Вирішальний момент. Про що насправді США та Україна говоритимуть у Лондоні та чи може Трамп вийти з перемовин
Вирішальний момент. Про що насправді США та Україна говоритимуть у Лондоні та чи може Трамп вийти з перемовин

Вирішальний момент. Про що насправді США та Україна говоритимуть у Лондоні та чи може Трамп вийти з перемовин

Найбільша загроза — якщо США втратять інтерес до завершення війни, але й далі домовлятимуться з Путіним

Так зване "великоднє перемир'я", яке супроводжувалося майже 3000 порушень з боку Росії, ще раз нагадало, наскільки принципово різним є поняття "миру" та "тиші" для обох сторін конфлікту. Попри це, президент США Дональд Трамп все ще бачить вихід у своєму "простому рішенні" і сподівається укласти угоду вже цього тижня. А вже 23 квітня у Лондоні відбудеться новий раунд перемовин.

Яких новин очікувати після цієї міжнародної зустрічі? Чи витримає ініціатива американського президента зіткнення з абсолютно протилежними позиціями, або він взагалі вийде з перемовин? Що насправді означала пропозиція Путіна про припинення вогню? І головне — що потрібно для перемир’я, яке існуватиме не лише на папері?

Відповіді на ці непрості запитання "Телеграф" шукав у розмовах із політологами та дипломатами.

Різні бачення мають майже усі

Своє особливе і часом несумісне бачення справедливого миру мають не лише Україна та Росія, а й світові гравці – Китай, ЄС та США. Коли Кремль говорить про "мир", насправді йдеться про утвердження контролю над загарбаним і позбавлення України майбутнього.

Київ готовий до миру лише за умов поваги до суверенітету, але пробує запропонувати щось "людське" — тишу в небі. Нагадаємо, президент України Володимир Зеленський запропонував ворогу відмовитися від ударів дронами та ракетами по цивільній інфраструктурі на 30 діб [із можливістю продовження]. До цього Москва вже отримувала іншу ініціативу — повне 30-денне перемир’я, узгоджене з американською стороною під час переговорів у Саудівській Аравії.

Натомість Путін поки що так і не згодився на жодну з пропозицій. Щобільше, після майже доби "великоднього перемир'я", у ніч на 21 квітня, Росія атакувала Україну 96 дронами та трьома ракетами. Через атаку постраждали Харківщина, Дніпропетровщина та Черкащина.

Звіт Повітряних сил ЗСУ станом на 21.04.2025

"Характер українських дій і надалі залишатиметься дзеркальним: на тишу будемо відповідати тишею, на захист від російських ударів будуть наші удари", — не змінює принципову позицію Зеленський.

Очільник США Дональд Трамп, який у своїй передвиборчій кампанії активно використовував обіцянку завершити війну в Україні буквально "за один день", продовжує сподіватися на швидке дипломатичне рішення. Як вже розповідав "Телеграф" раніше, для нової адміністрації Білого дому характерний підхід "бізнес-орієнтованої дипломатії", коли основним аргументом для миру виступає не стільки справедливість чи міжнародне право, скільки економічні вигоди.

"Обидві країни потім почнуть вести великий бізнес зі Сполученими Штатами Америки, які процвітають, і зароблятимуть статки", – написав Трамп у своїй соцмережі Truth Social.

Підходи європейських країн до можливого перемир’я подекуди також залишаються різними. Зокрема, держави Східної Європи — Польща, Литва, Латвія та Естонія — займають доволі безкомпромісну позицію. Вони наполягають на повному відновленні територіальної цілісності України та висловлювалися проти можливих мирних угод з РФ.

До прикладу, прем’єр-міністр Дональд Туск наголосив, що Варшава виступає за посилення військової присутності біля кордонів з Росією та Білоруссю. Крім того, поляки вже збільшують чисельність своєї армії, проводять військовий вишкіл для цивільних і завчасно планують оборону країни. Балтійські країни також почали будувати так звану Балтійську лінію оборони — систему укріплень, датчиків і перешкод для стримування можливого російського наступу після припинення вогню в Україні.

