Пам’яті Героя України, полковника ГУР Олега Бабія

Розвідник загинув, прикриваючи відхід побратимів

Полковник ГУР Олег Бабій був розвідником, який неодноразово виконував завдання у глибокому тилу російських окупантів. Про останній подвиг, що коштував йому життя, стало відомо лише в січні 2024 року, хоча сама операція відбулася ще у серпні 2023 року.

Олег народився 22 жовтня 1990 року в чеському місті Міловіце у родині військовослужбовців. Коли йому виповнився рік, сім’я повернулася до України. Навчався у львівській школі №49, а потім вступив на аеромобільний факультет Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив у 2011 році. 

Мама Героя, пані Тетяна, згадує, що син змалечку мріяв про військову кар’єру: «Він колись мені сказав, що в цивільному житті себе не бачить. Бачить тільки військовим… Коли йому був рочок, ми приїхали вже в Україну і жили в Брюховичах. Там на території військового містечка був гуртожиток, і ми жили в тому гуртожитку 10 років. Інших варіантів, ким стати, у нього і не було. Мама військова, тато військовий, жив у військовій частині, за вікном постійно шикування, солдати…».

З початком війни на сході України у 2014 році Олег став на захист Батьківщини, вже тоді займаючись розвідувальною діяльністю. Його товариш Андрій Іжевський згадує випадкову зустріч на Луганщині у 2015 році: «Я тоді служив у 80-й десантно-штурмовій бригаді на посаді начальника взводу... Командир бригади ставить завдання: село Кримське, тоді воно було наше, на штурм села Сокільники. Визначили координати, де потрібно зустріти розвідгрупу зранку. Ця розвідгрупа мала провести нас шляхами для знищення противника. Виходить розвідгрупа, і я дивлюся: Олег іде». 

У лютому 2017 року чоловік служив командиром патрульного взводу на автомобілях 1-го патрульного батальйону 45-го полку оперативного призначення Нацгвардії. У цей період брав участь у боях на Світлодарській дузі. 

На момент повномасштабного вторгнення Росії Олег із сім’єю жив у Бучі під Києвом. Його дружина Юлія розповідає, що до нападу готувалися, хоча сам Олег до останнього сумнівався у його ймовірності: «Звичайно, Олег як військовий розповідав, що має бути тривожний рюкзачок, мають бути всі папери зібрані, продукти першої потреби, вода, Але про те, що буде такий повномасштабний наступ, він сам до кінця не вірив. Але ми про це говорили, розглядали всі варіанти… Коли вже все почалося, я прокинулась від телефонного дзвінка. Олег сказав: збирай дітей, збирай речі. Сам одягнувся і пішов». 

Юлія звикла до життя дружини військового й усвідомлювала, що кожне завдання чоловіка несе смертельний ризик. Коли 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, вона знала: Олег, як син військових, не сидітиме склавши руки, а робитиме все можливе для захисту країни, навіть ризикуючи власним життям. Того ж ранку він поїхав до своєї частини, а Юлія з дітьми евакуювалася з Бучі, що вже перебувала під обстрілами. 

З березня 2022 року підполковник керував спецопераціями на тимчасово окупованих територіях України та безпосередньо на території ворога. Його розвідгрупа успішно дезорганізовувала логістику окупантів, знищувала важливі об’єкти та елементи критичної інфраструктури противника, що призводило до втрати боєздатності цілих російських підрозділів. Загалом на рахунку Олега дев’ять успішних розвідувальних виходів у ворожий тил, дванадцять спецоперацій з організації та підтримки руху опору на ТОТ та в тилу ворога, а також виявлення близько 70 стратегічних об’єктів противника. 

Одним з найзнаковіших успішних завдань групи Бабія стало знищення трьох російських бомбардувальників Ту-22М3 на аеродромі «Сольці» в Новгородській області РФ. Ця операція суттєво порушила роботу ворожих аеродромів та пунктів базування дальньої авіації. Саме для виконання цього завдання у серпні 2023 року розвідгрупа на чолі з Бабієм подолала пішки понад 600 кілометрів ворожою територією. 

«Пройти таку відстань по території ворога – це вже непроста задача. Це доволі геройський вчинок. Але одне діло пройти, а інше - це ще й виконати завдання. Я думаю, що росіяни не очікували, що у нас є такі підрозділи, які могли здійснити таку операцію в настільки глибокому тилу», – коментує цей рейд Андрій Барабаш, викладач Академії сухопутних військ. 

Виконавши завдання у глибокому тилу, розвідники поверталися на підконтрольну Україні територію, однак на зворотному шляху група Бабія потрапила у ворожу засідку. Зав’язався нерівний бій з російськими переслідувачами. Прикриваючи відхід своїх побратимів, 30 серпня 2023 року підполковник отримав смертельне поранення і загинув. За цей героїчний вчинок 33-річний офіцер був посмертно вшанований званням Герой України з присвоєнням ордена «Золота Зірка» (у тексті указу - вже у званні полковника). 

Значення останньої операції групи Бабія оцінив його однокурсник та колега по Академії сухопутних військ Володимир Вишневський: «Вони зробили величезний вклад, насамперед психологічний. Тому що дали зрозуміти росіянам, що війна можлива не тільки на нашій території, але й на їхній. І що вони не зможуть спати спокійно десь за 600-700 кілометрів, що наші хлопці їх дістануть і там. А знищивши літаки, вони врятували не одну сотню життів. Тому що ці літаки випускають ракети, які вбивають мирних людей». 

У Героя залишилися батьки, дружина та двоє маленьких дітей - син і донька, якій на момент загибелі тата виповнився лише рік. 

7 вересня 2023 року Президент України вручив орден «Золота Зірка» дружині загиблого розвідника. Юлія поділилася, як син сприйняв звістку про загибель батька та його нагороду: «Про загибель батька Артемчик дізнався напередодні вручення «Зірки Героя». Те, як він це сприйняв, словами важко передати. Діти хоч і маленькі, але все дуже добре розуміють. Він сказав: «Ну, якщо Президент – найповажніша людина в державі сказав, що татко Герой, то так воно і є. Отже, татко зробив те, що мав зробити для України». 

На знак пам'яті 23 січня 2024 року, в День Соборності України, на фасаді львівської школи №49, де навчався Олег Бабій, відкрили меморіальну дошку. 

Полковник Олег Бабій – повний Лицар ордена Богдана Хмельницького (трьох ступенів). Також нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та численними відомчими відзнаками, зокрема: памʼятним знаком МОУ «За воїнську доблесть», відзнакою МОУ «За мужність при виконанні спецзавдань», відзнакою начальника Генштабу «Учасник АТО», медаллю «За участь у боях «Світлодарська дуга» та відзнакою «Вогнепальна зброя». 

Вічна пам'ять і шана Герою! 

Фото: з сімейного архіву, ГУР, ОП, соцмережі