«Мишоловка»: один у бліндажі воїн
«Мишоловка»: один у бліндажі воїн

«Мишоловка»: один у бліндажі воїн

«Як на мене, наші прокатники — майже підрозділ ворожої пропагандистської машини, українське кіно упосліджене, його або взагалі не показують, або ставлять у час, практично недоступний для масового перегляду, скарги летять у порожнечу, відповіді — ботівські штампи-відписки. А потім поширюють тези “на українське кіно не ходять…”. А як на нього ходити, якщо його немає у прокаті?». Так реагує у себе на фейсбук-сторінці науковиця Олена Школьна на розписані для нового українського фільму «Мишоловка» сеанси.

«З розкладом сеансів біда. І це боляче. Іноді 21:00 — час, коли люди вже їдуть додому. Може, варто було б просто відмовити замість такої “підтримки”? Але якщо пошукати — є й денні… Шкода, що іноді до українського ставляться як до другосортного. Соромно», — ділиться аналогічними думками Володимир Третьяков, керівник студії Tretyakoff production (днями студія втрапила в медійний скандальчик, але він до цієї теми стосунку не має і з висловленою вище думкою не конфліктує).

Усе сказане зараз і говорене не раз про сеанси для українського кіно справедливе лише почасти. Адже постійні відвідувачі кінотеатрів не дадуть збрехати: українським комедіям дають «зелені вулиці» й зручні сеанси, принаймні у перший тиждень прокату. А це теж українське кіно, хай мешканці фейсбуку і називають його низькопробним.

Розбиратися в сортах і пробах повинні фахівці. І хоча ваш автор теж не любить комедій незалежно від країни-виробника, все ж таки ця нелюбов лежить у координатах «жаль, що я так не вмію». Чому жаль? Бо навіть несмішний гумор оплачується стабільніше й вище, хай комедії й знімають у країні, де щодня гинуть люди. Отже, у нестабільний час авторам є стабільна робота, що, погодьтеся, важливо. Бо можна, наприклад, регулярніше допомагати ЗСУ чи цивільним, котрі того потребують.

Вважається, що розважальне кіно дає надію. Але якщо так, то фільм Сергія Касторних «Мишоловка», — а саме щодо його місця в кінотеатрах рефлексують згадані вище люди, — так само дає надію. Хоча навіть не намагається розважити. І тут, здається, є прорахунок як професійної команди, так і прокатників. Він у спробі продати воєнну драму як трилер: саме так жанрово визначають стрічку. Також цілком зрозуміла спроба розширити аудиторію камерної драми, хоча власне чіткість позиціювання її й розширить. Бо як не всі глядачі люблять комедії, так не всі тягнуться й до трилерів. Натомість драма про виживання в замкнутому просторі — те, що може і повинно бути в наш важкий час. Тож популяризувати фільм варто саме під таким кутом зору.

Ще один прорахунок, точніше, недогляд «Мишоловки» — хронометраж. Дуже хотілося зробити повний метр, аби заявитися на міжнародних фестивальних майданчиках і вчергове репрезентувати зафільмовану українську звитягу. Але історію солдата Антона, який приходить до тями після прямого влучання в бліндаж і розуміє, що опинився там сам, не рахуючи щура, цілком можна розказати й показати в форматі короткого метру. Пропоновані 85 хвилин екранного часу треба банально чимось заповнити. І показати тривале перебування Антона в підземному полоні можна з допомогою динамічнішого монтажу. Можливо, автори хотіли занурити глядача в історію максимально глибоко, аби під час перегляду відбулося щось подібне на ефект присутності. Проте обмежений простір, у якому майже нічого не відбувається, дає можливість співпереживати героєві, а заразом — і реальній людині, бо в Антона напевне є прототип, і, на жаль, не один. Натомість перегляд фільму має й іншу мету: стежити за подіями, ставити себе на місце того чи того героя, обирати чи не обирати показану ним поведінкову модель. Точніше кажучи, уявляти чи не уявляти себе тим чи тим персонажем. У «Мишоловці» лише один герой, не рахуючи щура. Тож варіантів, за ким спостерігати, не лишається.