Такий підхід цілком зрозумілий: ці країни самі опинилися б під загрозою, якби Україна зазнала поразки, тож вони краще за інших усвідомлюють, які наслідки матиме поступливість перед агресором.

Більшість країн Центральної та Західної Європи, хоч і не завжди активно, але підтримують мир на умовах, прийнятних для України. Втім, є й відомі винятки. Прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо неодноразово заявляв, що він проти вступу України до НАТО, вважаючи його загрозою для європейської безпеки. Угорщина ж систематично блокує рішення ЄС щодо підтримки України, включаючи санкції проти Росії. Обидві країни схиляються до китайського "мирного плану", який передбачає припинення бойових дій без обов’язкового виведення російських військ з окупованих територій.

Пекін, як відомо, вважає, що політичне врегулювання не повинно передбачати переможців і переможених, а має бути спрямоване на досягнення миру.​ Офіційної реакції на "великоднє перемир'я" від китайської влади не було. Хоча як пише китайське видання Global Times із посиланням на експертів, запропоноване президентом Росії Володимиром Путіним перемир’я є нібито "створенням простору для подальшого діалогу зі США".

"Великдень — одне з найважливіших свят у православній традиції, — говорить доцент Інституту центральноазійських досліджень Сунь Сювень. — Цей день є символічною можливістю для припинення вогню, тому Росія демонструє міжнародній спільноті "готовність до миру".

Видання також наводить коментар наукового співробітника Інституту Росії, Східної Європи та Центральної Азії Китайської академії суспільних наук Ван Сяоцюаня:

"Росія може розглядати припинення вогню як тест на готовність України до переговорів… І якщо Київ не дотримається 30-годинного великоднього перемир’я, Москва може зробити висновок, що дипломатія марна і слід посилювати військовий тиск".

Гра на публіку

Очевидно, що президент держави-агресорки Володимир Путін мав щонайменше дві причини, щоб оголосити так зване "великоднє перемир’я". За словами військового аналітика Sky News Шона Белла, це було шансом для Росії взяти оперативну паузу. Він припускає, що Путін шукає час для перекидання близько 50 тисяч військових із Курської області на Донбас. Це, на думку експерта, дасть змогу Росії укріпити свої позиції напередодні потенційного наступу.

Проте ще одна і, можливо, головна причина полягає в тому, що Москва починає розуміти: здобути повну воєнну перемогу стає дедалі складніше. А політичну — ще можна спробувати. Тому заяви про перемир’я є спробою показати світові, насамперед США та ЄС, буцімто "миролюбну" позицію. Якщо Україна відмовляється від такого перемир’я, навіть фіктивного, це дозволяє РФ грати роль "сторони, яка прагнула миру", і звинувачувати Київ у небажанні домовлятися.

Крім того, як говорить в розмові з "Телеграфом" політолог Олексій Якубін, російський президент хоче зберегти зв’язок із Дональдом Трампом. Він уникає прямої конфронтації: не говорить відкрито "ні", але й не демонструє реальної готовності до дій, лише створює таке враження.

— Це добре видно на прикладі так званого "великоднього перемир’я". Путін розуміє: Трамп встановлює дедлайни й не терпить зволікань — для нього це сигнал про відмову. Водночас Кремль не хоче закривати шлях до можливих домовленостей. Тому Путін формально погодився на перемир’я, щоб дати Трампу шанс подати це як свій політичний здобуток, — вважає експерт.

При цьому, як нагадує Якубін, окупанти продовжують дотримуватися своєї ключової стратегії — ведення війни. І перемир’я для Кремля є радше політичним жестом, ніж зміною курсу.

Щось може змінитися після перемовин у Лондоні?

