"Бахмут став бойовим хрещенням": історії прикордонників про оточення та перші обстріли

Перші ворожі обстріли стали для них новим досвідом, який кожен сприйняв по-різному, але зараз вони приймають рішення спокійно та виважено. Як прикордонники дають відсіч ворогу та що їх надихає – розповідає 24 Канал у межах програми "Кордон.UA".

В січні 2024 року 3-й прикордонний загін імені Героя України Євгена Пікуса став бригадою та отримав назву "Помста". Більшість бійців за мирних часів мали зовсім інші професії та плани на майбутнє. Однак вони обрали боротись за Україну.

"Я знав, куди їду"

Старший сержант Максим Обжелянський приїхав з-за кордону 10 березня 2022 року, одразу пішов до військкомату в Ужгороді, адже саме там перетнув кордон, і став прикордонником.

"Я пам'ятаю свій перший день, як нас обстрілювали. Ми заїхали на турбазу біля озера, де було гарно. Спитали хлопців, де вони ночували, чи в дерев'яних хатинках? Вони сказали, що вже тут не ночували. Коли ми спитали, чому, то відповіли "Зараз побачите". І тільки вони виїхали, зразу "касетами" вдарило", – пригадав він.

За його словами, поруч з ним чоловіки, які не збираються втікати від війни. Він висловив впевненість, що його побратими будуть поруч до кінця. Водночас у ворога настрій зовсім інший – окупанти не шкодують своїх солдатів.

Коли Обжелянський вперше керував дроном, він усвідомив, що може бачити ворога та попереджати українських військових про загрози. Ця справа його надихає.

"Я сюди їхав, тому що тут моя сім'я, моя земля. Це однозначно. І коли почалось повномасштабне вторгнення, я підійшов до директора і сказав, що я хочу їхати в Україну. Він сказав, що там війна. Я відповів: "Так, я знаю",
– підсумував він.

"Бойове хрещення – Бахмут"

Капітан Володимир Солоничний "Каштан" спершу не знав, що потрапить у прикордонники. Він подзвонив у ТЦК, де повідомили, що зараз туди триває набір. За його словами, кожен військовий – людина з різною історією. Однак коли вони збираються разом, то стають колективом, який кожного надихає енергією.

Бойове хрещення – це Бахмут. Ми працювали 120-м мінометом, практично в оточенні. Ми були десь за 300 – 400 метрів від ворога,
– сказав він.

Солоничний зазначив, що війна для нього – це щось на кшталт відеогри, де є різні ролі. Наприклад, артилеристи мають бути виваженими та спокійними. Його ж надихають моменти, коли він прикриває піхоту та розуміє, що в такий спосіб рятує життя.

Я воюю заради дітей, в мене їх троє. Хто як не ми? Це по-перше. По-друге, воюю заради свого колективу, – додав він.

Дружба у війську вимірюється по-іншому

Старший лейтенант Роман Постнов розповів, що стати частиною прикордонників – це справжній успіх. За його словами, дружба у війську відрізняється від дружби у цивільному житті. На війні люди готові ризикувати своїм життям заради іншого.

"Пам'ятаю, ми з Часіка (Часів Яр – 24 Канал) виїжджали "бехою" на Іванівське і при висадці нас почали обстрілювати. Я боявся страху. Однак коли я попав під перший обстріл, вистрибнувши з цієї БМП і за рефлексом побіг, все спрацювало. Тоді я здивувався, що "це все",
– зауважив він.

Постнов додав, що воює не за те, щоб люди могли випити кави у мирних містах України. Служба робить з військового того, ким він є.

"Спершу ступор, потім вже звикаєш"

Підполковник Володимир Вальчук зазначив, що оскільки він військовий, він зобов'язаний захищати Україну. Саме це його мотивує. У нього є дві сім'ї – рідна та військова. Вальчук пригадав перший бій, у якому в нього не було ні люті, ні паніки.

Спершу був ступор. Перший раз, коли ти чуєш, як пролітає снаряд над головою, чи б'є в той бліндаж, в якому ти сидиш – це такі цікаві емоції. Однак коли воно так раз за разом, ти до цього звикаєш і приймаєш рішення з холодним розумом,
– пояснив він.

За словами Вальчука, втрати ворога надають наснаги. Чи то знищення бронетехніки, чи живої сили. Однак "м'яса" в окупантів є багато. Якщо росіяни сумують над втратою бронетехніки, то до людських життів їм байдуже. Він підсумував, що у ЗСУ вибору немає – вони повинні обороняти свою землю.