Ми усі маємо стримуватися. Про скандал з письменницею і дитиною-аутистом

Рік тому я виїжджала з двору й побачила праворуч друга, який із березня 2022 був на фронті. Він з кимось розмовляв і не бачив мене.

Я відкрила вікно, покликала його – і за пару секунд він уже був біля моїх дверей. Ми обіймалися на ходу, через відкрите вікно, бо не бачилися два роки. І невідомо, коли побачимося знову.

Позаду настирливо сигналив і лаявся водій, якому ми затримали виїзд. Насправді все тривало менше хвилини. Але порцію агресії ми отримали добрячу.

Чи кричав би він, знаючи, чому ми обіймаємось? Навряд чи.

Чи було б йому соромно, якби дізнався? Думаю, що так.

Чи зобов’язані ми були пояснювати, чому «вкрали» в нього 40 секунд життя? Ні.

Щотижня у нашому дворі паркуються «зальотні» автівки – з номерами з різних регіонів. Водії перекривають виїзд двом десяткам машин. Їм дряпають двері, відривають дзеркала.

Часом, коли і я не можу виїхати, теж хочеться написати помадою на лобовому склі все, що думаю. Але потім я думаю:

• Хто ця людина?
• Чи давно вона в Києві?
• Чи зрозуміла, що створила незручність?
• Може, вона тікає від війни, втратила все – і просто не витримала саме сьогодні?
• Чи заслуговує вона на агресію?

Останні два дні я читаю баталії про дитячу письменницю, яка на презентації назвала дитину з аутизмом «істотою» – через його поведінку, яка виявилася для неї неприйнятною.

Її пояснення: «я не знала, що він аутист».

Мені її шкода. Бо наше суспільство в такому стані, що не завжди готове вибачати помилки. Ми самі часто переходимо червоні лінії.

Але хлопчика і його маму шкода набагато більше. Бо вони не зобов’язані приходити й повідомляти всіх про діагнози. Не зобов’язані просити про терпіння.

Бо зараз – як ніколи – терпіння потрібне нам усім.

Ми четвертий рік живемо у війні.

У кожного другого – ПТСР.

На місці хлопчика з аутизмом міг бути хлопчик, чий тато на фронті. Або той, у чий будинок минулого тижня прилетіла ракета.

Чи повинні ми це усвідомлювати, якщо хочемо вигрести?

Так.

Ми всі маємо трохи більше думати, трохи більше стримуватись, трохи більше розуміти одне одного.