Україні потрібно радикально зменшити податки
Україні потрібно радикально зменшити податки

Україні потрібно радикально зменшити податки

Податки потрібно зменшувати не на кілька відсотків, а в рази. Це критично необхідно для економіки, і робити це потрібно вже "вчора".

Міжнародний валютний фонд дав Україні низку рекомендацій щодо наповнення державного бюджету на 2026 рік. Зокрема, йдеться про підвищення ставки податку на додану вартість (ПДВ), перехід до прогресивної шкали податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), тобто вищі ставки податку для осіб із високими доходами, а також посилення детінізації економіки.

Вже близько 50 років у МВФ, схоже, немає жодного справжнього фахівця з економіки. Це добре видно з наслідків їхньої діяльності, зокрема в прогнозуванні. Протягом майже півстоліття жоден прогноз МВФ — ані щодо окремих країн, ані щодо світової економіки в цілому — не збігався з реальністю хоча б на 30%. Похибка, як правило, становила від 30% до 50%.

Це вже не прогнозування, а якісь передбачення навмання. Я впевнений, що якби ви взяли три різні референтні групи — безхатьків зі смітника, відвідувачів фешенебельного ресторану та звичайних покупців з гастроному — і усереднили б їхні очікування, то отримали б приблизно той самий "прогноз", що й від МВФ.

Щодо рекомендацій, які вони дають. Чи відомий бодай один приклад за ці 50 років, коли країна, дотримуючись рекомендацій МВФ, змогла перейти з категорії країн, що розвиваються, до категорії розвинених? Особливо маючи вихідну позицію, подібну до української? Ні. Жодного.

Отже, можливо, серед них і є фахівці з чогось іншого, але точно не з економіки. Тепер щодо "податку на розкіш", то якщо говорити ближче до українських реалій, Абсолютно всі дослідження рівня життя в Україні за останні 20 років (за винятком короткого періоду з 2004 по 2007 рік) показують стабільне зростання частки громадян, яких можна віднести до категорії бідних.

Останніми роками, за різними оцінками, від двох третин до трьох чвертей українців перебувають на межі або за межею бідності. А життя на межі бідності — це і є злидні. Як у такій ситуації може допомогти "податок на розкіш"?

Це ж елементарна логіка та здоровий глузд. Якщо більшість населення країни — бідні, то який ефект може мати податок на розкіш? Припустимо, беремо за розкіш автомобіль марки Maybach. Скільки таких машин продається в Україні на рік? Можливо, півтора десятки. Так, з кожної машини держава отримає податок. Але чи це серйозно допоможе бюджету? Те саме стосується і решти "розкішних" товарів. Проблема не в розкоші. Проблема в тому, що у переважної більшості людей просто немає грошей.

Україні потрібно радикально зменшити податки — не на кілька відсотків, а в рази. Це критично необхідно для пожвавлення економіки та виведення її з коматозного стану. І робити це потрібно вже "вчора".

Україна співпрацює з МВФ з 1994 року. То які ж наслідки ми маємо сьогодні? На початку 90-х Україна була однією з найбільших економік Європи. Зараз — стабільно в кінці списку. І це прямий результат дотримання "рекомендацій" подібних інституцій.

Окрім підвищення податків, один із варіантів наповнення бюджету — ліквідація митної та податкової служб як таких. Це дало б близько трильйона гривень до бюджету — саме стільки зараз намагаються приховати від нього.

Також потрібно кардинально змінювати податкову систему: замість великої кількості складних податкових процедур — перейти до єдиного простого механізму оподаткування транзакцій. Переважна більшість платежів в Україні вже є безготівковими. І щоб зберегти нинішній рівень доходів бюджету, достатньо, щоб із кожної транзакції перераховувалося всього 0,2% від її суми. Провели платіж на 100 грн — 20 копійок автоматично йдуть до бюджету. Хтось це відчує? Малоймовірно. А тим часом:

Паралельно потрібно запроваджувати протекціоністські заходи. Під час війни найпростіше й найефективніше — це надати державні гарантії підприємствам оборонно-промислового комплексу або хоча б здійснювати авансові платежі за оборонними контрактами. Це не є проблемою.

З точки зору продовольчої безпеки, частину агропродукції держава повинна викуповувати у виробників за фіксованими цінами і поповнювати нею Держрезерв.

А якщо вже залишати якісь елементи зовнішнього митного контролю — то можна встановити 500–1000% мита на експорт сировини: пшениці, жита, кукурудзи, руди, деревини тощо. Хочеш продавати сировину за кордон — плати.

Україна не повинна бути сировинним придатком. Вона має виробляти продукцію з високою доданою вартістю. І коли кажуть, що під час війни це зробити неможливо, насправді це і є момент, коли потрібно діяти рішуче.

Підтвердження тому – заява керівника, співвласника одного з найбільших підприємств ВПК у Європі, концерну Rheinmetal Папперґера на Мюнхенській безпековій конференції. Він сказав, що йому простіше побудувати виробництво зброї в Україні, ніж у Німеччині. Бо в Німеччині цьому заважає місцеве екологічне законодавство і нестача електроенергії. Уявляєте, які складнощі для виробництва зброї в Європі, якщо німецький концерн, готовий з нуля будувати завод у нас — це вже про щось говорить.

Чому б тоді цим не скористатися? Тут тобі і технології, і інвестиції, і виробництво — все в одному флаконі. І робочі місця, і зброя для наших Збройних сил, і безліч інших речей.

Будуть гарантії закупівлі державою його продукції — такі заводи у нас збудують за пів року.

До речі, чотири роки тому Туреччина побудувала завод з виробництва набоїв та боєприпасів — теж за пів року. Зараз цей завод забезпечує всю турецьку армію патронами й іншими видами боєприпасів. І нагадаю, Туреччина — це країна, яка входить у топ-10 армій світу за потужністю.

Якщо ж економіка й далі падатиме — люди почнуть масово виїжджати з країни, бо немає ані робочих місць, ані гідної заробітної плати. А бізнес, відповідно, думатиме, як якомога швидше втекти — перевести його в інше місце. Бо чим більше складнощів для бізнесу, тим менше зацікавленості залишатися в країні.

Бізнес може витримати будь-які труднощі на шляху до прибутку, але якщо одночасно погіршувати і регуляторну складову, і фіскальну — він буде тікати.

Інших варіантів не буває. Або ти ускладнюєш регуляторну складову, але тоді зменшуєш фіскальний тиск — і бізнес, попри всі організаційні бар’єри, знає, що він зароблятиме. Або навпаки — підвищуєш податки, але максимально спрощуєш умови ведення бізнесу.

Тоді всі знають, що бізнес відкрити та вести дуже просто, і збільшене оподаткування сприйматиметься як плата за цю зручність. А якщо одночасно тиснути з двох боків, то найшвидше, що станеться, це витіснити бізнес за кордон.

Юрій Гаврилечко, експерт аналітичного центру "Українська фабрика думки", спеціально для Главреду

Хто такий Юрій Гаврилечко

Юрій Гаврилечко - експерт аналітичного центру "Українська фабрика думки", кандидат наук з державного управління.

Джерело матеріала
loader
loader