Новий раунд перемовин, 23 квітня, у столиці Великої Британії може розставити додаткові акценти. Згідно з матеріалами The Wall Street Journal, у США є низка пропозицій, зокрема: замороження лінії фронту, створення нейтральної зони довкола Запорізької АЕС, обговорення статусу окупованого Криму.

Хоча, як зазначає в розмові з "Телеграфом" відомий політолог і директор Центру політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко, офіційно жодне джерело не підтверджує цю інформацію. Поки що це лише публікація.

Я думаю, що це був цілеспрямований витік. Тема, можливо, дійсно обговорюється в адміністрації Трампа. Там є, на жаль, прихильники ідеї визнання Криму російським. Але водночас є й противники цієї позиції — цілком можливо, саме вони організували витік, щоб ця ідея зазнала критики, — вважає він.

Це також може бути хитрістю: нас намагаються змусити сконцентрувати увагу на Кримі, аби потім висунути менш радикальні умови. Та, як зазначає Володимир Фесенко, Україна чітко розуміє, за що варто боротися і де проходять її червоні лінії. Європейські партнери, своєю чергою, теж мають власне бачення.

— Однак не слід очікувати, що на переговорах у Лондоні буде ухвалене остаточне рішення. На мою думку, це малоймовірно. Найбільше, на що можна розраховувати, це формування спільної позиції між США, Україною та європейцями, — говорить Фесенко.

За його словами, схожа ситуація вже була під час переговорів у Джидді. Тоді США та Україна погодили повне припинення вогню на 30 днів. Цю позицію можна або поновити, або розширити, але зрештою без діалогу з Росією не обійтись.

"Все впирається в Путіна"

Отже, після лондонської зустрічі [якщо все мине добре] може відбутися ще один раунд переговорів — у Росії або в іншій країні. Як говорить в коментарі "Телеграфу" Олексій Якубін, найімовірніше, американський представник спробує домовитися з Путіним бодай про щось одразу після 23 квітня.

Далі, після перемовин одностороннього формату мала б відбутися офіційна зустріч представників США, України та Росії. Однак варто розуміти, що це також не буде остання зустріч, оскільки угода про припинення бойових дій не зможе бути ефективною без документального підтвердження.

— Крім того, необхідно визначити, хто буде відповідати за контроль виконання домовленостей і дотримання перемир’я. Під час Мінських угод за це відповідала моніторингова місія ОБСЄ. Зараз цей варіант малоймовірний, тому постає питання: хто візьме на себе цю роль тепер? Можливо, це будуть американці, — вважає Володимир Фесенко.

У такій справі потрібна чітка організаційна та правова структура контролю за припиненням вогню. Це складний процес, і реалізувати його швидко не вдасться.

— Особливо важливим є контроль за тим, щоб не відбувались повітряні удари. Недарма під час так званого "великоднього перемир’я" не було повітряних ударів з боку Росії. Вони розуміли, що це все буде зафіксовано, а їм треба було створити видимість, що нібито припинення вогню дотримується. А ось на землі раптом що, то можна звинуватити українців у порушенні. Тому, як мінімум, американці повинні взяти на себе відповідальність за контроль у повітрі, використовуючи супутникову розвідку, — зазначає політолог Фесенко.

Цілком можливо організувати й контроль за допомогою дронів. Це питання технічної реалізації — супутники, дрони, авіаційне спостереження. Але для цього також потрібні чіткі домовленості, узгоджена процедура.

— Саме тому не варто очікувати, що всі питання будуть вирішені вже в Лондоні. Дійсно, ця подія важлива із погляду процесу, але врешті-решт все знову впиратиметься в Путіна — чи дасть він згоду на припинення вогню, — говорить експерт.

Переговорний процес змінюється

До слова, як говорить в коментарі "Телеграфу" Олексій Якубін, ще один важливий момент полягає в тому, що будь-які домовленості мають узгоджуватися не лише з Україною, а й з Європою. Лише після цього може йти мова про узгодження з Росією.

