Інтеру нудно підтверджувати очевидне. Найстарша команда Ліги чемпіонів бачить своє призначення в подвигах

Інтер дивує. Позитивні сюрпризи змінюють негативні, а потім все навпаки. Чиста ігрова краса змінює абсолютне безсилля, а потім все навпаки. Різницю робить драйв, бажання досягти недосяжного.

Сімоне Індзагі прийшов на полотно, з яким відмовився працювати Антоніо Конте, додав свої мазки до картини та закріпив за Інтером статус найстабільнішої топ-команди Італії. Це ще дуже скромна характеристика. Найсильніша на дистанції п'яти років, найсильніша прямо зараз… дивно сперечатись, коли одні проходять Баварію, а інші вилітають від Брюгге, ПСВ і Феєнорду.

Ні в кого немає такої гармонійної пари форвардів, ні в кого центральні захисники так сміливо не ходять до чужого штрафного, ні в кого не зустрічається такий ефективний обмін позиціями в центрі поля. Це все видно в хороших матчах озброєним оком. Для неозброєного – треба очки на дистанції.

Самі ж "нерадзуррі" не зацікавлені в тому, щоб підтверджувати очевидне. Інтер міг і мав спокійно виграти в цьому сезоні Серію А, але розставив пріоритети по-іншому та відкрив Наполі шлях до скудетто. Навіщо цей черговий тур проти Болоньї чи Роми, коли можна зарубатись в дербі?

Звичайно, першочергове питання не в хотінні, а в можливостях. Беппе Маротта зібрав шикарну команду за копійки. Мхітарян, Чалханоглу, Зелінські та Тюрам прийшли вільними агентами, за Зоммера, Ачербі, Дарміана, Арнаутовіча та Думфріса сумарно дали до 50 мільйонів євро. От тільки низькі витрати теж мають наслідки. В Інтера сформувався найстарший склад в усій Лізі чемпіонів (вчора середній вік склав 30 років і 56 днів). Очевидно, що витримати весняний ритм боротьби на три фронти ці футболісти не здатні.

Індзагі все розумів, проводячи активну ротацію в першій половині сезону. І ніби є по два гравці на позицію. Втім, коли настала пора вирішальних матчів – проблеми нагадали про себе. Таремі не доповнює Лаутаро так, як Тюрам; без Думфріса бракує різкості, а без Бастоні – динаміки; Хакан після травми не в тих кондиціях; мозок і ноги Мхітаряна завжди мусять бути на полі. Відтак, доводиться розставляти пріоритети.

Не йдеться про свідомі жертви, командний злив чемпіонату Італії та все таке. Мова про психологію кожного окремого футболіста. Вікові гравці Інтера дограють свої останні концерти, вони відчувають шанс і потребу увійти в історію, залишити спадок. Природно на великі матчі в них особливе налаштування.

37-річний Ачербі в дуелі з Баварією 19 разів виносив м'яч з власного штрафного. 36-річний Мхітарян вчора пробіг майже 12 кілометрів на Монжуїку. 36-річний Зоммер здійснив 6 сейвів у Мюнхені та 7 сейвів у Барселоні. Після таких поєдинків втома сильно відчувається. І не стільки фізична, як ментальна.

Гордість не дозволяла пропустити Мілан у фінал Кубка Італії. Байдуже на важкий календар, тут четверте-п'яте дербі в сезоні – і ще жодної перемоги. Знову вищі матерії: бажання писати історію, відстоювати гідність. Раціональність залишилась засліплена. Інтер зрештою все одно програв, а сил на матч Серії А не вистачило.

Домашня гра з Ромою в неділю була жалюгідною для "нерадзуррі", а наслідки жахливими. Після неї все в руках Наполі (+3 за очками та матчі з Лечче, Дженоа, Пармою і Кальярі). Можливо, тепер, коли скудетто з легкого призу перетворилось на недосяжну ціль, Інтер буде вмирати за кожне очко. Скоріш за все, пізно. Мізерні надії хіба що на "золотий матч".

Однак європейська мрія досі жива. Інтер понюхав фінал Ліги чемпіонів два роки тому, а зараз одержимий повторити успіх. У матчах з Баварією та Барселоною команда Індзагі витискає з себе все і навіть більше. Кожна атака – геройський порятунок, новий тайм – новий подвиг. Не обходиться без везіння, допомагають травми суперників, але Інтер бере своє завдяки самовіддачі та реалізації.