Яке покоління найнещасніше: і це не молоді зумери чи міленіали

Дослідження авторитетного видання The Economist виявило цікаву річ про щастя різних поколінь у розвинених країнах.

Результати опитування у 30 країнах показали тривожну тенденцію: 31% представників покоління X (люди, народжені приблизно між 1965-м і 1980 роками) вважають себе «не дуже щасливими» або «зовсім нещасними».

Теорія поколінь виникла 1991 року завдяки книжці Generations.

The history of America’s future американських дослідників Нейла Гоува та Вільяма Штрауса.

Захопившись ідеєю поколінь, вчені провели багаторічне дослідження історичних і соціологічних змін, сягаючи аж XVI століття, і виявили закономірності, які об’єднують людей у покоління.

У своїй книжці Гоув і Штраус детально розглянули покоління XX століття, серед яких: втрачене покоління (1880–1900), найвеличніше покоління (1901–1924), мовчазне покоління (1925–1941), бейбі-бумери (1946–1961), покоління Х (1962–1982), покоління Y (1983–1990-ті) і покоління Z (середина 90-х–2010-ті).

Чому покоління Х виявилося найнещаснішим.

Журналісти The Economist вважають, що на це вплинули складні історичні обставини, в яких опинилося саме це покоління.

The Economist підкреслює, що покоління X пережило цілу низку серйозних економічних і соціальних потрясінь.

Вони стали свідками та безпосередніми учасниками рецесії 1990-х, нищівної фінансової кризи 2008 року, глобальної пандемії COVID-19, стрімкої інфляції та безпрецедентного зростання цін на житло.

Більшість представників цього покоління все ще обтяжені виплатою іпотечних кредитів, а їхні вже дорослі діти нерідко змушені залишатися жити з батьками через економічні труднощі.

«Синдром сандвіча» та фінансовий тиск.

Для цього покоління характерний так званий «синдром сандвіча».

Люди покоління X одночасно несуть відповідальність за батьків, які старіють і можуть потребувати фінансової та фізичної підтримки, та за власних дітей, які часто ще не є фінансово незалежними.

Цей подвійний тягар створює значний емоційний і фінансовий стрес.

Окрім психологічних труднощів середнього віку, покоління X стикається і з серйозними фінансовими викликами — зростання доходів у цьому поколінні було найповільнішим порівняно з іншими.

Їхні реальні прибутки лише на 16% перевищують показники бебі-бумерів у тому ж віці.

Багатьом представникам покоління X так і не вдалося накопичити значні статки, адже вони увійшли в доросле життя в період спадів на фондовому ринку, що суттєво ускладнило інвестування і заощадження.

«Забуте» покоління.

Покоління X часто ігнорується як попкультурою, так і масовими медіа.

На відміну від бебі-бумерів, які сформували значну частину культурного ландшафту, або зумерів, які активно присутні в соціальних мережах і медіапросторі, покоління X майже не має власного яскравого образу в колективній уяві.

«На відміну від стоїка Сенеки, покоління X дійсно страждає — і не лише в уяві», — констатує видання, підкреслюючи реальність їхніх проблем, які часто залишаються непоміченими.

Тобто покоління X опинилося в унікальній і невигідній історичній позиції.

Вони не мають ні юнацького ідеалізму, ні часто вже недоступного комфорту пенсійних привілеїв, які можуть мати старші покоління.

Натомість вони відчувають втому та глибоке відчуття, що про них забули.

Характеристики покоління Х на думку американських дослідників Нейла Гоува та Вільяма Штрауса.

Їхня юність і період становлення припали на складні 90-ті роки, позначені розпадом СРСР, становленням нової державності, слабкістю державних інститутів і високим рівнем корупції.

Ключовими словами того часу, які вплинули на формування «іксів», були дефіцит, дефолт, інфляція та загальна нестабільність.

Покоління Х метафорично називають «забутою середньою дитиною» або «поколінням дітей з ключиком на шиї (latchkey kids)».

У період їхнього зростання їхні батьки були змушені боротися за виживання, важко працюючи, щоб забезпечити сім’ю необхідними продуктами та одягом.

Через це діти покоління Х часто були надані самі собі, самостійно поверталися зі школи, готували їжу, вчилися без особливого контролю дорослих і самостійно розв’язували свої проблеми.

Цей досвід у подальшому вплинув на їхнє ставлення до роботи, сформувавши переконання, що успіху в житті можна досягти лише важкою працею та в боротьбі.

Вони вступали у працездатний вік у 90-х — на початку 2000-х років, маючи за плечима роки обов’язкового навчання і вищу освіту, диплом про яку часто виявлявся непотрібним.

Така тяга до навчання підвищила їхню загальну ерудицію, але не завжди призвела до задоволення від самореалізації та щастя.

На роботі покоління Х цінують відповідальність, схильні до важкої та понаднормової праці, є чудовими виконавцями.

На керівних посадах вони часто схильні до ручного управління, важко делегують завдання і беруть на себе багато обов’язків.

Переживши нестабільність у молодості, «ікси» понад усе цінують стабільність як у роботі, так і в житті, боячись змін.

Вони часто готові терпіти нецікаву, але стабільну роботу чи некомпетентного керівника, бачачи в цьому логічний сенс для забезпечення сім’ї.