Майбутнє в української металургії є, якщо... Експерт назвав умови для розвитку

Український металургійний сектор залишається ключовим в економіці, хоча і значно постраждав через повномасштабну війну та російську окупацію. Загальні сталеливарні потужності України за останні 11 років зменшились на дві третини. Та металургія й надалі продовжує боротися з серйозними викликами.

Попри це, цей сектор економіки у 2024 році сформувала 7% ВВП країни та 15% усього експорту товарів. Та чи є майбутнє у металургії в Україні? Як зазначає, Станіслав Зінченко директор GMK Center, конкурентоспроможність української металургії може суттєво зрости після війни. Одним з факторів можуть бути інвестиції в енергетичний сектор.

Водночас привабливим напрямком для визначення як пріоритетного є атомна електроенергія. Річ у тім, що вона дешева, низьковуглецева та відповідає європейським кліматичним цілям.

З розвитком цієї галузі Україна може стати центром енергомістких галузей промисловості, які можуть виробляти низьковуглецеву продукцію.

Також у нашої держави є передумови, щоб стати основним постачальником залізної руди, придатної для виробництва заліза прямого відновлення (DRI). Яке матиме високий попит, адже Європа декарбонізує свій металургійний сектор.

Постачання низьковуглецеве гаряче-брикетоване залізо (HBI) з України може стати вигідним для європейських електрометалургів на фоні потенційного дефіциту металобрухту. Водночас Україна може стати експортером низьковуглецевої сталевої продукції для країн Європи.

За словами Станіслава Зінченка, українські металургійні компанії вже планують це зелене майбутнє.

"За нашими оцінками, загальні капітальні витрати, необхідні для реалізації вже оголошених проєктів "зеленої" металургії в Україні, становлять близько $11 млрд – близько $1500 на тонну сталі, виробленої минулого року. Ці проєкти будуть реалізовуватися лише за умови, що українські компанії отримають доступ до європейських інструментів "зеленого" фінансування, аналогічні до тих, які отримали європейські компанії", — зазначає експерт.

Він підкреслює, що завдяки цій підтримці українська металургія зможе стати важливою частиною європейського ланцюга низьковуглецевих поставок, що буде вигідно для всіх зацікавлених сторін, і особливо для європейської металургії.

Які металургійні заводи окуповані станом на 2025 рік

Більшість заводів металургійного сектору були окуповані або під час початкової фази війни у 2014 році або внаслідок повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Окупація спричинила зупинку виробництва, демонтаж обладнання.

1. Єнакіївський металургійний завод (ЄМЗ) був окупований у 2014 році.

У 2017 році завод поступово зупиняв свою роботу після втрати контролю компанією "Метінвест", а вже у 2021 році робота повністю припинилася через відсутність сировини та замовлень

2. Макіївський металургійний завод, який також був захоплений росіянами у 2014 році. Він був філіалом ЄМЗ, та після 2017 року повністю зупинив роботу. Наразі відомо, що завод має заборгованості по зарплаті та чи не найменші перспективи на відновлення.

3. Алчевський металургійний комбінат росіяни окупували у 2014 році. Двома роками пізніше, у 2016, він зупинив свою роботу. А вже у 2024 році, росіяни розпочали демонтаж обладнання для вивезення до Росії.

4. Донецький металургійний завод (ДМЗ) був окупований у 2014 році. У 2017 після націоналізації підприємство зазнало значних збитків і працювало до 2022 року лише на 20–30% потужностей.

5. Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча росіяни забрали у 2022 році, коли окупували Маріуполь. Завод зазнав суттєвих руйнувань під час бойових дій і припинив роботу.

6. Металургійний комбінат "Азовсталь" окупували росіяни у 2022 році. Він був майже зруйнований окупантами під час облоги Маріуполя. Роботу завод зупинив.

Також на окупованих територіях знаходяться:

• Харцизький трубний завод;
• Донецький металопрокатний завод;
• Макіївський, Ясинівський та Горлівський коксохімічні заводи;
• "Донецьккокс" коксохімічний завод.

Раніше "Телеграф" писав, що, на думку члена Економічного дискусійного клубу Олега Пендзина, втрата Україною Покровська Донецької області, в околицях якого розташовані шахти з коксівним вугіллям,буде неприємною для української економіки, але не критичною. Як і після втрати родовищ солі у Слов’янську, нам просто доведеться збільшити імпорт потрібної сировини.