— Особливо показовою стала нещодавня зустріч "коаліції охочих" у Парижі: вона продемонструвала, що якщо раніше США намагалися оминати європейський фактор у переговорах, то тепер їм доводиться визнавати — у перемовинах мають брати участь як Україна, так і ключові європейські партнери, — зазначає політолог.

Фесенко, своєю чергою, наголошує, що американці до останнього моменту (ще перед перемовинами в Парижі 17 квітня) були проти залучення європейців до перемовин щодо завершення війни.

— Я пам’ятаю, як був присутній на українському ланчі під час Мюнхенської безпекової конференції — там виступав спецпредставник США з питань України Кіт Келлог, і головна дискусія точилася саме навколо участі європейців у мирному процесі. Європейці наполягали, що їх слід залучити, а Келлог аргументував, чому це не потрібно, — розповідає політолог.

У підсумку до переговорного процесу таки залучили європейців. Тут, одначе, причина може бути в тому, що Росія висунула вимогу скасування санкцій — а це вже питання, яке США самостійно вирішити не можуть. Без Європейського Союзу такі рішення неможливі.

Так чи інакше, залученість європейських країн до цього процесу є позитивним фактором. І це не просто будь-хто, а саме ті, хто є частиною коаліції підтримки — наші ключові партнери, які готові допомагати. Відомо, що Велика Британія та Франція навіть розглядають можливість направити військовий контингент в Україну після завершення війни.

Нагадаємо, паризька зустріч 17 квітня стала першими переговорами такого масштабу між західними союзниками та новою адміністрацією Білого дому з лютого. Учасниками від США були держсекретар Марко Рубіо, спеціальний представник президента США Стів Віткофф та посланець Кіт Келлог. Українську делегацію очолювали міністр оборони Рустем Умєров, керівник Офісу президента Андрій Єрмак і міністр закордонних справ Андрій Сибіга. З європейського боку були присутні президент Франції Емманюель Макрон та представники Німеччини, Великої Британії та Франції. Результати зустрічі назвали "позитивними" і "продуктивними".

Водночас держсекретар США Марко Рубіо перед відльотом з Парижа наголосив – це можуть бути останні спроби США досягти миру в Україні. А вже 21 квітня у ефірі телеканалу Fox News Кіт Келлог заявив, що адміністрація президента Дональда Трампа "втомилась" від затяжної війни Росії проти України.

Трампова "втома" є великим ризиком?

Як говорить в розмові з "Телеграфом" Володимир Фесенко, нині до подібних американських заяв необхідно ставитися серйозно.​​​​​​​​​​​​​​​ Проте малоймовірно, що Сполучені Штати раптово та демонстративно залишать переговорний процес — такий крок сприймався б як поразка, яку політичні опоненти постійно пригадували б Трампу. Навпаки, для президента США припинення війни вже стало питанням особистого престижу та принципу.​​​​​​​​​​​​​​​​

— У Трампа є кілька напрямів, де він хоче реалізувати себе як миротворець — Ізраїль та Сектор Гази, Іран і Україна. І саме Україна залишається пріоритетом № 1, можливо, тому, що це найбільша війна останніх років, яка привертає найбільшу увагу у світі, — говорить Фесенко.

Крім того, за свідченнями Джона Болтона, колишнього радника Трампа з питань національної безпеки, Трамп дуже хоче отримати Нобелівську премію миру. Він вважає, що заслуговує на неї більше, ніж Обама.

— Про це говорили давно, й експертне середовище добре про це знає. За словами Болтона, одне з головних прагнень Трампа — увійти в історію як миротворець. Отже, завершення війни в Україні для нього є особистим пріоритетом. А отже, і для його команди, — нагадує політолог.

Це означає, що хоча б інерційно США продовжать певні зусилля щодо припинення війни.

— Звісно, може реалізуватись і інший варіант, цілком у стилі Трампа: він і його команда, зокрема той самий Рубіо та інші, просто перемкнуться на інші теми. Формально переговорний процес триватиме, але для США він перестане бути пріоритетом, — говорить політолог.

