«Найс ледіз»: інше кіно, інша історія, інший контекст
«Найс ледіз»: інше кіно, інша історія, інший контекст

«Найс ледіз»: інше кіно, інша історія, інший контекст

Як веселе й життєствердне спершу документальне кіно про чирлідерок із Харкова порушило низку проблем у суспільстві країни під час війни.

Коли без малого рік тому Дмитро Десятерик оглянув документальну стрічку Марії Пономарьової «Найс ледіз», її ще не було в широкому прокаті, він же для документалістики в більшості випадків — обмежений. А отже, фільм не мав ширшої аудиторії та, відповідно, інакшого сприйняття, ніж кут зору фахового оглядача. Та від 10 квітня ця історія — в обраних кінотеатрах, є жваве обговорення у фейсбуці, й пересічний глядач може побачити зовсім інші контексти.

Вони можуть бути далекі не лише від первісного задуму, а й здебільшого не суголосні фінальній авторській присвяті «Жінкам, що чинять опір». І так, на екрані не стільки фільм, скільки справді історія людських стосунків, на які погано вплинуло масштабне російське вторгнення в Україну. Розказане й показане від імені Світлани Стьопіної, учасниці харківської команди з чирлідингу, яка в березні 2022-го виїхала з донькою та онуком до Нідерландів, що й зробило жінку головною драматичною героїнею.

Її стосунки з подругами, котрі лишилися в прифронтовому Харкові — зразок типової, на жаль, соціальної драми нашого часу доби. Ті, хто прогнозує поступовий розкол суспільства по лінії «виїхав — лишився», у прогнозах не надто помиляються. Власне, у фільмі героїні самі в різний спосіб і різними словами це озвучують.

Але почнемо від задуму. Коли проєкт Марії Пономарьової «Найс ледіз» був серед представлених у категорії неігрових фільмів, котрі претендували на фінансування від Держкіно, експертам включно зі мною було дуже весело. Змонтований презентаційний ролик налаштовував на позитив кожним кадром.

На великому екрані під музику з «Піратів Карибського моря» танцювали стрункі чирлідерки в коротких спідничках. Чирлідінг поєднує в собі хореографію та спорт і прийшов в Україну з Америки, де є розвиненим рухом на кшталт фанатського. Так юні дівчата підтримують свої улюблені команди. Хоча має також відгалуження, і різні команди змагаються між собою на спеціальних майданчиках та отримують нагороди. До речі, бачив у соцмережах бурчання: чому в нашій мові нема аналогів, використовуємо запозичення. Була відповідь: перекладіть буквально, якщо в основі терміну слово «cheer», котре саме по собі є вигуком схвалення.

«Найс ледіз»: інше кіно, інша історія, інший контекст - Фото 1

Але то пусте. Режисерку, як і нас, глядачів-експертів, зацікавив передусім вік героїнь. Стрункі ноги та, без перебільшення, ідеальні форми демонстрували жінки віком 50+, найстаршій із яких на той момент було 75 років. Саме вік, у якому українкам не пасує чомусь бути активними, став сюжетною фішкою. Тоді згадалася власна історія, як свого часу отримав редакційне завдання взяти інтерв’ю у чорношкірого фермера з Київщини. Він запитав ядуче: «А якби я не був чорношкірим, ви б про мене писали?» — отримав чесну відповідь і прогнозовано відмовив. Тут те саме: чирлідинг зацікавив не як дещо екзотичний вид спорту, а як вибір жінок поважного віку.

Трошки віддавало ейджизмом, але зовсім трошки. Десь так само, як під час перегляду документального фільму Надії Парфан «Співає Іванофранківськтеплокомуненерго». Несподівано ставши свого часу лідером прокату в сегменті неігрового кіно — я дивився тричі! — фільм показував немолодих переважно комунальників, котрі займаються художньою самодіяльністю у вільний від роботи час. Віддають їй усіх себе. І послідовників не мають, завмерши у своєму розвитку та варячись у власному соку. За великим рахунком, «Найс ледіз» могли б стати певним продовженням, частиною своєрідної дилогії, котра ламає стереотипи про місце старших чоловіків і жінок у нашому соціумі. Злети й падіння, стагнація та розвиток, криза ідей і пошук креативу — все це є в обох стрічках і напевне б з’явилися ще. Якби не російське вторгнення й зламані життя.

