка справді вірила, що могла змінити хід гри, якби вийшла в старті? Чи це було щось більше — спроба підірвати авторитет тренера? Відповідь знає тільки сам Гарначо. Як і у випадку з тренером: чи не навмисно Аморім публічно критикував його реалізацію — щоб підірвати його репутацію в очах медіа та фанатів? Чи це просто емоційна й щира реакція, викликана глибоким розчаруванням гравцем?

Дехто може запитати й інше: якщо Аморім дозволяє собі називати команду найгіршою в історії клубу, то чи не мав би він дозволити юному гравцеві бодай трохи висловити власну позицію? Бо, якщо чесно, у словах Гарначо не було нічого неправдивого — хай якими незручними вони були для тренера. Але робоча реальність така: правила завжди на боці начальства.

Можливо, усе це було неминучим. Гарначо — футболіст і особистість, яка подразнює тренера. А якщо додати до цього фінансову нестабільність Юнайтед і необхідність дотримуватись правил фінансової стійкості Прем'єр-ліги, не дивно, що саме Гарначо став блискавковідводом для змін.

Та не варто думати, що лише останній скандал визначив його долю. Усередині клубу ще в січні обговорювали продаж когось із пари: Гарначо або Мейну. Челсі цікавився обома, а Наполі пропонував £40 мільйонів за аргентинця — і отримав відмову. З точки зору фінансової звітності обидва — дуже вигідні активи, адже їх продаж іде в чистий прибуток. І навіть після таких обговорень Гарначо зумів пробитися назад у старт.

Юнайтед хоче виручити більше, ніж пропонував Наполі. Але після такої публічної розправи з боку Аморіма — чи готовий хтось заплатити бажану суму за гравця, в якого контракт до 2028 року?

Аморім відчайдушно потребує грошей. Щоб купити — потрібно когось продати. І Гарначо може бути лише першим у довгому списку втрат під час хаотичного літнього перезавантаження.

Якщо поглянути ширше — відбувається одне з двох. Або 16-та команда АПЛ відмовляється від одного зі своїх найкращих гравців, щоби показати довіру до тренера — про що згодом може пожалкувати, якщо результатів так і не буде. Або ж це старт культурного перезавантаження, яке з часом відродить велич Юнайтед.

Скільки знадобиться років, щоби зрозуміти, що це було насправді — невідомо.

А поки що — сперечаймось у коментарях.

The Athletic