Шокувальні зізнання окупантів: чому росіяни підтримують війну в Україні та радо вчиняють злочини

Музей війни проаналізував записи російських загарбників, які знайшли на деокупованих територіях.

Ці записи — вивчали графологи і психологи.

По них можна побачити, про що думають окупанти і чим керуються, вбиваючи нас.

Про це йдеться у матеріалі кореспондентки ТСН Валентини Доброти.

Науковці отримали щоденник окупанта на псевдо «Пес».

Зошит знайдено у звільнених Цвіркунах, що на Харківщині.

І по цих записах спробуємо відтворити справжній портрет загарбників України.

«Аналізуючи ті щоденники і записи, які у нас є, хтось уже йшов сюди, готуючись буквально з перших днів до насилля, до мародерства.

Тобто це готові убивці, для яких байдуже де здійснювати злочини, перебуваючи байдуже на якій території, Україна чи не Україна.

Головне, що цей злочин можна здійснити, отримати вигоду і заробити кошти», — каже Ірина Коцаб’юк, керівниця відділу сучасної війни Музею війни.

Про гроші пише кожен, каже пані Ірина.

Заздрять контрактникам, які добре заробляють на вбивствах українців.

І водночас вражені побаченим в українських містечках, окупанти заздрять тому, як живуть українці.

Музейникам відомо повне ім’я лише одного автора записів, що зберігаються у музеї.

Це бурят Юр Табонов.

Він на кожній сторінці писав мантру.

Для окупанта-бурята війна — теж, як соціальний ліфт.

Заробити, вижити і швидко повернутися додому.

Щоправда його плани, — Кремлю можуть не дуже сподобатися.

«Бідні райони, національні меншини, люди в тих краях, які дуже мало розвинуті.

І за статистикою, якщо дивитися банківську статистику в цих регіонах, то дуже суттєво зросли внески населення в банки.

У рази зросла кількість цих внесків на депозити, тому що сім’ї отримали гроші за те, що відправили своїх чоловіків воювати в Україну», — каже Петро Яценко.

Та у тих записах Юр Табонов ще розмірковує про своє майбутнє.

«Але в одному моменті він каже, що я був вихований для цієї місії, що мій прадєдушка воював проти нацистів, мій дядя воював проти терористів, скорше за все, в Чеченській війні.

І от я тут теж на цій мерзеній землі України, де нацистські знаки повсюди.

Тобто він просто під повністю впливом пропаганди.

Українці — це трохи не такі росіяни, зіпсуті і ми вас виправимо.

Ти або є росіянином або тебе немає», — каже Роман Кабачій.

Та навіть виправдання власних злочинів боротьбою із нацизмом не можуть витіснити з голови окупантів думки про відповідальність за злочини.

«Є така фраза у щоденнику окупанта, як ми називаємо окупант із Катюжанки.

Він досить освічений, аналізує те, що відбувається.

Він бачить, це заслуговує на Гаагу, тому що Путін і путінська верхівка чинять злочини.

І усвідомлює, пише також про те, що він також тоді виходить причетний до цих злочинів.

А якщо причетний, то він буде відповідати.

Але це дуже такі хаотичні думки, проходить кілька днів, і щоденнику там з’являється запис про те, що він проводив допит місцевого населення і допитував їх із великим пристрастієм», — каже Ірина Коцаб’юк, керівниця відділу сучасної війни Музею війни.

Втім у хаосі думок окупантів не знайти каяття за вбивства українців.

Тим паче родичі їх у цьому підтримують.

Петро Яценко записав безліч інтерв’ю з полоненими російськими окупантами.

Їх, як обмінний фонд, — утримують у 5 колоніях країни.

Жоден з опитаних не засумнівався у своїй правоті.

«На питання, що би ви хотіли змінити, чи пішли би ви знову на фронт, якби знали, що відбувається, то більшість з них давали відповіді, наприклад, що я би змінив те, що не пішов би в артилерію, а пішов би в дронщики.

Наприклад, поміняв щось інше, але ніхто з них не піддає сумніву сам факт того, що їх було відправлено на фронт, на війну, ніхто з них не піддає сумніву факт справедливості чи несправедливості цієї російської експансії», — каже Петро Яценко.

Ці щоденники мають ще одну спільну особливість.

Жоден з них не дописаний, їхні історії обриваються завдяки Силам оборони.