Ось тут ховається наступна проблема. «Я б не назвав “Мишоловку” фільмом про війну. Це фільм про силу духу і прагнення до життя. Про любов до своєї сім’ї. І ця любов мотивує мого героя боротися і триматися в цих жахливих умовах війни», — каже в одному з інтерв’ю Юрій Кулініч, виконавець ролі Антона. Це справді так, проте з обмовкою: сценарій майже не залишив героєві маневрів для боротьби. Спершу глядач бачить, як заблокований у бліндажі воїн накладає на покалічену руку саморобну шину. Потім, оцінивши ситуацію, він починає спробу вибратися з пастки — і зазнає поразки. Далі раз по раз він намагається зловити мережу, викликати своїх по рації, чистить зуби, облаштовує місце для туалету, словом — пристосовується до обставин. Прагнення до життя, точніше, до виживання наочне. Якось наближати свою перемогу над обставинами Антон фізично не в змозі.

Раніше вже вийшов фільм Тараса Костанчука «Безвихідь», де змодельована схожа ситуація — люди після російського обстрілу заблоковані в чернігівському підвалі. І хоча там чотирнадцять дійових осіб, проблема драматургії в замкненому просторі так само не розв’язана. При тому, що і Костанчук, і Касторних — чинні військові, які напевне мають уявлення про виживання в екстремальних умовах не з книжок і кіно. Якщо в «Безвиході» їжею мешканці замкненого простору почали ділитися аж на третій день своєї вимушеної ізоляції, Антон харчується сухпаєм, про можливість розтягувати який на певну кількість днів пересічний цивільний глядач не знає нічого.

Також погано зрозуміло, чому так довго не розряджаються його павербанки і як саме функціонує інше освітлення. Герой Кулініча має можливість говорити лише сам із собою або зі щуром, і якщо почне пояснювати вголос, що і як працює, це не буде сприйматися лекцією з виживання. «Мишоловка», на відміну від «Безвиході», справді могла б стати чимось на кшталт посібника з виживання, представленого в вигляді камерної монодрами. Відтак автори вирішили не ділитися з глядачами знаннями, якими напевно володіє Антон і самі творці стрічки.

Даруйте за натуралізм і можете затиснути носи, але не можу обійти важливу для розуміння стрічок про замкнений простір теми: санітарно-гігієнічної. У «Мишоловці», а раніше в «Безвиході» герої облаштували туалети по можливості в дальніх кутках. Та на цьому проблема за замовчуванням вважалася розв’язаною, бо ж про вилазки сценаристи подбали. Але простори, в яких опинилися герої, в реальних обставинах дуже й дуже потерпають від, скажемо так, продуктів життєдіяльності людини. Проте виглядає, що герої не звертають на найбільшу незручність уваги. Сморід не відчувається, він ніяк не обігрується, навіть не фіксується. А це додаткова складність для сюжету, коли вже є мета відобразити реалістичну ситуацію.

Постійних критиків українського кінопроцесу має втішити те, що «Мишоловка» створена без жодної державної підтримки. Тобто навіть скептики не закинуть кіноробам розбазарювання державних коштів на, цитата, пропаганду. Між іншим, вкотре нагадаю: у слові «пропаганда» під час війни нема жодної негативної складової. Антон таки вижив і вбирався, хай почасти випадково. Отже, пересилив, переміг обставини.

Кіно про перемогу потрібне щодня, в будь-якому вигляді, будь-якому форматі. Воно мотивує, і тут жанр справді не має значення. Про наші перемоги можна й треба знімати фільми й серіали, жанрові стрічки, як «Кіборги» чи «Снайпер. Білий ворон» та авторські (іншого слова поки не придумали, але воно не зовсім правильне, нема кіно без авторства) як ось «Бачення метелика», «Погані дороги» чи «Відблиск». Адже наші вороги, вкотре нагадаю, давно й успішно брешуть про цю війну з усіх отворів. Значить, треба в різні способи говорити про українську боротьбу правду.

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Джерело матеріала
loader
loader