Відома українка відсвяткувала своє 95-річчя: у чому її секрет довголіття

У Тернополі докторка фізико-математичних наук, авторка понад шести сотень наукових праць і дисидентка Ніна Вірченко відсвяткувала свій 95-й рік народження.

Найкраща подруга здала її НКВС, але вона пережила сибірські табори, переслідування, вижила та ще донедавна викладала в Київському політехнічному інституті.

Про це йдеться у матеріалі кореспондентки ТСН Світлани Павук.

У невеличкій бібліотеці в середмісті Тернополя вітають видатну ювілярку рідні, друзі та місцевий хор «Заграва».

Дев’яносто п’ять років її життя — це готовий сценарій для фільму про жінку-науковицю, яка вижила в сибірському таборі для політв’язнів, не покинула математику, відкрила світові видатного українського вченого — Михайла Кравчука, чиї роботи стали основою для створення першого комп’ютера, роками потерпала від переслідувань і допитів «кадебістів».

«Я все це переносила з гідністю українки, бо пам’ятала, хто я така, Україна — все моє життя», — каже Ніна Вірченко, ювілярка-науковиця.

А почалося все у тридцятих роках на Черкащині, коли ще школяркою Ніна придумала собі псевдо, яке стало кредом усього її життя — УЖМА: українка, жінка, математик, астроном.

«Я — донька петлюрівського офіцера, я горджуся цим, батько ходив у бої за Україну і я разом з ним, це умовно, бо я була мала ще.

Любила Україну, бажала їй добра і далі все життя жити, працювати для України», — каже Ніна Вірченко, ювілярка-науковиця.

І коли вже студенткою Київського університету щиро розповідала однокурсникам про історію УПА та УНР, її найближча подруга здала дівчину НКВД.

Ніну Вірченко засудили на десять років.

«Арешт, Іркутська область, та ще й спецтабори, лісоповал, слюда і робота безконечна.

Там я теж працювала, навчала дівчат навколо себе», — каже Ніна Вірченко, ювілярка-науковиця.

Своєї математики вона навчала скрізь — у таборах, пишучи формули на снігу.

Після повернення з Сибіру — у школах глухих українських сіл, і пізніше, коли їй таки дозволили закінчити ВНЗ, усе життя викладала математику.

І навіть зараз, у похилому віці, каже її донька, коли робить вправи, то теж з математичним нахилом.

«Ми дуже гордимося тим, що мама досі працює, викладає, тобто ми її перевезли до Тернополя з Києва і вона продовжує викладати в Київському політехнічному інституті, продовжує вчити студентів по зуму.

І це, мабуть, є секрет довголіття — любов до математики, любов до молоді», — каже Марічка Доценко, донька.

А внуки зауважують дисципліну: «Вона не така, як інші бабусі, які інколи балують, граються, а вона така сильна, вона любить, щоб ми старалися і нам було важко, і щоб ми від того вчилися».

Ніні Опанасівні дарують квіти та вишиванки, її вітають друзі й колеги з КПІ, які всю святкову імпрезу дивляться у Києві в режимі онлайн.

Науковиця каже, що математичної формули довголіття не вивела, але, мабуть, саме копітка праця над тим, що любиш, і є тим подовжувачем життя.