Вчені шоковані: істота з морських глибин продемонструвала логіку і терпіння, як у дітей

Звичайні каракатиці (Sepia officinalis) успішно пройшли адаптовану версію знаменитого «тесту з зефіром», який зазвичай застосовують для оцінки розвитку мислення у дітей.

Про це пише Science.

Тест на відтерміноване задоволення, або експеримент Стенфордського університету, полягає в тому, що дитині пропонують зефір і кажуть, що якщо вона зачекає 15 хвилин і не з’їсть його, то отримає другий — і зможе з’їсти обидва.

Це випробування оцінює здатність до планування майбутнього та самоконтролю.

Оскільки методика проста, її адаптували і для тварин.

Наприклад, тваринам не можна пояснити суть випробування, але можна навчити їх, що краща їжа з’явиться, якщо не з’їсти менш привабливу одразу.

У 2020 році з’явилися перші докази, що каракатиці здатні відмовитися від сніданку з крабового м’яса, знаючи, що ввечері їм запропонують смачніші креветки.

Але чи свідчила така поведінка про справжній самоконтроль — залишалося під питанням.

Щоб розв’язати цю загадку, команда під керівництвом поведінкової екологині Александри Шнелл з Кембриджського університету розробила нову експериментальну установку.

У спеціальному акваріумі каракатицям пропонували два варіанти їжі за прозорими дверцятами: менш улюблену сиру тигрову креветку, що була доступна одразу, та бажанішу — живу трав’янисту креветку, яку можна було дістати лише після певної затримки (від 10 до 130 секунд).

Кожні дверцята мали символи: коло означало миттєвий доступ, трикутник — затримку, а квадрат (в контрольному випадку) — відсутність доступу взагалі.

Якщо каракатиця обирала доступну одразу їжу, кращу забирали.

Результати вразили: усі шість каракатиць у тестовій групі погодилися чекати на улюблену живу креветку, але не чекали в контрольній групі, де знали, що краща їжа недоступна.

«Каракатиці в нашому дослідженні демонстрували самоконтроль, витримуючи затримки до 130 секунд — на рівні з такими високорозвиненими хребетними, як шимпанзе, ворони та папуги», — зазначила Шнелл.

Також перевіряли здатність каракатиць до навчання.

Їм показували два візуальні сигнали — білий та сірий квадрати.

Якщо тварина вибирала «правильний», отримувала нагороду.

Після навчання сигнали поміняли місцями — і перевірили, наскільки швидко каракатиці адаптуються до змін.

Виявилося, ті каракатиці, які швидше перенавчалися, також краще витримували очікування в тесті на відтерміноване задоволення.

Це свідчить про глибші когнітивні зв’язки між самоконтролем і навчанням.

Проте чому саме каракатиці розвинули таку здатність — лишається загадкою.

На відміну від приматів, папуг чи ворон, каракатиці не використовують знаряддя праці, не накопичують їжу та не є соціальними тваринами.

Дослідники вважають, що така поведінка пов’язана з їхньою стратегією полювання.

Каракатиці більшість часу проводять, маскуючись, щоб уникати хижаків, і лише зрідка виринають на полювання.

А отже, здатність чекати кращої нагоди може бути адаптацією, яка допомагає ефективніше шукати їжу та мінімізувати ризики.

Це ще один приклад того, як зовсім різні види та умови існування можуть призводити до схожих когнітивних стратегій.

А у 2024 році вчені вперше зафіксували в них формування хибних спогадів.