Морському піхотинцю у полоні допомагали п’ять копійок
Три роки і вісім днів пробув у російському полоні боєць з Кіровоградщини Роман Дячук. Там зберігав монету, бо на ній був герб України. Захисника звільнили під час обміну військовополоненими 19 квітня, коли в Україну повернулись 277 воїнів. Як інформує «Главком», про це «Суспільному» розповіла мама захисника Інна Дячук.
Жінка живе селі Інгульське Устинівської громади. З сином Романом спілкується відеозв’язком. Після звільнення з російського полону він перебуває на реабілітації.
«Сказали: «Ми вас вітаємо, Дячука Романа Денисовича сьогодні звільнили з полону. Очікуйте на дзвінок»... Далі я вже нічого не чула, я просто кричала на весь двір. Перелякала всіх», – пригадує Інна Дячук.
Нині Роман проходить обстеження і лікування.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F2886521135908358928c93ba0a073cc9.png)
«Усе добре, лікуюсь. В полоні було важко психологічно. Мені на 30 днів призначали лікування, а далі побачимо. Я отримав осколкове поранення, тож мене направлять до хірурга. Я не втрачав віру, тому що знав, моя сім’я – сильна. Я знав, що вони мене стовідсотково дочекаються, для мене в полоні це було найголовніше. В перші хвилини, коли я повернувся, мене цікавило, як мій брат! Виявилося, що він загинув смертю хоробрих. Я дуже тяжко переживаю цей момент зараз, але я знаю, що це не просто втрата. Він зробив все, щоб моя сім’я жила у вільній, мирній Україні», – ділиться звільнений захисник.
Зі слів Інни Дячук, старший брат Романа Руслан загинув на війні торік у квітні на Донеччині. Йому було 25 років.
«Між Русланом і Романом – різниця три з половиною роки. Русланові – назавжди 25. Він був на військовому аеродромі у Миколаєві, брав участь в боях. Добровільно перевівся з повітряних військ у штурмову бригаду «Скала». Сказав : «Я буду боротися до останнього», – і пішов... Ромчику у червні буде 23 роки. Коли він тільки подзвонив після полону, я йому не сказала, що Руся загинув, бо тоді ми всі плакали та кричали: і Рома, і його молодші брат та сестра, і тато. Для нього це взагалі був шок, тому що він сам повернувся з війни у 2019 році, має інвалідність», – каже мати Романа Дячука.
Роман Дячук підписав контракт з 36-ю бригадою морської піхоти у 2020 році, розповіла мама. Пройшов навчання та отримав берет морського піхотинця. Служив у Маріуполі, воював під Широкиним на Донеччині, має статус учасника бойових дій. У полон потрапив 12 квітня 2022 року.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F28%2F57b872a7b88fc8acc117e017850cb1b6.jpg)
«Із полону ми отримали від сина один єдиний дзвінок, це було під час допиту вночі, 21 квітня. Він сказав: «Мамо, я живий, я в полоні». Потім йому наказали говорити російською мовою. Він дуже важко дихав. Я, ледве стримуючи сльози, сказала йому: «Сину, запам’ятай, моє серце з тобою», – ділиться Інна Дячук.
Роман дуже любить Україну, розказала мама. Жінка сподівається, що після реабілітації син повернеться у село Інгульське та працюватиме на землі. Адже за освітою він землевпорядник.
«Мій син патріот! Перебуваючи в полоні, він кричав «Слава Україні» і його за це допитували та дуже били. Він зберігав там п'ять копійок, яким чином, я не знаю. Розкаже нам про це, коли вже повернеться додому. Про цю копійку знав його один побратим з Хмельницького. Коли він повернувся з полону, то розповів нам: «Ваш Ромчик тримає в полоні гроші. Я питав його, нащо тобі ці п'ять копійок? Якщо їх в нас знайдуть, буде дуже важко». А він сказав: «Це не гроші, це герб. Тут – шматок України», – переповіла мама.
Нині родина готується до зустрічі з Романом.
«Радість, дуже велика! Плануємо зустріти його, як нашого героя. Він мені сказав: «Тьотю, я витримав. Було дуже важко, але я витримав», – розповіла тітка військового Вікторія Колеснік.
Більшість з тих, кого вдалося повернути – це молодь після 2000 року народження. Своїх рідних побачить сьогодні жінка-військовослужбовиця, яка перебувала в неволі з травня 2022 року.
Служба безпеки України оприлюднила ексклюзивні фото та відео звільнення з полону українських військових.
Рідну землю звільнені бійці вітали вигуками «Слава Україні!» та «Україна понад усе!».
«Мамо, я тебе так люблю, я так скучив!», – каже один із військових, телефонуючи найріднішій.
