/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2F9452d9a6683d65693bd78d188f8c2586.jpg)
Мисливці на драконів та викрадачі дітей: ким були реальні "гобіти" і чи дожили вони до наших днів
Перстень до Судної Гори вони точно не носили
У легендах корінних народів острова Флорес (в Індонезії) є оповідання про маленьких гуманоїдів, які викрадали людських дітей. І хоча у світовому фольклорі є багато прикладів подібних історій, проте саме ця привернула увагу доволі солідних дослідників. Прозвучали навіть припущення, що коротуни живуть там і досі.
2003 року знахідка останків крихітної людини в печері Ліанг-Буа поставила на вуха наукову спільноту. Назвали її Homo floresiensis або "людина з Флореса". Ну а неформально їй дали ім’я "гобіт", за аналогією з головними протагоністами книги "Володар кілець" батька фентезі Джона Толкіна.
Ким були ці "гобіти"? Чи мали вони волохаті ноги? Чи мали справу із драконами? Про це читайте у матеріалі "Телеграф".
То що там з волохатими ногами?
Перші знахідки скам’янілостей на Флоресі були зроблені командою вчених з Австралії та Індонезії, які шукали свідчення про міграцію перших людей з Азії до Австралії. Проте вчені, схоже, "шукали мідь, а знайшли золото", оскільки їхнє відкриття дуже швидко стало сенсацією.
Знахідка включала обидві ноги, частини двох рук, тазову кістку та практично повний череп. Вони належали жінці, яка згодом отримала ім’я "Фло", або науково LB1. Останки дозволили встановити, що її ріст був в межах 1-1,2 метра, а вага близько 25-30 кілограмів.
Спочатку вчені подумали, що кістки належать дитині чи сучасній людині з уродженими патологіями. Знахідки додаткових скелетів цю гіпотезу спростували, хоча суперечок на цю тему свого часу вистачало з лишком.
Також варто згадати, що нові дослідження свідчать, що батьки людей з Флореса були ще меншими — 93-108 сантиметрів.
Жила Фло десь 60 тисяч років тому, тобто приблизно за часів, коли сучасні люди покинули Африку та досягли Індії.
Згідно з актуальними висновками вчених, з’явилися Homo floresiensis близько 1,27-1 мільйона років тому, а вимерли близько 50 тисяч років тому. І цілком можливо, що зникнути їм "допомогли" люди сучасної будови, але про це нижче.
Походження "гобітів" теж довго було предметом запеклих дискусій. Однак зараз дослідники в основному сходяться на думках, що Homo floresiensis є нащадками азіатської ранньої форми Homo erectus ("людини прямоходячої"), представники якої на Флорес потрапили випадково.
Оскільки у цього виду тіло вже не було вкрите густою шерстю, то є підстави вважати, що й у "гобітів" з Флореса був легкий волосяний покрив, подібний до того, що спостерігається у сучасних людей. Але так як чітких відбитків шкіри у нас немає, то питання про волохаті ноги залишається дискусійним до сьогодні.
Про зустріч хобітів із драконами
Насправді, у невеликих розмірах цих людей немає нічого дивного. Цей феномен відомий у біології, як острівна карликовість (або дворфізм). Через відсутність достатньої кількості їжі та невелику територію, місцеві великі тварини згодом стають меншими. Примітно, що для дрібних тварин це явище працює у зворотний бік — через відсутність хижаків вони стають більшими.
І крихітні люди навіть не єдиний приклад дворфізму на Флоресі — там же мешкали карликові далекі родичі слонів Stegodon florensis.
У стародавніх людей від моменту появи відстежується тенденція до активного полювання на велику здобич. І "гобіти", схоже, теж не стали винятком. Картина того, як мініатюрні Homo floresiensis ганяються за карликовими слонами, могла б здатися комічною. Але саме цим вони, схоже, займалися. Мораль: головне не розмір, а вміння користуватися ним!
До речі, всім відомі комодські варани (вони ж дракони) теж жили в одній екосистемі з хобітами. Ці великі ящірки в окремих випадках можуть досягати 4 метрів і важити до 130 кілограмів.
На жаль, вчені не мають точної інформації про те, якою була взаємодія хобітів з драконами. Однак останки цих ящірок все ж таки знаходили в печерах, де проживали мініатюрні люди. Якщо врахувати, що їхні предки – Homo erectus – полювали з гострим камінням у руках цілком повнорозмірних бегемотів, то й тут можна було б пофантазувати про спільноти "вбивць драконів", які жили задовго до того, як це стало середньовічними лицарськими баладами. Звучить страшенно круто, хоч і дуже спекулятивно.
До речі, цей сюжет навіть послужив натхненням для створення фільму "Ера гобітів", проте через його назву спадкоємці Толкіна затягали кінокомпанію по судах. Зрештою, стрічка вийшла під назвою "Зіткнення імперій" (2013), але критики закидали її гнилими помідорами і дивитися нікому не рекомендують.
Однак повернемося до гострого каміння. Виготовляти інструменти Homo floresiensis вміли, що виглядає дуже дивним, враховуючи їхній крихітний мозок – 380 кубічних сантиметрів (це навіть менше, ніж у шимпанзе).
Втім, ці інструменти включали найпростіші кам’яні рубила і скребки, а також "молотки" з гальки. Через стабільність у формі артефактів вчені припускають, що навички їх виготовлення перейшли "у спадок" від Homo erectus і надалі не розвивалися.
Раніше вважалося, що люди з Флореса могли використовувати вогонь, але зараз докази піддаються сумнівам.
Навіщо вони вкрали "золотце"?
Як згадувалося вище, цей древній вид людини зник приблизно 50 тисяч років тому, приблизно в той же час, коли на острів прибули перші Homo Sapiens. Достеменно невідомо, чи є тут якийсь зв’язок чи ні, але місцеві народи мають легенди про істот, які нагадують наших "гобітів".
