Військовий хірург провів ампутацію кінцівок під завалами будівлі

До початку повномасштабної війни Олексій працював у Центрі термічної травми і реконструктивної хірургії в Дніпрі та спеціалізувався на лікуванні важких опіків, інформує 24 Канал з посиланням на Командування Медичних сил Збройних Сил України.

Паралельно проходив службу у військовому резерві та щороку брав участь у військових зборах. Вже 25 лютого 2022 року він мобілізувався, одразу після того, як допоміг організувати прийом перших постраждалих у своїй рідній лікарні.

Набувши досвіду у військовій хірургії, Олексій вирушив на передову в Запорізьку область. Саме тут, улітку 2024, йому довелося очолити зведений медичний загін під час однієї з найскладніших операцій в умовах активних бойових дій.

Ампутація під завалами

Внаслідок авіаудару одна з будівель у Гуляйполі завалилася, під бетонними плитами опинилися військовослужбовці. Одного із них не могли дістати кілька годин – його ноги опинилися під уламками багатотонного перекриття. Ситуація ставала критичною, і було вирішено – єдиний шанс врятувати життя пораненого – термінова ампутація кінцівок прямо під завалом.

Підповзти до постраждалого можна було лише через вузький лаз, працювати доводилося лежачи поруч із ним. Спершу до пораненого дістався анестезіолог, який забезпечив знеболення та підтримку життєво важливих функцій. Далі під завали проліз Олексій із мінімальним набором хірургічних інструментів.

В екстремальних умовах, із ризиком обвалу та під постійною загрозою ворожих БПЛА і артобстрілів, хірург за допомогою турнікетів здійснив ампутацію кінцівок. Коли скальпелі зламалися, операцію довелося завершувати звичайним кухонним ножем. Під час рятувальної операції обидва – і лікар, і пацієнт – перебували у смертельній небезпеці, адже кожен вибух поруч міг спричинити обвал.

Після завершення операції обох витягли з-під завалів. Пацієнта евакуювали до стабілізаційного пункту, де провели необхідні протишокові заходи та обробку ран. Згодом хлопець пройшов складну реабілітацію і нині пересувається на протезах.

Олексій зізнається, що робота у військовій медицині – це не тільки операційна та стерильні умови, а й боротьба з власним страхом і постійний ризик для життя. Проте саме такі історії спонукають його продовжувати службу – заради дітей, заради майбутнього, у якому війна не стане спадком наступних поколінь.