Від мемів до оборони: як в Естонії змінюється ставлення до медіаграмотності
Від мемів до оборони: як в Естонії змінюється ставлення до медіаграмотності

Від мемів до оборони: як в Естонії змінюється ставлення до медіаграмотності

І чому уникання медіа не має сенсу — пояснює Марія Мурумаа-Менгель (Maria Murumaa-Mengel), естонська медіадослідниця та доцентка медіадосліджень Тартуського університету.

Цієї осені в Естонії відбудуться вибори до органів місцевого самоврядування (громадяни Росії та Білорусі не зможуть голосувати, оскільки наприкінці березня 2025-го естонський парламент вніс відповідні поправки до Конституції — ред.). Це означає, що нас чекає багато дезінформації та мізінформації. Та й вже бачимо, як в маленьких онлайн-осередках, що репрезентують реальні мікроспільноти людей, поширюється масштабний проросійський наратив про Україну, Естонію й інші балтійські країни як про failed states (неспроможні держави). Мовляв, у цих країнах тотальна корупція, не працюють жодні інститути; «нам треба співпрацювати з Росією, бо вони наші сусіди й не зробили нічого поганого». До цих мікроспільнот входять люди з різних соціально-демографічних груп, які почуваються викинутими із суспільства. Їм відгукуються езотеричні вчення, контент правих політичних мереж, теорії змови. В Естонії поширені різні теорії, але першість тримає «таємне об’єднання еліт, яке ухвалює рішення і працює проти населення». Це може проявлятися у різних формах: критика податків, змішана з QAnon (переконання, що світом керує таємна група педофілів-сатаністів — ред.) та іншими глобальними наративами, застереження щодо «хіміотрас» (нібито уряди чи тіньові сили обприскують планету хімікатами з пасажирських літаків, аби поширити захворювання чи контролювати народжуваність — ред.), антивакцинаторство тощо. Теорії змови дають змогу людям не почуватися розгубленими й отримувати прості пояснення на будь-шо у світі. Мовляв, з тобою все гаразд, це хтось винен у твоїх проблемах, на тебе навмисно нападають.

Ми з моїми колегами з Тартуського університету намагаємося робити все можливе, аби допомогти людям протидіяти дезінформації. Надаємо їм інструменти та поради щодо пребанкінгу (підготовка людей до можливих спроб маніпуляції — ред.), наприклад, «15 способів, як політики намагаються вплинути на ваше мислення в соціальних мережах». Це підштовхує людей сумніватися в інформації та перевіряти її ще раз. Однак це боротьба за цінності в дуже заплутаному інформаційному просторі.

Паралельно я помічаю три великі зміни щодо медіаграмотності в Естонії.

  1. Раніше медіаграмотність у нашій країні вважали прикольною дрібничкою. Її сприймали як «цікавий предмет», розслаблення мозку, перегляд мемів і роликів, своєрідну розвагу в межах освітніх наук. Зараз, за моїми спостереженнями, медійна та інформаційна грамотність поступово переходить у психологічну стійкість та стає питанням оборони, що проявляється в державних пріоритетах, переговорах, документах, концепціях. Деякі наші високопосадовці, нарешті, вже сприймають TikTok серйозно та звертають увагу на схеми темних інфлюенсерів у соціальних мережах (мова про блогерів, які, опираючись на механізми економіки уваги, створюють заманливий контент з метою поширення дезінформації).
  2. Змінилися підходи до освіти та завдання, які ми ставимо перед студентами. Замість есеїв та інших зразків академічного письма, які просто зберігалися у студентських та викладацьких комп’ютерах, ми заохочуємо студентів робити речі, завдяки яким інші б ставали розумнішими у вузьких конкретних питаннях. Тож фінальні студентські проєкти стають дедалі більш практичними (наприклад, календар інформаційної стійкості для людей старшого вікуфізичний TikTok-хаус, націлений на підвищення обізнаності щодо роботи алгоритмівпроєкт-гра для підвищення цифрової грамотності старшокласників MIL in the mail). Ми відійшли від меседжів, які просували роками: «уникати медіа — це нормально, так ви турбуєтеся про своє психічне здоров’я та благополуччя», «триматися осторонь від інформаційного безладу та робити перерву у споживанні інформації — це нормально». Зараз ми кажемо людям, що їхнє незнання про те, що відбувається навколо, створюватиме інформаційну вразливість. Це означатиме, що вони будуть найслабшою частиною суспільства. І що це буде шкідливо для них, їхніх близьких та всього суспільства. Тож варто вибудовувати стійкість у цьому хаосі й робити крок вперед. Це також покладає на них відповідальність діяти, аргументувати, надавати джерела, бути видимими в соціальних мережах (особливо це стосується експертів, які працюють у різних сферах).
  3. Відбувається перехід до медіапсихології: як наш мозок реагує на різні жанри, різні фрагменти інформації, різні техніки маніпуляції, чому, наприклад, я і мій сусід по-різному розуміють одні й ті ж речі.

Зауважу, що мій фокус на цих змінах залежить від того, ким я є та з чим працюю (більше про досвід Марії у сфері медіаграмотності можна прочитати в її інтерв’ю JTA — ред.).

Текст підготовлено на основі виступу Марії Мурумаа-Менгель на міжнародній конференції «Медіаграмотність у журналістській освіті: українська та світова практика». Захід провів Український інститут медіа та комунікації. Конспекти з події можна прочитати тут і тут.

Фото: Amanz / Unsplash

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Теги за темою
Естонія
Джерело матеріала
loader
loader