В регіоні Росії, де були табори ГУЛАГу, відкрили другий пам'ятник Сталіну: свого часу там загинули тисячі українців

У селищі Кадуй Вологодської області Росії відкрилибюст Йосипу Сталіну. Це вже другий пам’ятник радянському лідеру в регіоні: перший з’явився наприкінці 2024 року у Вологді, на території дому-музею "Вологодська заслання", де Сталін перебував у 1911–1912 роках.

Ініціатором встановлення обох пам’ятників стала місцева організація КПРФ. Бюст Сталіна встановили біля краєзнавчого музею поруч із пам’ятником Володимиру Леніну. Місцева влада не перешкоджала ініціативі комуністів.

На відкритті першого пам’ятника у Вологді був присутній навіть губернатор області. Тоді він заявляв, що це "крок до тверезого, зваженого ставлення до минулого".

Вологодська область і українці: сторінки трагічної історії

Встановлення пам’ятників Сталіну на півночі Росії викликає особливий резонанс в Україні. Адже саме ці регіони були одним із центрів системи радянських таборів ГУЛАГу, куди в 1930–1950-х роках масово відправляли українців. Під час сталінських репресій тисячі з них були засуджені за політичними статтями та заслані у табори на півночі СРСР, зокрема — у Вологодську область.

Які табори діяли у Вологодській області

У Вологодській області функціонувало кілька великих таборів системи ГУЛАГу. Найвідоміші з них:

• Вологодський виправно-трудовий табір (Вологдалаг)

Вологдалаг діяв у період з 1938 по 1953 роки і був одним із найбільших таборів системи ГУЛАГ у Вологодській області. За цей час через нього пройшли десятки тисяч в’язнів, серед яких були як політичні, так і "економічні" засуджені. Значна частина ув’язнених — українці, які потрапили сюди внаслідок сталінських репресій, депортацій та боротьби з "українським буржуазним націоналізмом".

В’язнів використовували на масштабних будівництвах залізниць, лісозаготівлях та промислових об’єктах регіону. Умови праці були надзвичайно важкими: робота тривала по 10–12 годин на день в умовах суворого клімату Півночі, де низькі температури і важкі погодні умови поєднувалися з недостатнім харчуванням і відсутністю медичної допомоги. В’язні працювали з мінімальним технічним оснащенням, часто використовуючи примітивні інструменти, що значно підвищувало ризик травм і смертності.

• Нікольський табір

Нікольський табір був одним із підрозділів Вологдалагу, розташованим у місті Нікольськ. Тут також утримували значну кількість українців, серед яких були не лише "економічні" в’язні, а й представники української інтелігенції, селяни, учасники визвольного руху. Цей табір був відомий жорстокими умовами утримання і праці.

В’язні Нікольського табору працювали на лісозаготівлях, будівництві інфраструктурних об’єктів, а також на промислових підприємствах. Через суворі кліматичні умови, недостатнє харчування та жорсткий режим багато ув’язнених не витримували фізичних і психологічних навантажень.

Загалом, за оцінками істориків, у радянських таборах на території Вологодської області опинилися тисячі українців, депортованих із різних регіонів України під час "чисток", депортацій і репресій. Діяльність Вологдалагу та його підрозділів, зокрема Нікольського табору, була частиною масштабної системи примусових робіт, що охоплювала північні регіони СРСР. Ці табори слугували важливим інструментом радянської індустріалізації, зокрема будівництва Біломорсько-Балтійського каналу, залізниць і розвитку лісозаготівельної промисловості.

Українці, які опинилися там, стали жертвами політичних репресій і колективної відповідальності, що застосовувалась до національних меншин і соціальних груп, оголошених ворогами режиму. Їхня праця і страждання — невіддільна частина історії ГУЛАГу.