Одна з них належить народу наге і розповідає про істот під назвою "ебу-гого" (перекладається якось по типу "ненажерлива бабуся"). У легендах вони мають широкий і плоский ніс, широке обличчя з великим ротом і волохатими кінцівками. При цьому їх описують як хороших бігунів, зі зростом не більше 1,5 метра.
Представники наге розповідали, що ці істоти жили ще за часів їх перших контактів із португальськими торговцями, тобто у 18 столітті.
"Народи наге Центрального Флоресу розповідають, як у XVIII столітті жителі позбулися ебу-гого, підступно давши їм дар пальмове волокно виготовлення одягу. А коли ебу-гого перенесли волокна у свою печеру, то люди кинули всередину палаючі головешки, щоб їх спалити. Історія свідчить, що всі жителі печери були вбиті, за винятком, можливо, однієї пари, яка втекла до найглухіших лісів і чиї нащадки можуть жити там досі", — розповідають про легенду в журналі New Scientist (номер 2504).
У цих же легендах зазначено, що ебу-гого говорили своєю власною мовою, але могли наслідувати слова інших народів, повторюючи їх подібно до папуг. Вони крали у місцевих жителів запаси, а також викрадали дітей, щоб дізнатися про секрет приготування їжі. У всіх легендах діти виявлялися розумнішими і рятувалися за допомогою хитрощів.
Достовірно невідомо, але, можливо, у когось таким чином зник один старовинний перстень…
Між казкою та правдою
Так як ця легенда існувала задовго до знахідок Homo floresiensis, то вважалося, що ебу-го це історія про звичайних мавп. Але останнім часом все змінилося, і руку до цього доклав професор антропології у відставці Грегорі Форс (Gregory L. Forth).
Для розуміння, Форс близько 30 років пропрацював в Університеті Альберти (Канада) та є членом Королівського товариства Канади. Він витратив дуже багато часу на вивчення культур Індонезії та зробив суттєвий внесок у розвиток етнонаук. Тобто вчений цілком солідний, а конспірологом його назвати язик не повертається.
Дізнавшись про міфи про ебу-гого, він вирішив перевірити ще раз у інших народів — оскільки наге на той час вже тісно інтегрувалися в життя Індонезії, у них могла бути своя мотивація в спотворенні легенди заради привернення уваги. Тому професор вирішив струснути старовиною і особисто вирушити на пошуки пригод.
Він відвідав віддалені глибини Флореса, де зустрівся з представниками нерозвинених та ізольованих поселень народу ліо. Ну а зрештою це вилилося у написання книги "Між мавпою та людиною", яка побачила світ у травні 2022 року.
У ній він стверджує, що спілкувався із 30 представниками ліо, які особисто бачили цю істоту. У місцевій мові воно називається лай хо’а (lai ho’a), але за описом збігається з ебу-гого.
Форс зазначає, що ліо через ізоляцію не має якоїсь мотивації спотворювати свої історії. Крім того, він вказує на відмінності у формулюваннях фраз, коли вони говорять про людей, тварин та духовних істот. Професор зазначив, що ліо говорили про лай хо’а як про щось виключно матеріальне і чітко відокремлювали їх від людей, по суті порівнюючи з якимись звичними тваринами.
"Моєю метою при написанні книги було знайти найкраще пояснення — тобто найбільш раціональне та емпірично найкраще підтверджене — розповідям про цих істот. Вони включають повідомлення про спостереження від понад 30 очевидців, з усіма з яких я спілкувався безпосередньо. І я приходжу до висновку: найкращий спосіб пояснити розказане ними — це те, що на Флоресі до наших днів або зовсім недавно жив якийсь нерозумний гомінін", — йдеться в одному з фрагментів його книги.
Книга загалом викликала змішану реакцію у науковій спільноті, оскільки не надала жодних підтверджень того, що гуманоїди справді існують. Та й з того часу жодних підтверджень того, що Homo floresiensis справді дожив до наших днів, так знайдено і не було.
Напевно ця історія викличе інтерес у любителів криптидів (персонажів сучасної міфології, чиє існування не доведено) та якісь експедиції рано чи пізно вирушать на їх пошуки. Втім, не факт, що вони увінчаються успіхом. Флорес — це все-таки досить великий острів площею 13,5 тисячі квадратних кілометрів, що можна порівняти з Тернопільською областю (13,8 тисячі кв. км). Крім того, пошуки будуть утруднені складним гірським рельєфом.
Охочим можна лише порадити не повторювати помилку темного володаря Саурона і просто підстерегти гобітів із Єдинии Перстнем біля якогось із місцевих вулканів.
І жили вони довго та щасливо
Варто зазначити, що легенди, які передаються в усній формі, можуть зберігатися напрочуд довго. При цьому, незалежно від моменту появи, вони звучатимуть так, начебто події сталися нещодавно.
Наприклад, наприкінці 2024 року вчені вивчили давньогрецький міф про Плеяд — сімох дочок титана Атласа — за якими гнався мисливець Оріон. Дослідники знайшли його аналог у багатьох народів світу, включаючи австралійських аборигенів.
Вчені пояснили подібність тим, що міф виник ще в ті часи, коли предки стародавніх греків і корінних австралійців були єдиним народом. Тобто не менше 100 000 років тому.
Отже, не можна виключати того, що міфи про лай хо’а та ебу-гого це відлуння реальної події, яка сталася, за часів першого прибуття людей сучасної будови на Флорес. Спогади, що злегка адаптувалися під поточні реалії, але все ж таки дбайливо зберігалися і передавалися з покоління в покоління протягом 50 тисяч років.