Згадана вище Світлана Стьопіна у перших 20 з 90 хвилин стрічки як головна героїня не проявлялася. Виглядає, режисерка використала вже відзнятий на той момент матеріал, до останнього зберігаючи формат «на позитивчику». Всі чирлідерки — одна сім’я, і взагалі в стрічці чоловіки майже не з’являються, хіба як мовчазний фон. Якщо можна назвати неігровий фільм «жіночим» — «Найс ледіз» таким є, і це не закид чи стереотипізація. Всі називають одна одну «дівчата» (в оригіналі — «девочки», про це пізніше), тренуються, святкують дні народження, підіймають келихи, танцюють під поп-музику. Ніхто особливо не виділяється, а Світлана взагалі розчиняється в колективі. Допоки на Харків, як на всю Україну, не полетіли російські ракети й вона не вирішила рятувати родину.

Звідси починається головний конфлікт, котрий до чирлідингу не має жодного стосунку. Рід занять, яке зробило харків’янок знаменитими на шоу «Україна має талант», відходить навіть не на другий план, а стає фоном уже іншої, нової історії. Де Світлана Стьопіна — у своєму розумінні біженка, а в сприйнятті подруг — утікачка. Нема прямого засудження, але під час онлайн-спілкування є докори: нас тут бомблять, до нас прилітає, проте ми тут, а ти… Ну, і так далі.

Водорозділ проходить там, де кожна сторона має рацію. Одні лишилися вдома, інші рятувалися. Проблема учасниць команди «Найс ледіз» у поганому бажанні зрозуміти та прийняти вибір іншої. Світлана не розуміє, чому треба сидіти під обстрілами, який у цьому прихований смисл. Подруги не готові зрозуміти її потреби дбати про безпеку в ширшому, ніж бомбосховище, розумінні.

Конфлікт загострюється, коли харківські чирлідерки їдуть до Латвії на чемпіонат, а Світлані відмовляють в участі. Формальна причина: вона не тренувалася з ними. При легітимізації під час ковіду онлайну в усіх сферах лідерка команди не приймає ідеї Світлани щодо дистанційних тренувань. Її відштовхують, і режисерці вдається домогтися ефекту буквально фізичного болю. Далекі від чирлідингу глядачі співчувають Світлані, мовби неучасть у змаганнях стане причиною її смерті.

Зрештою їй дозволяють приїхати, взяти рідну символіку та тримати прапор — але не більше. Вже потім, у котеджному містечку, жінки всі разом за столом, вони випивають і з’ясовують стосунки зі Світланою на підвищених тонах та, пробачте, з використанням ненормативної лексики. Потім, звісно, обіймаються, плачуть, цілуються. Клянуться у відданості спільній справі. Та коли роз’їжджаються, ясно: вони не команда і навряд нею будуть. Погодьтеся: чирлідінг і вік героїнь тут уже ні до чого, не грає жодної ролі. На першому плані — типовий розрив соціальних контактів через втручання держави-агресорки.

Ну й окремо — про́кляте мовне питання. Якщо герої «Співає Іванофранківськтеплокомуненерго» зі зрозумілих, так би мовити, регіональних причин українськомовні, — українською мовою в «Найс ледіз» користуються, коли треба проспівати власний гімн і проголосити «Слава Україні!». Уже траплялися випадки обурення, коли в документальних стрічках російська не лише домінувала, а навіть просто звучала, хай титрована українською. Мали місце випадки переозвучення дійових осіб і часто оригінальна мова чулася, погано накладаючись на озвучену.

Можливо, аби харківські чирлідерки бодай на половині екранного часу послуговувалися державною, автори фільму пішли б одним зі згаданих вище шляхів. Але коли російської сто відсотків і жінок ну просто не перевчити — все лишається, як є. Що мимоволі додає до розколу ще й мовний: від українських біженців і переселенців усюди чути російську, ганьба й дискредитація. Отже, «Найс ледіз» саме як документальне кіно наголошує на тих проблемах нашого часу, котрі або вже доводиться розв’язувати, або треба якось розв’язувати по завершенню бойових дій. Коли б це не сталося. Краще, звісно, шукати механізми вже зараз.

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Теги за темою
Харків
Джерело матеріала
loader
loader