Найсерйозніша загроза, за його словами, виникає тоді, якщо Сполучені Штати втратять інтерес до припинення війни, але збережуть намір домовлятися та укладати угоди з Путіним.

— Ще один можливий сценарій — американці можуть оголосити паузу. Мовляв, якщо ви не хочете домовлятись, а хочете воювати — воюйте. А через певний проміжок часу вони побачать, що Путін "дозрів" до конструктивного діалогу, а українська сторона також готова до взаємних поступок, і можуть повернутися до переговорного процесу, — говорить експерт.

Хто як не США?

Так чи інакше, якщо Трамп дійсно "вийде" з перемовин, посередниками між Росією та Україною, можуть стати інші країни. До прикладу, Туреччина, чи навіть Китай. Світ стоїть на межі третьої світової війни, і це те, чого мало хто хоче.

Туреччина вже виступала посередником у 2022 році — під час переговорів у Стамбулі та укладання зернової угоди. Час від часу вона знову повертається до цієї ролі, — пояснює Фесенко. — Свою ініціативу просував і Китай: вони презентували мирний план з 12 пунктів і навіть направили спецпредставника, який вів переговори з обома сторонами — Україною та Росією. Хоча це не дало результатів, якщо США відійдуть від переговорного процесу, не виключено, що Китай і Туреччина знову активізуються.

Проте, як вважає політолог, суть не зміниться. Єдиний реальний компроміс, навколо якого можуть будуватися домовленості, — це припинення вогню вздовж лінії фронту.

— І Китай, до речі, раніше теж пропонував саме це — хоч і в іншому форматі. Трамп також просуває цю ідею. У цьому процесі нічого нового не винайдеш: або одна сторона переможе і диктуватиме умови капітуляції, або досягнемо компромісу у вигляді припинення вогню. Усе просто. Тому не має значення, хто буде посередником — Китай, Туреччина чи якісь арабські країни, — зазначає він.

За його словами, Європейський Союз також може ініціювати переговори, але не зможе виступати нейтральним посередником, бо його країни-члени є партнерами України. А от Китай — формально нейтральний. Можливо, він буде діяти сам, або у парі з Бразилією.

— Також виступити в такій ролі теоретично могла б Індія, але поки вони не готові. Якщо Індію запросять — можливо, погодиться, але самостійно навряд чи ініціюватиме участь, — ділиться думкою Володимир Фесенко.

"Це жорсткий момент, який стане очевидним дуже скоро"

Станом на зараз очевидно лише те, що нині в Кремлі неохоче розмірковують, чи погоджуватись на подальші ініціативи України чи США. Путін взагалі зібрався проводити вибори на окупованих територіях. Як вважає Олексій Якубін, навіть короткочасна зупинка вогню, наприклад на 30 днів, для Росії виглядає невигідною — після неї доведеться знову запускати механізм війни, що може бути складніше, ніж зберігати нинішню динаміку.

Схожу думку у розмові з "Телеграфом" висловив також політолог Євген Магда. За його словами, тридцятиденне перемир’я наразі виглядає малоймовірним. Оскільки у Росії поки що немає достатніх підстав, аби погодитися на нього — і до цього сценарію Україна має бути готова.

— Передусім, варто очікувати тиску з боку американців на Україну, аби просунути власні варіанти та сценарії. Це жорсткий момент, який стане очевидним дуже скоро, — говорить він.

За його словами, ми живемо у світі, де ефективність перемир’я, на жаль, буде оцінюватись не за реальним змістом, а за тим, як його сприйме Дональд Трамп — і більше ні за чим. Це дуже складна й небезпечна ситуація, з якою треба вміти працювати максимально ефективно.

— Проблема в тому, що ми досі не маємо якісної комунікації. Ми не можемо донести свою позицію до американців так, як це роблять росіяни. І це — велика загроза, — вважає політолог.

Теги за темою
США Володимир Путін Дональд Трамп
Джерело матеріала
loader
loader