Пам’яті артилериста Олександра Шкурка

Сім'я шукала його п'ятнадцять місяців

Війна з Росією триває вже 11 років, і ми згадуємо всіх героїв, які віддали життя з перших її днів. Одним із таких був майор 72-ї окремої механізованої бригади Олександр Шкурко, якого бойовики розстріляли на сході України у серпні 2014 року.

Олександр був навідником-артилеристом. Брав участь у бойових діях під Авдіївкою, Сонцевим, Сніжним. У липні 2014 року важкопоранений майор потрапив у полон до проросійських бойовиків між Григорівкою та Таранами Донецької області. За два дні йому дозволили зателефонувати рідним з лікарні у Сніжному. Пізніше ДНРівці почали телефоном вимагати гроші у дружини Олександра за лікування. Пані Леся вислала спочатку 500 грн, потім 20 тисяч, не знаючи, що її чоловіка 5 серпня вже розстріляли.

Олександр народився 7 лютого 1979 року у Краснопіллі на Сумщині.

Вчителька місцевої школи Олена Прийма говорить, що у Олександра було три шкільних друга. Вони потім разом вступили до військової кафедри Сумського держуніверситету.

"Саша Шкурко, його брат Коля Шкурко, Олег Тимосевич і Сергій Лукаш - це якраз були ті хлопці, з якими я починала свою роботу, тому що тоді я була іще зовсім молода дівчина, яка щойно закінчила школу і почала працювати піонервожатою. І це та була група підтримки, ті учні, які завжди були поряд. Коли щось не виходило, то він умів підбадьорити настільки, що хотілося далі продовжувати і йти до поставленої мети. Сила волі, стрижень, який дійсно доводив, що цей хлопець вольовий і багато чого досягне в житті", - розповіла жінка.

Однокласниця Олександра Віта Новікова згадує про нього як про веселого і стрункого красеня.

"Він, до речі, коли посміхався, в нього завжди на обличчі були ямочки. Саме цим він приваблював дівчат. Любив він дуже уроки фізкультури, тому приймав активну участь у різних змаганнях. Олександр дуже любив точні науки і, пам’ятаю, що дуже часто вступав у різні дискусії з вчителем математики Сергієм Павловичем", - говорить жінка.

Вчитель фізкультури Краснопільської школи Олександр Голота згадує, що Олександра цікавили різні види спорту.

"Хочеться сальто поробить. Я дістаю лонжу, закриваємось у залі, зліва, праворуч отут, щоб не травмуватись, пробуємо. Хочеться бокс, рано чи пізно хлопцям хочеться за себе постояти. Розкажу, що це травмонебезпечно, в школі не можна, але спробували. Жага така була до життя... І зрештою я такий висновок і зробив: такі хлопці не здають державу. Так і сталося", - говорить вчитель фізкультури.

Після закінчення Інституту артилерії при Сумському державному університеті у червні 2000 року Олександр отримав військове звання лейтенанта та направлення до Білої Церкви. Служив на посаді командира артилерійського дивізіону 229-го механізованого полку. У вересні 2003 року його призначили на посаду командира артбатареї 72-ї окремої механізованої бригади. За два роки отримав нову посаду – начальника штабу, першого заступника командира артдивізіону 55-ї окремої бригадної артилерійської групи 72 ОМБр. Пізніше став старшим помічником начальника артилерії, відділення артилерії 72 ОМБр. У передвоєнні роки був старшим помічником начальника штабу бригадної артилерійської групи.

Поховання Олександра Шкурка у Сніжному на Донеччині відшукали волонтери гуманітарної місії «Чорний тюльпан». 10 грудня 2015 року військового перепоховали на Алеї Слави у Білій Церкві.

Указом Президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 року Олександр Шкурко нагороджений орденом "За мужність" III ступеня.

Взимку 2016 року йому було присвоєно військове звання "підполковник".

У загиблого залишилася батьки, брат, дружина і син. Молодший брат Олександра Микола продовжує його справу із захисту країни.

"Кажу: синок, я чула, як одного немає, то другого не посилають. Він каже: ти думаєш, мамо, я "косити" буду? Ні, я поїду за братана розплачуватися", - розповіла мати Валентина Шкурко.

Вічна пам’ять Герою!

Фото з сайту memorybook.org.ua, Фейсбук-сторінка Олег Крутаков, Фейсбук-сторінка Вікторія Сімкіна

За матеріалами Суспільного