День жалоби без жалоби

Вагався, писати, чи не варто, бо тема надто чуттєва і болюча.

Саме тому, що нестерпно болюча, вирішив не мовчати, адже оголошення днів жалоби в Україні, зокрема в Києві – давно абсолютна формальність, яку влада перетворила у відверту профанацію!

Варто було 25 квітня, у жалобний день, пройтися життєрадісним, галасливим, відпочиваючим Подолом, без якого Київ неможливий, аби зрозуміти, що оголошення, (для годиться), дня жалоби, із надуманими заборонами гучних веселощів, лише загострює відчуття загального цинізму!

Хіба не можна, замість прописаної формальности, провести у призначений час, спільну, міську хвилину мовчання, із зупинкою всього наземного транспорту? А чому б не звернутися до церковників із проханням, відслужити у цей день молебні, щоб усі бажаючі, могли прийти і віддати шану, невинно загиблим від рашистських обстрілів?

Гадаю, таке вшанування пам'яті, було б набагато людяннішим! У нас щодня скорбота, і призначення згори дня жалоби, на жаль, не робить суспільство емпатичним!